Щоденник фестивалю. День перший^{05 ноября 2012}

«Школа критиків»

Фото Петра Армяновскі

Третій міжнародний освітній драматургічний фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» презентує в рамках фестивалю «Школу критиків». Дев’ять критиків з усієї України були відібрані для навчальної та практичної роботи впродовж фестивалю. Зранку вони слухають майстер-класи, ввечері відвідують київські вистави та читки фестивалю, після чого створюють під керівництвом Анастасії Гайшенець свої критичні тексти. Їх ми і пропонуємо вашій увазі в форматі рецензій та «Щоденнику фестивалю»

Пьеса «Центр»

режиссер Виктория Трофименко

драматург Роман Горбик (Украина)

Первая читка, открывшая фестиваль, для автора дебютная. Несмотря на это, пьесу Романа Горбика можно назвать целостным и самобытным текстом. Однако герои, к сожалению, слишком обобщенные и являют собой усредненные типажи несостоявшихся женщин. На протяжении всего действия пьесы герои, вместо того чтобы действенно что-то поменять буквально «топчутся» на месте. Они не требуют от жизни событий. И в то же время, именно этим проявляют свое в ней участие.

Наравне с упоминанием темы смерти и неубранных заброшенных могил близких, автор рассказывает о «заросшей» жизни никому не нужных деревенских баб. Для него их жизнь подобна небытию. Для этих женщин вся жизнь — болтовня и сплетни. Каждая из них — по-своему брошена на произвол и несчастна. Но бороться за счастье никто не намерен. Единственное что их волнует — «что люди скажут» …

Три языка спектакля (стадии суржика) — это три этапа жизни, по большому счету, одной и той же женщины: бабушки, матери и дочки. Каждая, проходя свои «круги», все равно возвращается к тому, с чего начинала. Но даже тот факт, что к финалу на могилах решают навести порядок, не изменит ничего.

Автор: Анастасия Головенко

Пьеса „Скляне листя

Режисер Андрій Май

Драматург Філіпп Рідлі (Великобританія)

«Скляне листя» — це надзвичайно складний та багаторівневий текст, що оповідає історію стосунків двох братів. З того часу, як їхній батько наклав на себе руки, кожен з них по своєму „їде з глузду. Під тиском спогадів та божевільних видінь, обоє намагаються віднайти у своїй свідомості той момент, коли все їхнє життя полетіло „під три чорти. У той час, як інфантильний старший брат на ім я Скот принаймні хоч якось намагається підтримувати імідж успішного нормального чоловіка, молодший, Барні, цілком поринає у спогади, рефлексії та хворобливі фантазії.

Драматургічна ретроспекція у дитинство прописана настільки відверто і об’ємно що складається враження ніби ти відчуваєш реальність на дотик, смак та запах. І хоча брати мале одне дитинство на двох, спогади кожний має власні, кожен вимальовує для себе особисту картину життя — у свідомості кожного з них одні й ті самі факти набувають різного забарвлення та наповнені різним сенсом. П’єса наскрізь пронизана чорним гумором та фрейдистською символікою. „Скляне листя та „сині зорі постійно виринають то тут, то там, щоразу набуваючи нового значення, а потужний та виразний образний ряд не дає заблукати в складних сюжетних перипетіях п’єси.

Автор: Вероніка Барциховська

«Абонемент № 7. Інша сестра»

Драматург: М. (Україна)

Режиссер: Олена Шапаренко

Серед дійових осіб п’єси «Абонемент № 7. Інша сестра» — чорне фортепіано. Саме воно стає причиною конфлікту між персонажами та центром драматургічної колізії. З тексту п’єси ми дізнаємося що фортепіано має непросту долю. Воно, витримуючи різні зазіхання та переживши воєнні дії, вціліло і залишається незмінним, але зараз його огортає самота. Мовчазне та забуте фортепіано живе не звуками музики, а примарами минулого. Ще два місяці тому тут, у Шоколадному будиночку, сестри Ольга та Олександра у шляхетному чоловічому товаристві влаштовували музичні вечори, ділилися своїми думками та страхами, змагалися за прихильність капітана.

Одна з сестер закохалася у нього ще у дитинстві, коли почула у його виконанні твори Шопена. Крім цього сюжету з Impromtu Phantasie Ольги Кобилянської, п’єса рясніє іншими цитатами з літератури, мистецтва, історичної та сучасної дійсності, тому дуже важко встежити за сюжетом, а за глибокими смислами (які там безсумнівно є) — і поготів. Проте завдяки частому вживанню слів з нинішнього «політичного словника», як-от: протистояння Сходу та Заходу, роздирання країни, мовний законопроект, можна зрозуміти небайдужість авторки до сучасних політичних процесів. Але поєднання історичних подій, у цьому випадку часів громадянської війни, з сучасними реаліями вимагає крім чіткого розуміння історичного сенсу тих і тих, ще й точного відчуття їхніх можливих точок перетину, які, без сумніву, існують.

Автора: Ольга Велимчаниця

«Лів Штайн»

Режисер: Андрій Іванюк

Драматург: Ніно Хартішвілі (Німеччина)

«Лів Штайн» — п’єса молодої німецької авторки грузинського походження Ніно Хартішвілі. Текст поєднує в собі німецьку точність та витриманість діалогів із грузинською чуттєвістю, емоційністю. За сюжетом, Лів Штайн — відома піаністка, що після смерті сина Генрі замкнулась в занедбаному обмеженому світі власної квартири з метою поховати себе наживо. Усамітнення та стагнацію піаністки перериває поява у її житті молодої дівчини Лори, яка напрошується в учениці до Лів.

Здібна, пристрасна й дещо нахабна Лора з’являється, аби знову повернути Лів смак до життя. Крім того, Лора стверджує, ніби вона знала покійного сина Лів і обіцяє після кожного заняття гри на фортепіано розповідати їй невеличкий епізод з життя Генрі. Видається очевидним, що історії Лори суцільна брехня, але Лів дозволяє себе обманювати. До того ж Лорі вдається пробудити поховану під товстим шаром життєвих розчарувань шалену сексуальність Лів, яка після довгого соціального анабіозу перетворюється на справжню „жрицю кохання. Тепер на академічний концерт вона вдягає яскраву червону сукню, в той час як Лора виступатиме в чорному. Але Лів та Лора — це матерія та антиматерія, два протилежні світи. Міражі, що ними себе оточили себе жінки, мають рано чи пізно зникнути. Наприкінці п’єси мов „бог із машини, з’являється екс-чоловік Лів, Генрі, і зводить нанівець напруження конфлікту між брехнею та правдою, між геніальністю Рахманінова та божевіллям Равеля, між червоним та чорним.

Автор: Вероніка Барциховська