Пам’яті театрального романтика15 декабря 2010

Анна ЛИПКІВСЬКА,

Київ-Луцьк-Київ,

спеціально для teatre.com.ua

Щось компанія Там все кращає і кращає, а тут — відповідно — гіршає…

Помер Богдан Степанович БЕРЕЗА — директор, художній керівник, янгол-охоронець Волинського обласного театру ім. Т.Г. Шевченка, якому він віддав майже 25 років з відміряних йому 62-х. Один з останніх театральних романтиків — із втомленими блакитними очима, трохи винуватою посмішкою, умінням жартувати із кам’яним обличчям та книгою Паоло Грассі «Мій театр» на робочому столі. Із фанатичною відданістю своєму театрові — гранично щирою та непоказною.

Якби він міг, то годував би його грудьми, колисав, витирав шмарклі і співав пісеньок. Хоча по суті, це й робив — не любив просити, але знов і знов йшов «вибивати» гроші на апаратуру та поїздки (щоб потім франківська сцена виявилася «недообладнаною» для масштабних луцьких мюзиклів); знав про побутові проблеми кожного; до глибини душі переймався щонайменшим дріб’язком на кшталт перегорілої лампочки; стоїчно продукував нові постановки (місто невеличке, тож потрібний справжній «конвейєер» прем’єр, аби триматися на плаву); цінував режисера Петра Ластівку, ставши «буфером» між його запальним характером та амбіціями трупи, — і той справді за останній роки підняв театр на дуже і дуже серйозний рівень.

Тобто, як часто буває, займався всім та всіма, окрім себе. Тож — традиційно: прогледіли, надто пізно схопилися… Діагноз поставили минулої зими, Богдан Степанович активно лікувався, але до останнього був у театрі. За тиждень до смерті нарешті взяв невикористану відпустку. Відпустили…

За відомою тезою Оскара Уайльда, життя є копією мистецтва, а не навпаки. У цьому сенсі остання прем’єра Волинського театру — вересневий «Гамлет» у постановці того ж таки П. Ластівки — запрограмувала все наперед. Починалася вона з довжелезної сцени похорону короля, а завершувалася горою трупів тих, хто поліг у боротьбі за корону. Згадуючи сумну долю інших колективів, які опинилися у тій самій ситуації, — багаторічні чвари у Чернігові або Тернополі після смерті таких само їхніх янголів-охоронців Олени Латиш та Михайла Форгеля, — розумієш: найкращим пам’ятником Богданові Березі буде подальше нормальне й мирне творче життя виплеканого ним театру.

… Милий, зворушливий Богдане Степановичу! Може, ви Там теж очолите театр — і ми коли-небудь, як раніше, приїдемо до вас на прем’єру?..


Другие статьи из этого раздела
  • Елена Ковальская о становлении «новой драмы» в России

    Владислав Троицкий, узнав о существовании «Любимовки», предложил рассказать на ГогольFestе, как функционирует наш фестиваль, и как ему удалось изменить ситуацию в российском театре. То, что он изменил ситуацию — это чистая правда. Двадцать лет назад, когда в театре отменился диктат идеологии, которую в основном через современную пьесу и продвигали, о современной пьесе забыли, как о страшном сне.
  • Go-Go Гоголь. Интервью с Владом Троицким о «Гоголь фесте»

    С 7 по 14 сентября в Киеве прошел мультикультурный фестиваль европейского уровня — «Гоголь Fest», цель которого — объединение украинского искусства вокруг образа Н.В.Гоголя. Интервью с Владом Троицким.
  • Міхал Вальчак: «Театр не повинен бути дзеркалом реальності, для цього є газети і телебачення»

    Я думаю, що в Польщі є своєрідний розподіл драматургів: автори, що тяжіють до реалізму, та ті, що надають перевагу сюрреалізму та символізму. В моєму оточенні було більше людей, які розумілися на абсурді та гротеску як методах написання. Герої моїх п’єс змальовані в сюрреалістичній манері, вони говорять метафорами, що й дає підстави критикам відносити мене до поетичного напрямку.
  • Сучасна українська драма на папері

    Щойно з друку, ще тепла, потрапила у світ збірка п'єс сучасних українських драматургів  «Драма.UA», презентація якої відбудеться у межах ХХ Форуму видавців у Львові. До збірки увійшли роботи п’ятьох драматургів-переможців конкурсу україномовних п єс  «Драма.UA-2012»: «Дівка на відданє „Віри Маковій, „Бал бетменів“ Тетяни Киценко, „Хома Брут“ Артура Млояна, „Партія“ Євгена Марковського та  „Дерева спізнюються на автобус“ Олеся Барліга.
  • Театральная Польша

    Сегодня Польша — одна из самых сильных театральных стран Европы. Со средины 90-х здесь созрело и вышло в свет мощное поколение режиссеров, драматургов и актеров. Обновившись, творческие элиты, пополнились такими популярными в театральном мире именами как режиссеры Кшиштоф Варликовский, Гжегож Яжина, Ян Клята, драматурги — Дорота Масловская, Павел Демирский и другие.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?