Премія на чотирьох18 апреля 2008

Інтерв’ю з Ганою Липківською,

колишнім експертом Київської Пекторалі,

що добровільно відмовилася від своїх обов’язків

розмовляла Марися Нікітюк

Я пішла з експертної групи, бо не можу погодитися з тим, що моя функція в театральному просторі Києва полягає тільки в тому, щоб вчасно заповнити папірчик, який мені видали, не маючи жодного впливу ані на процедуру, ані на підрахунок голосів.

Організація Пекторалі

Премію було організовано в 92-му році Спілкою театральних діячів та Управлінням культури. Вона мала стати фаховою премією суспільної ваги, до якої причетна громадськість, адже Спілка театральних діячів — громадська організація. Але сьогодні премія фактично перетворилася на міжсобойчик, де освоюють бюджетні кошти, прикриваючись іменами членів експертної групи. Визначення лауреатів є абсолютно кулуарним рішенням Оргкомітету, який складається з чотирьох осіб: двох чиновників СТД та двох чиновників з Управління культури.

Всі експерти таємно заповнюють експертні листи, потім Оргкомітет підраховує результати, які перевірити ніяк не можна. Це абсолютно закрита процедура. Жодні пропозиції експертів, театрів, громадськості щодо покращення організації премії, зокрема, надання їй прозорості, не враховуються. Це оргкомітет мотивує тим, що зміни суперечать положенню про Премію, яке також ухвалювалося кулуарно, змінювалося без жодних узгоджень з громадськістю, і нікому не показувалося в повному обсязі.

Валентина Заболотня намагалася перевірити результати другого етапу голосування, але це майже не можливо. З експертних листів були вирізані прізвища та підписи експертів — прямо таємниці мадридського двору.

Мотиви експертів та оргкомітету не співпадають

У нас з оргкомітетом не збігаються цільові настанови. Ми як експерти хочемо, щоб ввійшло більше вистав, було створено більше номінацій. А оргкомітету потрібно, щоб було тихо і смирно, і щоб усі вчасно заповнювали експертні листи. А потім все це тихо підрахувати, влаштувати церемонію і написали в звітах, що церемонія коштувала, припустімо, 150 тис., коли реально вона коштувала 50, а решту 100 тис. у відкат. Це класична схема невідповідності інтересів чиновників і громадськості.

«Ми не просимо більше грошей, просимо більше часу, щоб додивитися все» «Ми не просимо більше грошей, просимо більше часу, щоб додивитися все»

Інформаційна ізольованість Премії

Коло претендентів має визначатися якнайшвидше, претенденти мають рекламуватися. Це можливо через газети та інтернет-ресурси, можна було би робити рекламу виставам-номінантам. Але є хитра річ в тому Положенні про Премію, яке оргкомітет собі намалював: експерт не має права висловлюватися стосовно претендентів та номінантів, поки не вручено Пекторалі. Але ж я критик, хіба я не можу в пресі сказати, за які вистави я буду голосувати? А виявляється, не можу, так в положенні написано.

Але ж по суті чесно проголосовано чи ні, все одно можна проробляти фінансові махінації з остаточним концертом. Чому, на вашу думку, тоді Оргкомітет наражається таки на скандали і неприємності з експертами?

Це потребує зусиль, їх схоже цікавлять зовсім легкі гроші. Ми приходимо до них і кажемо, чому ми маємо визначитися з остаточним колом претендентів до 15 січня, коли вручення аж 27 березня, а нам стверджують, що так написано в Положеннях. Дайте нам можливість ще місяць попрацювати за ті ж самі гроші (2000 грн. за рік напруженої роботи). Але «в положеннях так не написано». До речі, ніхто ніяких письмових контрактів з експертами так і не підписав.

Альтернативна премія

Свого часу Сергій Васільєв та Віталій Жежера намагалися створити Премію «Київський Рахунок». Але знайти спонсорські гроші їм вдалося лише раз. Заболотня придумала свою премію імені Бучми «Бронник», яку вона вручатиме раз на рік. Але це теж не діло, Премія — це справа держави і Спілки Театральних діячів. Я в даному разі покладаюся лише на зміну влади в місті. Якщо прийдуть інші люди, можливо, з ними вийде поговорити так, щоб вони тебе хоча б послухали.

Нема національної премії

Окрім «Пекторалі» в Україні є ще кілька регіональних премій, а загальнонаціональної немає. Свого часу, коли Оксана Білозір стала міністром культури, то почався час шалених ініціатив. Серед них була і пропозиція створення національної театральної премії. Навіть розробили механізм такої премії.


Мали б їздити по українським театрам експертні групи, попередньо прем’єрні спектаклі можна було б і на відео переглядати — для фахівця цього достатньо. І не гроші видавати переможцям, а фінансувати їх наступні постановки і тиждень показувати вистави-лауреати в Києві. Але поки не відбудеться усвідомлення, що театр і культура загалом — це обличчя нації, подібні ініціативи лише прожекти.


Другие статьи из этого раздела
  • Борис Юхананов: на территории «Нового еврейского театра»

    Борис Юхананов — московский андеграундный режиссер, представитель мистериального театра, ученик Анатолия Васильева. Автор проектов: «Сад», «Дауны комментируют мир», «Фауст», «Повесть о прямостоящем человеке», ведет режиссерскую лабораторию в Школе Драматического Искусства. Сегодня в поле зрения режиссера — вопрос «Нового еврейского театра», о нем и ведется речь на примере долгоиграющего проекта Бориса Юхананова «ЛабораТОРИЯ. Голем. Венские репетиции», спектакля, который сам для себя пишет пьесу. Две его части (из трех существующих) были показаны в два дня в Киеве 17 и 18 мая 2008 года на ГогольFest.
  • Лабораторным способом: Серия Современная драматургия

    В Украине тоже пишут современные пьесы, но слишком мало и неинтересно — с проекцией «на века», что губительно и наивно. И все же в последнее время появился некий свет в конце туннеля. Влад Троицкий, создав мощный фестиваль ГогольFest, потенциально объединяющий все лучшее в театре, резонно пытается подверстать под него театральный авангад. Вместе с российскими идеологами «новой драмы» под маркой ГогольFest’а он организовал Лабораторию современной драматургии (ЛСД).
  • Антон Адасинский о философии жизни DEREVO

    Артисты этого театра придерживаются жесткого распорядка дня, соблюдают диеты, проводят все свое время в тренировках, чаще всего, молчат, а когда говорят — делают это с помощью танца. Театр DEREVO — уникальный коллектив, обращенный к так называемому физическому театру, театру тела. В основе техники DEREVOяпонский танец буто («танец темноты», его основатель Татцуми Хиджиката), а также пантомима, клоунада, фламенко, балет и другие техники танца. Зная множество языков движения, DEREVOговорит на своем.
  • Хореограф в екзилії

    «Я ламаю ритм музики як такий. Я пробую відчути композитора. Хореографи, як правило, чують лише головний ритм, а я чую нюанси. І я вибудовую паралельний ритм, який доповнює чи створює музику з пластики та звуків». Сергій Швидкий — український хореограф-експерементатор. Балетом почав займатися з 10 років. Був вимушений виїхати з України до Канади, де і проживає по нині. Працює шофером лімузина, ставить фігурне катання, набігами приїздить до України. Привозить спектаклі апробовані на Міжнародних фестивалях, такі як «у полоні Кармен у полоні»
  • Антон Адасинский: человек, станцевавший сон

    Мир, в котором он живет, наполнен невыразимым и вышедшим из тела сна, зовется DEREVO, он и сам — Дерево. Его появление на свет, скорее всего, происходило так: на заднике красного заката на темный просцениум неба худым полумесяцем из полудремы вышло человеческое тело. Терзаясь тоской по невысказанным словам, оно потягивалось и подпрыгивало, ломалось и гримасничало, корчилось и кривлялось. Кулисы стремительно исчезали, и оставалось огромное пространство телесной боли, рассказанной спектаклями.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?