Щоденник фестивалю. День перший. День другий^{16 ноября 2015}

Текст Жені Олійник

Фото Олександри Желєзнової

«Тиждень актуальної п’єси» відкрили читання на підтримку Олега Сенцова. Режисерка московського «Театру.doc» Анастасія Патлай разом з українськими акторами представила ескіз вистави за п’єсою «Номери», яку політв’язень написав ще у 2009 році, і читку «Помолвки» – нового тексту засновниці «Театру.doc» Єлєни Грєміної. Є вигадка, нібито «Номери» Сенцов написав вже у в’язниці. У це й справді можна повірити: режисер написав історію про тоталітарне суспільство безіменних номерів, які живуть за свистком Першого – такого собі намісника Нуля-бога. «Режисеру тут робити нема чого. Олег писав цю п’єсу для себе, у тексті детально описано кожну сцену. Будемо сподіватись, що він зможе її поставити», – каже Анастасія Патлай. Про такі постановки не говорять в критичному контексті, їхнє завдання – розголос. Однак ескіз вийшов доволі динамічним, місцями – смішним, а місцями – зворушливим.

П’єса «Помолвка» змонтована з текстів судових засідань у справах Олега Сенцова, Олексія Чернія, Геннадія Афанасьєва та Олександра Кольченка. Вона пропонує дещо незвичний для українців погляд на історію затриманих кримчан: у фокусі – не геройство і принциповість політв’язнів, а сюрреалістична ситуація, де людину жере репресивна система. У Москві для показіа «Помолвки» винайматимуть інше приміщення – з міркувань безпеки.

День другий

Читання шорт-лісту драматургічного конкурсу розпочали у другий день фестивалю. І в цей же день почала роботу «Програма для театральних критиків». Протягом усіх днів фестивалю студентки театрознавчого факультетку київського театрального університету (курс відомого критика, журналіста і театрознавця Сергія Васильєва) будуть присутніми на читаннях, виставах і лекціях «Тижня». Найцікавіші, чи правильніше, найприкметніші події будуть висвітлені й проаналізовані у жанрі блогу.

«Переселенці» Олега Шуригіна (Київ-Донецьк)

Режисер: Олег Шуригін

Текст Ілони Ложенко

Фото Олени Мигашко

Другий день на міжнародному драматургічному освітньому фестивалі «Тиждень актуальної п’єси» розпочався читкою п’єси драматурга і режисера Олега Шуригіна «Переселенці». Загалом, тексти на злобу дня не завжди підтверджують право на існування, однією із причин є проста (елементарна) актуальність, що зникає разом із теплом рук, після завершення читання. «Переселенці» стали приємним винятком із цієї закономірності, п’єса має внутрішній об’єм, створений характерами її героїв. Вони – не просто гнані війною зі своїх домівок біженці, а люди, які покинули свій край з різних причин: Оперна співачка шукає кращого життя і співзвучності із містом, актор біжить за свіжим ковтком життя і славою; ще хтось повертається на свою душевну батьківщину, туди де йому комфортно, а хтось – просто шукає вихід із ситуації.

П’єса вирізняється динамічністю, тут є зважені «за» і «проти», різкі висловлювання тих, для кого східний край не став рідним і привітним, і навпаки – замиловані своїм Луганськом і абрикосами (таких вже тепер не буде) ліричні оповіді. А своєрідне протистояння «лава на лаву» між оптимістами і песимістами творить живу картину, що змінюється, зважаючи на те, з якого боку його споглядати. Його природність полягає у тому, що у кожному оптимістові є крапля песимізму та навпаки. Добре підмітив і скористався цим режисер, його актори сидять опуклим півколом на стільцях, але місце для розповіді свого монологу лише одне – по центру. Вони змінюють одне одного на цьому місці, підходять до сидячого і злегка нахабно зіштовхують попереднього мовця. Цей відвертий і дещо агресивний рух є проявом того, що й самих персонажів дратує саме злість, грубість, непривітність навколо. У першій дії автор знайомить нас із тими, хто давно залишив Україну, про заробітчан, хто переселився через соціально-економічні негаразди та повсюдний моральний дискомфорт. Їхні штовханці різкіші за інші, тих, хто залишив батьківщину порівняно недавно, і в кого ще знаходяться сили посміхатися.

Особливо хочеться відзначити поетичність та любов, що пронизує рядки п’єси, зокрема вірші та роздуми Олега про той страх «аби літак не зачепив твої яблуні, про зворушливу любов до людей і речей, які оточують «твій дім». Зокрема, це питання яскраво обговорювалося після читання, адже текст заявлено як документальний. Однак, факт неоднозначного сприйняття тексту також іще раз говорить про її успіх, адже байдужим, здається, не залишився ніхто.

«Екологічна балада» Ольги Мацюпи (Львів-Люблін)

Режисер: Давид Петросян

Текст Ольги Шило

Фото Олени Мигашко

Історія, представлена досвідченим автором «Тижня» – Ольгою Мацюпою, відбувається на Гуцульщині, де в одному селі проживає каліка Микола та його мати. Ще в Миколина є дівчина – Аліна, але вона далеко – Аліна працює на чиновника, який вирубує ліси. Їхні долі весь час перегукуються: вона бореться зі своїм босом, Микола – зі своїм оточенням, а вся їхня сутичка впирається у протистояння всій системі. В п'єсі розкрито величезну кількість актуальних нині тем, вона про Україну і про війну, про забруднення навколишнього середовища і «забруднення» усіх гілок влади.

Після прочитання п'єси виникає одна єдина думка: авторка, мабуть, дуже добре знає осередок, який описує, точність її відчуття просочується і у текст. Проте, наразі ми можемо відмітити тенденцію щодо діалектної української мови, певний тренд. Наприклад, поперед «Екологічної балади» відбулося читання п’єси «Переселенці» Олега Шуригіна, і автора засипали питаннями з приводу його мови. Драматург вживає «правильну» українську, тобто таку, що не є для нас природною у побуті, неживу, а літературну, навмисне виправляючи пряму мову його персонажів. У п’єсі «Екологічна балада» навпаки, використовується жива, діалектна мова Гуцульського регіону. Можливо, саме завдяки такому прийому п'єса на фестивалі сприймається на «ура».

Режисери люблять братися за п'єсу, яка не дає остаточних відповідей. Такий текст дає змогу погратися з постановкою, вигадати несподівану концепцію і взагалі все перемінити на свій розсуд. А ще краще, коли в п'єсу вплетено деяку містику або народні легенди, як в творі Ольги Мацюпи. Такі її персонажі як відьми та чугайстри – певним чином можуть бути використані як підказки режисеру, який зможе по-своєму закрутити сюжет майбутньої вистави. Можливо, найближчим часом її втілить режисер читання, Давид Петросян.

«Екологічна балада» залишила таке враження, ніби ти щойно побував потужно й технічно сконструйованій виставі. Спочатку – думками не знаєш за що «вхопитись», а потім випадково помічаєш, що й сам неусвідомлено використовуєш діалектні слівця.

«Уроборос у східному експресі» Олеся Барліга (Запоріжжя)

Режисер: Галина Джикаєва

Текст Анастасії Головненко

Фото Олени Мигашко

Другий фестиваль день завершився читанням нової п'єси Олеся Барліга, написаної спеціально для фестивальної програми «Тижня». Це текст (і вже не перший для автора) у тому числі –  про незручний лгбт-дискурс, побудований на вербатімах та дописах у соціальних мережах на цю тему. Кокетуючи, автор визначає жанр п'єси як «напівдокументальна», однак саме цей прийом дозволяє драматургу додавати до авторських монологів інтермедії – містичні казки. В таких замальовках автор пояснює нам механічність і невідрефлексованість сучасних ритуалів і переконань. Виникнення лгбт-непорозумінь у суспільстві вбачається Олесеві Барлігу в першу чергу через невмотивованість поглядів окремої людини, народжених не в результаті її власних висновків людини, а за інерцією, в рамках позицій суспільної більшості.

Події відбуваються в радіо-студії, де замість гостей присутні їх астральні тіла. Серед них лгбт-активісти, представники громадськості й правого сектору, журналісти. Їхні діалоги, за принципом ток-шоу – конфліктні й непродуктивні: кожен говорить про своє, і ніхто не чує нікого. Твір, не зважаючи на непохитність та грубість кофліктуючих сторін, і невирішеність жодного питання як такого, виходить у автора мало не комедійним. Побудована у фантастичних умовах, дія, часто розвивається непередбачено й провокаційно.

Однак, така проекція настроїв суспільства, сконцентрована автором є ще одним приводом поговорити. Ми не аналізуємо таку п'єсу як театральну у класичному розумінні, тут, можливо, актору й не буде чого грати, окрім своєї провідної теми, яка артикулюється з перших сцен. Проте, театр, який створений пробудити глядача до діалогу існує в багатьох формах і притаманний багатьом колективам (навіть в Україні), набуває популярності. Тому, мабуть варто читати «Уроборос у східному експресі» як п'єсу соціальну, створену за принципами театру тексту, і в першу чергу, як привід до дискусії в глядацькій залі.