На пам’ять про Олександра Абдулова03 января 2008

Помер народний артист Росії Олександр Абдулов.

3 січня о 7:20 ранку.

Центр серцево-судинної хірургії імені Бакулєва.

Абдулову було 54.

Потрапивши в лікарню в серпні 2007 року з загостренням виразки шлунку, актор після операції поїхав в Ізраїль на консультацію. Медики знайшли у нього рак легень четвертої стадії. Хвороба вразила й інші внутрішні органи: печінку, підшлункову залозу, нирки. Четверта стадія раку вважається невиліковною, але існують новітні засоби, завдяки яким роками можна стримувати хворобу, а то й дати їй відсіч. Відома, наприклад, неймовірна перемога над раком латино-американського письменника Гарсіа Маркеса.

Не стало багатогранного життєрадісного актора.

Абдулов прожив чудове акторське життя, його ролям, кар’єрі, можна було і заздрили багато. Всі його ролі були «улюбленими» Абдулов прожив чудове акторське життя, його ролям, кар’єрі, можна було і заздрили багато. Всі його ролі були «улюбленими»

Олександр Абдулов народився 29 травня 1953 року в театральній родині в Тобольську, батько наполіг щоб син вступив до театрального училища ім. Щєпкіна, але то Олександру не вдалося. Через рік Абдулов вступив в ГІТІС на курс Раєвського. Закінчив навчання у 1975 році. Гру Абдулова на дипломному спектаклі відмітив Марк Захаров, головний режисер Лєнкома і запросив молодого актора в трупу.

Ролі Абдулова в Лєнкомі:

Лейтенант Плужников в спектаклі «У списках не значиться» Б. Васільєва,

Хоакін в «Зорі й смерті Хоакіна Мурьєти» Пабло Неруди,

Фернандо Лопес і Людина театру в «Юноні і Авось» лібретто А. Вознесенського

Микита в «Жорстоких іграх» А. Арбузова,

Верховенський в «Диктатурі совісті» М. Шатрова,

Олексій Іванович в «Варварі й єритикові» за Ф.М. Достоєвським,

Трубецький в «Школі для емігрантів» Д. Ліпскєрова,

Менахем Мендл в «Поминальній молитві» Горіна за Шолом-Алейхемом,

Макмерфі в «Затемненні» за Кеном Кізі

Абдулов в ролі Макмерфі в спектаклі «Затемнення» за романом Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі» Абдулов в ролі Макмерфі в спектаклі «Затемнення» за романом Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі»

За роль Олексія Івановича був нагороджений премією «Фонда Станіславського» і «Кришталевим Турнадотом». У кіно актор дебютував ще в 1974 в ролі десантника Козлова в фільмі Михайла Пташука «Про Вітю, про Машу і морську піхоту». Але справжнє кіно-визнання прийшло чотири роки по тому, за роль Ведмедя в фільмі Марка Захарова «Звичайне диво» за однойменною п’єсою Євгенія Шварца. Абдулов за час акторської кіно-кар’єри знявся більше ніж у 120 фільмах. Його дивакуватого Мюнхаузена з «Той самий Мюнхаузен», Мітю з «Коханими не розлучайтеся», ліричного Івана з новорічного казкового фільму «Чародії» (пізніше розтягнутого на цитати), любив весь колишній Радянський Союз. В грудні 2007 президент Росіі Володимир Путін вручив Олександру Абдулову орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня.

Протягом своєї боротьби з хворобою Абдулову йшли листи підтримки з усієї Росії.

5 січня в 10:30 у приміщенні театру Лєнком пройде відкрита панахида за актором, де кожен шанувальник його таланту зможе попрощатися з актором. Того ж дня за словами замдиректора театру Сергія Вольтера, Абдулова поховають на Ваганьковському кладовищі в Москві.

В лютому 2008 року Абдулов збирався повернутися на сцену Лєнкома, аби зіграти Кочкарьова в спектаклі «Женітьба» .

По гарячим слідам втрати:

«Я не ожидал. Я позавчера с ним говорил по телефону. Он сражался до самого последнего конца. Он был человек мужественный, незабываемый в истории нашего театра», — Марк Захаров, художественный руокводитель Ленкома

«Он бессмертие себе обеспечил, он так много наснялся и в таких хороших фильмах, что на наш век его хватит», — режиссер Станислав Говорухин.

«Его уход — это жестокий удар, кровоточащая рана для всех нас. Он был сердцем театра, как теперь Ленком будет жить без сердца?», — народная артистка России Инна Чурикова.

«Он ушел, когда в его личной жизни все было так хорошо — рядом любимая женщина, родился ребенок. Он как-то сказал мне, что впервые скучает по дому», — Инна Чурикова.

«Абдулов для нас остался человеком, которого будут не вспоминать, а ПОМНИТЬ очень многие, — актер Эммануиль Виторган

Олександра Абдулова будуть не згадувати, а ПАМ’ЯТАТИ Олександра Абдулова будуть не згадувати, а ПАМ’ЯТАТИ

 

За матеріалами: РИА Новости, Lenta.ru, фото ИТАР-ТАСС


Другие статьи из этого раздела
  • Фотопроект «КРИЦ»: ритуал и балаганное Средневековье

    Театральность, заключенная в самых обыденных вещах
  • Go-Go Гоголь. Интервью с Владом Троицким о «Гоголь фесте»

    С 7 по 14 сентября в Киеве прошел мультикультурный фестиваль европейского уровня — «Гоголь Fest», цель которого — объединение украинского искусства вокруг образа Н.В.Гоголя. Интервью с Владом Троицким.
  • Політичні маніпуляції театральної ляльки

    Після кожної вистави учасники Bread and Puppet Theatre випікають хліб та роздають його перехожим. Це не благодійна акція, а одна із засад філософії дешевого мистецтва, яку пропагують Bread and Puppet. Маніфест Cheap Art Philosophy набрав розмаху у 1982 році, коли став відповіддю на комерційне мистецтво, на противагу якому актори Bread and Puppet Theatre вирішили створювати свої вуличні спектаклі, які були би доступні для кожного, незалежно від соціального статусу чи заробітку
  • Сучасна українська драма на папері

    Щойно з друку, ще тепла, потрапила у світ збірка п'єс сучасних українських драматургів  «Драма.UA», презентація якої відбудеться у межах ХХ Форуму видавців у Львові. До збірки увійшли роботи п’ятьох драматургів-переможців конкурсу україномовних п єс  «Драма.UA-2012»: «Дівка на відданє „Віри Маковій, „Бал бетменів“ Тетяни Киценко, „Хома Брут“ Артура Млояна, „Партія“ Євгена Марковського та  „Дерева спізнюються на автобус“ Олеся Барліга.
  • Владимир Панков и SounDrama

    Владимир Панков — московский актер, композитор, режиссер. С ранних лет занимался традиционной русской музыкой (фольком) в коллективе «Веретенце». На первом инструменте, рожке, его учил играть дед Егор, пастух из деревни Плехово в первой фольклорной экспедиции Панкова. Владимир остро чувствует связь с родной землей, трансформируя ее в самобытное театральное искусство. Вместе с возникшим в 2000 году «Пан-квартетом» писал музыку к спектаклям и кинофильмам. В 2003 году вместе со спектаклем «Красная нитка» А. Железцова в «Центре драматургии и режиссуры Рощина и Казанцева» родился новый жанр — личный почерк Панкова и его команды — SounDrama.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?