Щоденник фестивалю. День сьомий. Дитяча п’єса^{21 ноября 2015}

«Маленький Принц» Олександра Жугана (Київ)

Режисер: Вікторія Кузьміна

Фото Олени Мигашко

Текст Ілони Ложенко

Першою п’єсою дитячого формату фестивалю стала робота Олександра Жугана «Маленький Принц». Текст є переробкою однойменної алегоричної повісті Антуана де Сент – Екзюпері. Драматург скористався лише окремими епізодами перебування Маленького Принца на різних планетах та на Землі. Він знайомиться із Королем, котрий вважає, що володіє усім, навіть зорями, П’яницею, котрий п’є, щоб забути те, що йому соромно пити, Рахівником, який володіє зорями та постійно їх перераховує, Ліхтарником, що кожної хвилини задмухує та знову запалює ліхтар, Честолюбцем, який хоче щоб ним усі захоплювалися та Географом, котрий радить йому відвідати Землю, аби краще пізнати світ, людей та знайти друзів. Приземлившись, він знайомиться із Лисом, Змією та Пілотом та Мисливцями, котрі дають йому багато різних цінних знань. Слухачі також знайомляться із Трояндою, що залишилася чекати Маленького Принца на його планеті. Стосунки між героями дуже різні, вони варіюються від ревнощів та неприязні до щирості та прихильності. Більш того, драматург приземляє героя посеред залізничного вокзалу, у серці міського ритму та шуму, показуючи зміну суспільних настроїв.

І хоча новизни у драматичному тексті мало – це не стає найбільшою його вадою, а нерозкритість ситуацій у стосунках героїв, створює певну незручність, оскільки не дає чіткого уявлення про загальне тло п’єси. Основним прагненням драматурга та режисера було показати крихкість ідеалістичних уявлень дитини у недосконалому світі дорослих, і водночас пояснити, що нічого ідеального немає, тому не варто впадати у відчай та розчаровуватися.

Хоча п’єса має велике смислове навантаження, заявлена вона як дитяча, але спостерігаючи за реакцією дітей, що були запрошені на читку можна зробити висновок, що вона була складною для їхнього розуміння. А з точки зору дитячої психіки є стомлюючою, оскільки текст має мінімальну динаміку, що не дозволяє довго зосереджувати увагу на п’єсі, котра майже позбавлена подій, які вносять зміни у розвиток ситуації. Можна сказати, що переробка була не зовсім вдалою, але читку підтримали актори, чиї старання не були непомічені. Органічним та цікавим у своїй ролі виглядав актор і драматург Олег Шуригін, котрий грав Лиса. Пластичність тіла та голосу, дозволяли перетворюватися із звичайного рудого хитруна на зворушливе та довірливе звірятко. А використана актором бутафорія – дзенькаюче намисто на шиї, підкреслювало характер Лиса, його улесливість та злодійкуватість. Що до сценічного втілення, то є сподівання, що драматург прислухається до порад аудиторії та допрацює в цілому, перспективний текст.

«16+» Марини Смілянець (Київ)

Режисер:Євгенія Відіщева

Текст Ольги Шило

В програмі «Тижня» для дітей та підлітків дебютувала молода драматургиня Марина Смілянець зі своєю п'єсою «16+». Зазначено, що за жанром це «іронічна комедія з дурною звичкою драматизувати», і мабуть, саме тому на це читання зібралося найбільше люду, да так, що навіть довелося доставляти стільці. Окрім того, «16+» – це єдина україномовна п'єса для підлітків на цьогорічному фестивалі.

За сюжетом – компанія одинадцятикласників виїхала у великий заміський будинокна вечірку. Кожен з них має свої причини для цієї вилазки: Андрій прагне звабити свою дівчину Катю, Батон і Тіма представити нову пісню їхнього псевдогурту, а Костя приєднався за компанію, – аби було що згадати зі школи. Уся компанія з восьми чоловік опиняється в будинку, де немає Інтернету, і вони змушені говорити один з одним, з'ясовувати стосунки, зізнаватись в коханні,  марити майбутніми перспективами та відкривати душу.

Проте, це не психологічна драма, адже п'єса починається зі сцени в міліції. Чий це будинок? Хто стріляв? Як ви там опинилися? Іуся подальша історія вмить перетворюється на міні-детектив.

«Вредная Настя» Олександра Володарського (Київ)

Режисер: Антон Романов

Текст Ілони Ложенко

Писати для дітей – особливо відповідальна місія, адже юний глядач дуже вимогливий. Він не напише злісну рецензію, але малюкові може стати нудно і не цікаво, а це найдошкульніша провина. І тільки побачивши реакції на обличчях дітей, драматург може бути задоволеним своїм текстом.

П’єса Олександра Володарського – це солодкий спогад із дитинства де є місце для казок, відчайдушних пригод, друзів та веселощів. Головна героїня Ася несподівано знайомиться із дівчинкою Настею, котра потрапила до неї із королівства Зловреднійшого, для того щоб робити різні капості під виглядом Асі. Як виявляється, у королівстві таких вреднюшок багато. Але одна із них вирішує перервати цей «колообіг вредності» – Ася і Настя змовляються під час балу на честь Нового Року переконати інших дітей більше не капостити і не засмучувати рідних. За сценарієм щасливої казки дітям вдається перемогти зло.

П’єсу «Вредная Настя» приправлено сучасними лексемами, зрозумілою навіть найменшим глядачам. Текст в цілому – простий та доступний, він не має композиційної складності, адже все що відбувається у п’єсі, зокрема злодійства малюків мають елементарне підґрунтя – зловредність заради зловредності, котру легко подолати вагомими аргументами, чим і скористалася Ася. Єдине, що насторожує – недовіра батьків Асі, котрі не ймуть віри у те, що розповідає їхня доня. У такій ситуації дитина залишається сам на сам зі своїми проблемами, що швидше навчає не самостійно вирішувати складні питання, а дає відчуття повної самотності та безпорадності.

В цілому, п’єса отримала позитивну оцінку слухачів після читки. Хоча, було б цікавіше почути думку слухачів-дітей, котрих, на жаль, серед присутніх не знайшлося. Окремо хочеться відзначити декламаційні здібності дівчинки Саші (актриса), котра читала слова Асі та Насті, а також зауваження режисера стосовно читки. Коли у діалог вступали головні героїні п’єси, то юна актриса поверталася ліворуч та праворуч таким чином відображаючи протилежність характерів персонажів. Її емоційність та природність створювали невимушену атмосферу, що дозволила кожному на мить уявити себе дитиною.

«Фото топлес» Наталії Блок (Херсон)

Режисер: Христина Люльченко

Текст Дарини Грищук

Нова п’єса Наталії Блок розповідає про те, чим насправді живуть підлітки: соціальні мережі, молодіжний сленг, мода, цькування, шкільні будні і складні стосунки з оточуючими людьми.

Все починається з взаємної симпатії Кіри – головної героїні – і Артема, який несподівано пропонує їй погуляти. Зав’язуються сором’язливі стосунки, які перебивають друзі хлопця, наполегливо переконуючи, що, якщо дівчина погоджується прислати фото своїх грудей, то вона готова до серйозних стосунків. Фотографія потрапляє до однокласників, потім розповсюджується школою, а згодом в мережі з’являється повідомлення про самогубство Кіри.

Сучасна людина (аналітичні здібності якої поступово втрачаються), а особливо підліток – людина з іще не сформованим уявленням про світ, людина довірлива – не надто замислюється над правдивістю інформації, яку отримує, а отже вірить в більшість брехні, яка просочується в її мозок. Тому основний меседж драматурга полягає у тому, що ніколи не треба бездумно «вестись.»

Проте, перш за все, п’єса сприймається як заклик до життя реальністю. Думаю, що аудиторія, на яку розрахована п’єса, навряд чи прочитає текст, як хотіла би того драматург, і не всі підлітки зможуть проасоціювати себе з героями п’єси. Однак, початок становлення подібних п'єс в Україні є як мінімум приводом, аби обговорити проблеми підлітків, і найголовніше – залучити до дискусії і роздумів їх самих.

«Русалка і дракон» Ірини Гарець

Режиссер: Ксенія Кільпікова

Текст Дарини Грищук

На завершення сьомого дня була прочитана п’єса «Русалка і дракон» Ірини Гарець, в якій переплітається зразу дві художніх реальності. Одна – наче з мультфільму, інша – доволі сувора і жорстоко-реальна. Основна сюжетна лінія – казочка про русалоньку, яка стикається з типовою «проблемою всіх принцес – одруженням». Батько-цар вмовляє доньку погодитись вийти заміж, але вона – Софія – чекає на справжнє кохання, і грається в Sims на планшеті, створюючи свій ідеал. Поза тим, цар готує свою спадкоємицю до правління королівством: показує їй чарівну перлину мудрості, яка допомагала йому раніше вирішувати конфлікти в країні і буде допомагати майбутній королеві. Як і в кожній казці, в історії Ірини Гарець – не без шахраїв: сколопендра і її помічник павук, який в «озвучці» Володимира Власюка сприймається як повноцінний злодій, складають план викрадення цієї перлини, захованої за трьома замками та ще й за лазерним скануванням сітківки ока самого короля.

В боротьбі принцеси проти зла виявляється чимало правди, і казка, за законами жанру мала би закінчитися хєппі-єндом, однак реальність, за задумом драматурга поступово вкрапляється в дію п'єси. Через чарівну перлину, яка відкривається і проектує спогади про війну реальної дівчинки – головної героїні цієї морської казочки. Поступово, тема війни займає певні позиції в канві «Русалки і дракона». Ірина Гарець в дитячій казці підіймає актуальну проблему – як розповісти малечі про війну? І вирішує авторка її з особливим, по-материнськи лагідним підходом: через демонстрацію життя типової диснеївської принцеси і мінімумом зображення самої війни.