Самое популярное

«Неделя актуальной пьесы». Киев, 2011 Видеодайджест

В 2011 м году (11–16 мая 22–30 октября) проходил киевский драматургический фестиваль «Неделя актуальной пьесы» В рамках проекта в разных театрах Киева прошли читки современной драмы а также …

Лесь Курбас: Розумний Арлекін
Лесь Курбас: Розумний Арлекін

«Створити те чого немає в дійсності кинути людям фантазію ідеальне неіснуюче але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи А для цього треба розбудити …

«Чекаючи на Годо»
«Чекаючи на Годо»

«Чекаючи на Годо» — ліричний спектакль акторів театру про самих себе, про власну розгубленність і очікування режисера, чуда, Годо. Драма абсурду Семюеля Бекета.

Пам’яті театрального романтика15 декабря 2010

Анна ЛИПКІВСЬКА,

Київ-Луцьк-Київ,

спеціально для teatre.com.ua

Щось компанія Там все кращає і кращає, а тут — відповідно — гіршає…

Помер Богдан Степанович БЕРЕЗА — директор, художній керівник, янгол-охоронець Волинського обласного театру ім. Т.Г. Шевченка, якому він віддав майже 25 років з відміряних йому 62-х. Один з останніх театральних романтиків — із втомленими блакитними очима, трохи винуватою посмішкою, умінням жартувати із кам’яним обличчям та книгою Паоло Грассі «Мій театр» на робочому столі. Із фанатичною відданістю своєму театрові — гранично щирою та непоказною.

Якби він міг, то годував би його грудьми, колисав, витирав шмарклі і співав пісеньок. Хоча по суті, це й робив — не любив просити, але знов і знов йшов «вибивати» гроші на апаратуру та поїздки (щоб потім франківська сцена виявилася «недообладнаною» для масштабних луцьких мюзиклів); знав про побутові проблеми кожного; до глибини душі переймався щонайменшим дріб’язком на кшталт перегорілої лампочки; стоїчно продукував нові постановки (місто невеличке, тож потрібний справжній «конвейєер» прем’єр, аби триматися на плаву); цінував режисера Петра Ластівку, ставши «буфером» між його запальним характером та амбіціями трупи, — і той справді за останній роки підняв театр на дуже і дуже серйозний рівень.

Тобто, як часто буває, займався всім та всіма, окрім себе. Тож — традиційно: прогледіли, надто пізно схопилися… Діагноз поставили минулої зими, Богдан Степанович активно лікувався, але до останнього був у театрі. За тиждень до смерті нарешті взяв невикористану відпустку. Відпустили…

За відомою тезою Оскара Уайльда, життя є копією мистецтва, а не навпаки. У цьому сенсі остання прем’єра Волинського театру — вересневий «Гамлет» у постановці того ж таки П. Ластівки — запрограмувала все наперед. Починалася вона з довжелезної сцени похорону короля, а завершувалася горою трупів тих, хто поліг у боротьбі за корону. Згадуючи сумну долю інших колективів, які опинилися у тій самій ситуації, — багаторічні чвари у Чернігові або Тернополі після смерті таких само їхніх янголів-охоронців Олени Латиш та Михайла Форгеля, — розумієш: найкращим пам’ятником Богданові Березі буде подальше нормальне й мирне творче життя виплеканого ним театру.

… Милий, зворушливий Богдане Степановичу! Може, ви Там теж очолите театр — і ми коли-небудь, як раніше, приїдемо до вас на прем’єру?..
Другие статьи из этого раздела
 → ←

  • Хореограф Эдвард Клюг о хорошем балете и правильной музыке

    Эдвард Клюг принадлежит к тому типу художников, которые чётко знают каким должно быть их творчество и поэтому не боятся идти вперёд. 16 лет назад, будучи премьером Словенского Национального театра в Мариборе и имея в запасе ещё достаточно времени для развития танцевальной карьеры, он решил, что быть танцовщиком для него уже недостаточно. Сегодня Эдвард Клюг является художественным руководителем Ballet Maribor, сотрудничает со знаменитой труппой Штутгартского Балета и нисколько не смущается соперничества с постановками Джона Ноймайера или Джерома Роббинса

  • Лариса Паріс. Фрагменти-уривки

    Лариса Паріс — одна з найсамобутніших персонажів українського театру. Акторка, драматург і режисер, вона не розділяє творчість і життя, втілюючи мрію митців двадцятого століття — творити щосекундно. Паріс не відтворює на сцені типаж, вона створює химерний образ-персонаж, її ролі по-різному, але майже завжди дивні, яскраво окреслені, наведені жирним маркером. Серед авторів, що вона ставила: Гофман під музику Стравінського, Беккет, Іонеско, Евріпід, Чехов. Репертуар Лариси винятковий, вона звертається до складних інтелектуальних текстів

  • Эдуард Митницкий: «…строить из последних сил, из последних надежд, из последней мечты»

    Эдуард Митницкий — не часть эпохи, а сама эпоха — советского и украинского театра. Он работает в театре более полувека, поставил огромное число спектаклей-событий в Киеве и за рубежом, был свидетелем легендарных спектаклей Товстоногова, Эфроса, Ефремова, Любимова. Он создал один из лучших театров Киева — Театр на левом берегу Днепра, художественным руководителем которого является сегодня. Последняя премьера Эдуарда Митницкого «Три сестры» вызвала много споров в театральной среде, став при этом ярким событием года.

  • «Останній романтик» Ромео Кастеллуччі: «Театр витісняє дійсність»

    Вистави провокативного італійця Ромео Кастеллуччі часто сповнені жорстокості та апокаліптичних мотивів, але завжди змістовні і неймовірно прекрасні. Володарю численних нагород, куратору театральної секції Венеційської бієнале (2005), співкерівнику Авіньйонського фестивалю (2008), йому завжди раді на найбільших театральних форумах світу. Так, і цьогоріч вистава Кастелуччі «Проект J . Про концепцію Лику Сина Божого» стала чи не центральною подією Чеховського фестивалю. Днями вона буде показана в Авіньйоні. Не менший резонанс від цього спектаклю очікується восени на Вроцлавському фесті «Діалог»…

  • Максим Курочкин: «Неочевидные возможности драматургии»

    Мне повезло увлечься драматургией, когда доминировало мнение: «современной драматургии нет». Пьесы писали отборные безумцы, которые не могли без этого. А сейчас видим расцвет и огромное количество новых интересных авторов. Уже никто, даже самый неадекватный критик не сможет сказать, что современной драматургии нет. Но безумцев стало меньше, как ни странно, тоскую по ним

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?