Пам’яті театрального романтика :: Teatre :: современный театр в Украине

Пам’яті театрального романтика^{15 декабря 2010}

Анна ЛИПКІВСЬКА,

Київ-Луцьк-Київ,

спеціально для teatre.com.ua

Щось компанія Там все кращає і кращає, а тут — відповідно — гіршає…

Помер Богдан Степанович БЕРЕЗА — директор, художній керівник, янгол-охоронець Волинського обласного театру ім. Т.Г. Шевченка, якому він віддав майже 25 років з відміряних йому 62-х. Один з останніх театральних романтиків — із втомленими блакитними очима, трохи винуватою посмішкою, умінням жартувати із кам’яним обличчям та книгою Паоло Грассі «Мій театр» на робочому столі. Із фанатичною відданістю своєму театрові — гранично щирою та непоказною.

Якби він міг, то годував би його грудьми, колисав, витирав шмарклі і співав пісеньок. Хоча по суті, це й робив — не любив просити, але знов і знов йшов «вибивати» гроші на апаратуру та поїздки (щоб потім франківська сцена виявилася «недообладнаною» для масштабних луцьких мюзиклів); знав про побутові проблеми кожного; до глибини душі переймався щонайменшим дріб’язком на кшталт перегорілої лампочки; стоїчно продукував нові постановки (місто невеличке, тож потрібний справжній «конвейєер» прем’єр, аби триматися на плаву); цінував режисера Петра Ластівку, ставши «буфером» між його запальним характером та амбіціями трупи, — і той справді за останній роки підняв театр на дуже і дуже серйозний рівень.

Тобто, як часто буває, займався всім та всіма, окрім себе. Тож — традиційно: прогледіли, надто пізно схопилися… Діагноз поставили минулої зими, Богдан Степанович активно лікувався, але до останнього був у театрі. За тиждень до смерті нарешті взяв невикористану відпустку. Відпустили…

За відомою тезою Оскара Уайльда, життя є копією мистецтва, а не навпаки. У цьому сенсі остання прем’єра Волинського театру — вересневий «Гамлет» у постановці того ж таки П. Ластівки — запрограмувала все наперед. Починалася вона з довжелезної сцени похорону короля, а завершувалася горою трупів тих, хто поліг у боротьбі за корону. Згадуючи сумну долю інших колективів, які опинилися у тій самій ситуації, — багаторічні чвари у Чернігові або Тернополі після смерті таких само їхніх янголів-охоронців Олени Латиш та Михайла Форгеля, — розумієш: найкращим пам’ятником Богданові Березі буде подальше нормальне й мирне творче життя виплеканого ним театру.

… Милий, зворушливий Богдане Степановичу! Може, ви Там теж очолите театр — і ми коли-небудь, як раніше, приїдемо до вас на прем’єру?..

Другие статьи из этого раздела

«ЁЛКИ — 7»

«Ёлки» в театре — это длительная пауза в репертуаре, которая начинается в День Святого Николая и длится вплоть до Старого Нового года. В это время театральные залы заполняются детской аудиторией, а сцены — Пиратами, Змеями Горынычами, Шоколадными Сырками и прочими персонажами. Для каждого актера «Елки» — это свой «праздник»: возможность пообщаться с детьми, заработать немного денег или сыграть неожиданный юмористический экспромт, пользуясь тем, что дети не искушены во взрослых шутках.

Театр починається з вішалки…

Люди, які ходять у театр, вони й за ковбасою, певно, ходять, але у театрі, гадаю, вони мають абсолютно інший настрій. Люди одні й ті ж, але тут у них якесь особливе натхнення. Ми посміхаємося весь час, можемо навіть себе самі похвалити, бо хто ж нас похвалить, як не ми самі?! Люди до нас дуже гарно ставляться, завжди дякують по двісті разів на день

Гример без грима

До того, как я попала в театр, у меня было несколько профессий. А, когда я пришла в театр и начала работать художником-гримёром, поняла — я на своём месте. Ещё со школы я занималась в театральных кружках, участвовала в спектаклях. Режиссёры советовали идти учиться, но что-то меня останавливало.

«Останній романтик» Ромео Кастеллуччі: «Театр витісняє дійсність»

Вистави провокативного італійця Ромео Кастеллуччі часто сповнені жорстокості та апокаліптичних мотивів, але завжди змістовні і неймовірно прекрасні. Володарю численних нагород, куратору театральної секції Венеційської бієнале (2005), співкерівнику Авіньйонського фестивалю (2008), йому завжди раді на найбільших театральних форумах світу. Так, і цьогоріч вистава Кастелуччі «Проект J . Про концепцію Лику Сина Божого» стала чи не центральною подією Чеховського фестивалю. Днями вона буде показана в Авіньйоні. Не менший резонанс від цього спектаклю очікується восени на Вроцлавському фесті «Діалог»…

Максим Курочкин: «Столкновения с новой киевской энергией я жду с нетерпением»

Проблема глобального характера заключается в том, что у украинского общества и театра нет запроса на встречу с реальным человеком сегодняшнего дня. Герой, которого хотят видеть на сцене, должен быть с литературной гнильцой, ему в помощь должна быть выстроена система интерпретаций, он должен быть сегодняшний, но через Шекспира, Достоевского, Карпенко-Карого. Это все совершенно понятно, но основа этого явления, вызывает во мне мало уважения: это и лень, и слабость, и просто отказ от жизни. Люди отказываются жить: я ставлю Шекспира — я не живу.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

Самое популярное

Пам’яті театрального романтика15 декабря 2010