Зустріч одногрупників

 

 

ДІЯ 1

 

(ЗЛО)

 

 

СЦЕНА 1

 

Кімната ІРИНИ – елегантна недбалість, яку підкреслює майже мінімалістична незахаращеність. ІРИНА напівлежить на дивані і гортає якийсь журнал. Збоку на краєчку дивана незручно сидить ЮРА. Він напружений і роздратований. ІРИНА виглядає розслабленою, але відчувається, що розмова її таки теж трохи тяготить.

 

ЮРА  Ірино, я ніяк не можу поняти – ти серйозно зараз говориш чи, як завжди, закриваєш мені рота своїми жартами?

 

ІРИНА  В смислі? Ти шо хочеш сказати, шо я тебе не слухаю зараз?

 

ЮРА  Та от я ніяк не можу поняти – ти мене слухаєш взагалі чи нє?

 

ІРИНА  Та, я тебе слухаю, Юра. Ти міг би це поняти з того, шо я тобі відповідаю – я ж не сама з собою говорю.

 

ЮРА  Добре. Просто ти якось так відповідаєш…

 

ІРИНА  Як?

 

ЮРА  Ну так

 

ІРИНА мовчить.

 

ЮРА  Ну так ніби ти мене не любиш

 

ІРИНА  Ага, значить проблема в тому, шо в тебе зараз складається враження, шо я тебе не люблю…

 

ЮРА  Да

 

ІРИНА  Ага, а раніше, значить, в тебе складалося враження, шо я тебе люблю?

 

ЮРА мовчить і важко дивиться на ІРИНУ

 

ІРИНА  Так може в цьому якраз проблема?

 

ЮРА мовчить

 

ІРИНА  А не в моїх жартах?

 

ЮРА мовчить

 

ІРИНА  Добре, я запитаю прямо – а чо ти взагалі подумав, шо я тебе люблю? Тільки тому, шо нам було добре? Добре було бути разом?

 

ЮРА  Добре, шо хоч так. Добре, шо хоч нам БУЛО добре разом

 

ІРИНА  Ну да, це добре. Було непогано. Але це не значить, шо я маю їхати з тобою.

 

ЮРА  Я вже це поняв

 

ІРИНА  Ну-у, шо ж. Шо я можу ше сказати. Можу запропонувати тобі нікуди не їхати. Тоді ми ше могли б тусуватись далі

 

ЮРА  Не думаю

 

ІРИНА  Шо не думаєш?

 

ЮРА  Куда вже нам тусуватись. Після такого.

 

ІРИНА  Ох. Окей. Після такого… Все-таки хочеш МЕНЕ винною зробити. Добре, підсумуєм – вибач, я з тобою не поїду. Ти мені подобаєшся, але я не вважаю, шо через це мушу слідувати тепер за тобою всюди. Тіпа, де ти, там і я. Нє. Вибач. Хочеш бути зі мною – тоді можеш не їхати. Лишайся. Я готова прийняти тебе назад зі всіма твоїми пріколами

 

ЮРА  Якими пріколами?

 

ІРИНА   Ну от такими – драматичними. Ти ж знаєш – я весь цей «києвській-драматічеєскій» не люблю

 

ЮРА мовчить і відчужено дивиться в підлогу.

 

ІРИНА  Ну от, розвів тут – чувства-хуювства. Ше помреш мені – як Ромео. Кстаті, якшо любиш драми, то чо б тобі не отримувати від них задоволення? Ну от прикинь – в тебе ше круче ніж в Ромео. В того счітай все було заєбцом – він любив, його любили. Шо ше треба? Подальша жизнь то вже таке, не саме цікаве. Скучна робота в торговій канторі, секс зі служанками, Джульєта кожен місяць всьо жирніша. А в тебе? От де драма – ти любиш, тебе не люблять, і ше зле начальство, на чужину посилає. Шекспір би такого не зміг написати – засцяв би. В нього би з такими драмами півзалу би повмирало від растройства.

 

ЮРА різко встає

 

ЮРА  І знову ти!

 

ІРИНА  Шо знову? Зі своїми жартами? Ну та, я люблю жартувати. Чому ні? А ти, до речі, якшо б дійсно мене любив, то мав би любити мене всю – і зі всіма моїми жартами, поняв?

 

ЮРА  Ти й так мені не віриш

 

ІРИНА Та вірю, я тобі, вірю. Тільки шо далі. Блін, ти от тоже міг би мене послухати

 

ЮРА  А я вже свому директору сказав

 

ІРИНА  Ну правда, в мене тут всьо – робота, друзі. Ти думаєш, цього мало, це нічо не значить?

 

ЮРА  Я йому кажу – всьо, рєшєно, їду, беру Ірку і начинаю нову жизнь. А він каже – блін, я б тоже так хотів – счітай з нуля, отак рванути нафіг, в нормальну страну, з нормальними людьми, нормальними условіями…

 

ІРИНА  Так всьо ж кльово, бач, якраз з нуля і виходить. Зустрінеш там якусь нормальну…

 

ЮРА  Да там умови такі – дають всьо для старта, всьо нормально, зарплата, машина, де жити на перший час, але беруть тільки з жінками

 

ІРИНА  В смислі?

 

ЮРА  Ну, жонатих. Так їм треба. Я не знаю точно. Для чого.

 

ІРИНА  Так а для чого?

 

ЮРА  Ну кажу ж, не знаю

 

ІРИНА  Нічо собі – їм шо не пофіг!

 

ЮРА  Ну знач не пофіг

 

ІРИНА  То ти тіпа женитись на мені хтів?

 

ЮРА  Ну а шо?

 

ІРИНА  Ага. Шо ж ти мені тут драми розігруєш!

 

ЮРА  Які драми?

 

ІРИНА  Ну любов там, чувства

 

ЮРА  Так а шо – шо я не можу тебе знач любити? Якшо женитись хотів? Ну да, для поїздки треба, так то одне, а то шо любив тебе…

 

ІРИНА Ага! Вже знач любив! Вже знач не любиш!

 

ЮРА  …то інше. Та і зараз люблю. Тільки після такого…

 

ІРИНА  Угу, після такого

 

ЮРА  Ну пойми ж – я ж до тебе прийшов. Не до Марусі там якоїсь чи Свєти. Шо я винен шо там така умова?

 

ІРИНА  Та нє, не винен

 

ЮРА  Просто всьо так кльово сходилось – є дівчина, яку я люблю, є можливість поїхати

 

ІРИНА  Ну знач не всьо так кльово

 

ЮРА Знаєш…

 

ІРИНА  Шо?

 

ЮРА  Я от зараз жалію, шо влаштував тебе на ту роботу. Якби ти ше досі працювала там в бібліотеці…

 

ІРИНА  Шо би було, якби я ше досі працювала там в бібліотеці?

 

ЮРА  То ти б не мала вибору, от шо. Мені не тре було б зараз доказувати, шо я тебе люблю і шо… Одним словом, я б тебе просто забрав би і всьо

 

ІРИНА  Ага, і так було б краще?

 

ЮРА  Да, уяви собі, так було б краще. Для нашого кохання так було б краще

 

ІРИНА Нашого? Якого нашого?

 

ЮРА  Та вже ніякого!

 

ІРИНА  Знаєш, Юр

 

ЮРІЙ  Шо?

 

ІРИНА  А от то. Да, я знаю, шо мені повезло. В мене є кльова робота. В мене є вибір. Але в тебе тоже є вибір. Ти можеш їхати, а можеш і не їхати. Так шо ми на рівних. В нас обох є вибір. Ти от, правда, хотів би в мене той вибір забрати, да? Добре, я в тебе тоже його забираю. Іди нахуй. Всьо. Тепер, лишайся, не лишайся. Разом ми не будем. Ти поняв? 

 

ЮРІЙ мовчки розвертається

 

ІРИНА (кричить услід)  Чекай! Ше забула сказати – Аня просила передати, шо в вівторок на восьму буде зустріч одногрупників. В тому новому арт-кафе, ти маєш знати. Всьо, я тобі сказала, можеш іти. (після короткої паузи) І принеси мені назад той диск Куросави, чуєш? Я за ним бігати не збираюсь.

 

                ЮРІЙ зупиняється

 

ЮРІЙ  Ти, Ір, страшна людина. Ти або робот, або якась... Снігова королева. Ти ж тільки про себе думаєш, всі інші для тебе ніхто. Ти ж по трупах йдеш і навіть про то не задумуєшся. А ти задумайся...

 

                ЮРІЙ йде.

 

 

 

           

            СЦЕНА 2

 

                ІРИНА і ОЛЯ заходять в бібліотечний кабінет. Це місце праці ОЛІ. Інтер’єр – «совок» вісімдесятих. За вікном вже темно, ОЛЯ вмикає затишну зелену лампу. ІРИНА виймає з сумки пляшку коньяку і голосно бухкає на стіл.

 

ІРИНА (весело)  Та ну нафіг! Тоже мені – зустріч випускників! Я думала набухаємся собі красіво!

 

ОЛЯ  Да, скучновато шось ми…

 

ІРИНА  Та не кажи! Зустріч зомбаків! То ти ше досі в цьому кабінеті? Сигналізацію так і не поставили?

 

ОЛЯ  Та яке, яка сигналізація! (пауза) І нашо було збиратися? Я тоже думала, посидимо як колись. А всі такі серйозні. Пацани в костюмах, дєвкі в платтях, блузках. Ше й на каблуках таких

 

ІРИНА  А, ну каблуки то таке, я сама на каблуках

 

ОЛЯ  Нє, в тебе то не каблуки – от у Ані і Свєткі – ото каблуки!  Такі понти тіпа вони на машинах під’їхали і на машинах поїхали

 

ІРИНА  Ну да – тіпа їм не по бруківці фігарити

 

ОЛЯ  Фігарили як має бути – як ми розходились, то бистренько побігли на свої маршруткі

 

ІРИНА  А може їх всьо-такі хтось чекав на «мерсі» – за углом!

 

                Весело сміються. ІРИНА і ОЛЯ підсувають стільці ближче до столу, розливають, цокаються і випивають, закусюючи розгорнутою на столі шоколадкою. Цю процедуру вони час від часу повторюють з такою регулярністю, щоб рідини вистачило якраз на всю розмову.

 

ІРИНА  Я в відпустку хочу

 

ОЛЯ  Робота? Заїбало всьо?

 

ІРИНА  Угу… (озирається навколо) Блін, скільки це років прошло вже? Два? Я вже й забула як я тут…  Деколи навіть скучаю. Віриш? Не віриш і правильно. Але я скучаю – не за роботою, звичайно. А за нашими посідєлками

 

ОЛЯ  А там як – не дають посидіти, багато роботи?

 

ІРИНА  Ну так. Не то, шоб багато. Атмосфера інша

 

ОЛЯ  Ясно

 

ІРИНА  Та з роботою нормальок. Жити можна

 

ОЛЯ  А шо ж?

 

ІРИНА  Та таке. Над життям задумалась. Юра в Німеччину їде. Його з роботи туда посилають – надовго

 

ОЛЯ  О, так кльово!

 

ІРИНА  Та шо кльово. Я то з ним не їду

 

ОЛЯ  Чого?

 

ІРИНА  Та не хочу я. Я до Юри нормально ставлюсь. Ну але… Їхати з ним кудась… Не тойвово. Не можу. Не хочу. Ну але і шкода його троха всьо-такі. Я йому якось так внєзапно відрубала. Ну але шо я всьо про себе. Давай про нас чи шо. Пам’ятаєш як ми в аспірантурі сиділи?  Писали шось там, ти про «Анну Каренину» свою, а я про  Куросаву, про переклади, про самураїв всякіх…

 

ОЛЯ  Угу… Пам'ятаю, звичайно. Всьо-таки хороший час був

 

ІРИНА  І як ми всьо спорили в кого тема дібільніша

 

ОЛЯ  Ага… Аж фікуси всі зав'яли. В кабінеті нашому – від тих спорів

 

ІРИНА  Нє, вони зів’яли, бо ми туда бички кидали.

 

ОЛЯ  А знаєш, чо я ту “Каренину” вибрала?

 

ІРИНА  У-у, та от не пам'ятаю. Ти, вроді, казала, але шось не пам'ятаю

 

ОЛЯ  Нє, я, мабуть, не казала. Я тільки недавно сама поняла

 

ІРИНА  І шо? Чому?

 

ОЛЯ  Бо там, в Толстого, мені всьо дуже нас нагадувало — наші туси, як ми туснячили з одногрупниками, і ше там — вино пили, вірші розказували. Постановки ставили

 

ІРИНА  Ага! І бали навіть робили — костюмовані. Ну да, весело було

 

ОЛЯ  В Толстого, звичайно, краще було. Але я, коли його читала, то нас згадувала. І коли вже та аспірантура пішла, бібліотека, робота, то я всьо той час згадувала

 

ІРИНА  А тепер?

 

ОЛЯ  А тепер не згадую. Тепер я думаю, шо моя тема була насправді дібільна. Всі ті плаття, ідеали, манєри...

 

ІРИНА  Ого! Навіть так

 

ОЛЯ  Навіть так

 

ІРИНА  А моя тема?

 

ОЛЯ  А твоя тема, якраз нормальна. Більш жизнєнна — Японія, феодали, селяни... Кров і пісок...

 

ІРИНА  Навіть так?

 

ОЛЯ Навіть так

 

ІРИНА  (після паузи) Так ти все ще на мене злишся, та?

 

ОЛЯ мовчить.

 

ІРИНА  Ти думаєш, в тебе з Юрою все було б по-іншому ніж в мене? Серйозніше? … Ну ти знаєш, може ти і права. Ну але чесно – я не думала, шо якшо я прийму ту його роботу, то буде означати, шо ми з ним маєм замутити. І я не думала, шо…

 

ОЛЯ  Шо в мене з ним шось би вийшло?

 

ІРИНА  Ну та. Тоді я так думала. Ну правда. Пам’ятаєш, ви ж тоді з ним на екваторі, на другому курсі по п’яні трахнулися. І як він потім морозився

 

ОЛЯ  То не він морозився. То я морозилась

 

ІРИНА  Ти? Для чого?

 

ОЛЯ  Бо дурна була

 

ІРИНА  Мда… Так і я дурна була. Два роки тому навіть – я ше була дурна… Правда…

 

ОЛЯ  Ми двоє були дурні – шо дісєри не дописали

 

ІРИНА  Слухай… То шо – ти теж думаєш, шо я по трупах йду?

 

ОЛЯ По трупах? Та нє, чому трупи. Шо ти вже так

 

ІРИНА Та так. Просто мені вже таке сказали. Я от тепер і думаю – чи правильно, я, так би мовити, живу. Раніше не думала, а тепер думаю – може треба про це більше думати…

 

ОЛЯ Та ти смішна якась. В тебе все добре — ну і добре. Шо там думати. Думати будеш, коли буде погано.

 

ІРИНА  Не знаю... Потім може вже пізно буде

 

ОЛЯ  А ти думаєш, ти зможеш шось передбачити? Шось вчасно змінити, шось зробити? Шоб все й далі було добре? Смішна ти...

 

ІРИНА  Та може і смішна. Але я не знаю. Хороше питання - шо ми можем, а шо ми не можем. Якраз під коньяк. Ти от не думаєш, бо ти вже все для себе вирішила — шо тіпа нічо не можеш, нічо не зміниш. А я от ше не вирішила. Тому і думаю.

 

ОЛЯ  Та нічого я не вирішила, шо я нічого не зміню. Я про то, шо твої ті всі концептуальні питання, вони до одного місця. Є проблема — треба рішати. Може і зможеш. Пробувати треба завжди. Але це не концептуальне питання. Це питання виживання

 

ІРИНА  Може і так. Але  ж виживати ж можна по-різному. Розумієш? Є ж інші люди. Якби це сказати — суспільні цінності чи шо. Ми ж все-таки не мавпи.

 

ОЛЯ  Во-во. За цінності не знаю. Але інші люди є. Є люди, про яких треба думати. Є люди, за яких ти відповідаєш

 

ІРИНА (після короткої паузи)  Ти про свою маму?

 

ОЛЯ  Да, і про маму

 

ІРИНА  Розумію

 

ОЛЯ  Я вже навіть змирилася – шо мама вже не не тойво… Не витягне. Віриш, важко але змирилася. Так вже є в світі – люди хворіють, помирають. Але то шо самі люди є такі стрьомні… Як казала моя бабця – є люди, а є людиська

 

ІРИНА  Да, то правда… А ти шо – когось конкретно маєш на увазі?

 

ОЛЯ  Та шо конкретно – та повно всяких. Ну там довго розказувати. По-перше з інститутом, де мама працювала. Вона ж тіпа весь час числилась, поки хворіла і зарплата там шла, хоть якась, крім пенсії. А недавно новий директор вирішив зекономити. Дав три тисячі гривень і всьо – викреслив. Каже є, пенсія. А шо пенсія? Вісімсот гривень! Кажуть, мала би бути більше, але то треба якісь документи мати, з Камчатки, де мама працювала, а за ними треба їхати – а як я поїду – мама на руках і то ж яка дорога. На ту Камчатку.

 

ІРИНА  Мда… Проблеми…

 

Оля  А ше сусіди постійно на нерви капають – ми тіпа в хорошому домі живем, і там весь час всі гроші збирають – на новий замок, на нові двері, на ремонт підвалу, на антену. Я нічого не даю – в мене ж нема. А вони за спиною говорять, шо тіпа нам треба з’їжджати з нашої квартири, десь туда, де всі такі бідні як ми. Дехто вже прямо в лице говорить

 

ІРИНА  От сукі!

 

ОЛЯ  І Рома мій ше тоже. Тупо бухає, майже всі гроші свої пробухує. Десь зі своїми колєгами по кабаках дорогих тусується весь час, дома майже нема. Ну ти ж Рому знаєш. Він ше в універі такий був. Вже знаєш, шо каже – каже, шо якби знав, шо я весь час буду в бібліотеці працювати, то б зі мною не мутив взагалі. Каже, добре, шо ше не женився. Взагалі. Отак прямо в очі, прікідуєш? Я вже думала сама на заробітки їхати. Маму, можна було б в якусь хорошу лікарню влаштувати. Але ж то треба зразу хорошу роботу, шоб зразу гроші мати, шоб за маму платити. Одним словом, замкнутий круг…

 

ІРИНА Слухай, то кажеш Рома такий казьол тепер?

 

ОЛЯ  Та він по ходу завжди таким був

 

ІРИНА  Слухай, так ти про Юру шо зараз думаєш?

 

ОЛЯ  Про Юру? Це ти до чого? Ти про то, шо ви посварились?

 

ІРИНА  Ну да. Та в нас ніколи нічого серйозного і не було, ти ж знаєш. І то вже не важно. Важно, шо він їде в Німеччину. Його фірма посилає. Буде там працювати. Посада кльова, зарплата афігенна, машину, квартиру дає фірма

 

ОЛЯ  І шо? Нашо ти то мені зараз говориш?

 

ІРИНА  Так там є один нюанс – його на ту роботу беруть тільки в тому випадку якшо він буде мати жінку. Розумієш? Шоб то всьо мати і туда поїхати, йому треба швидко підженитися

 

ОЛЯ  Ну? А я тут при чому?

 

ІРИНА  Поки шо ні при чому. Але можеш льогко бути при чому. В нього є один місяць. За цей час ми тебе женим на Юрі і всьо

 

ОЛЯ  В смислі і всьо?

 

ІРИНА  Ну ти їдеш з Юрою. А через якийсь час і маму туда забереш – там знаєш які клініки  - може і ше вилікують твою маму

 

ОЛЯ  Ну чекай. Так як він так просто на мені жениться? Я-то… Я то би взяла і вишла за нього… Але ж він так на мене зараз не дуже увагу звертає. Та я і не знаю чи люблю його зараз. Ну і взагалі…

 

ІРИНА  Шо взагалі? А Рому свого ти зараз любиш?  Так отож.  Ну ти подумай – всі будуть довольні. Юра – бо буде мати жінку і отримає роботу. Я його добре знаю. А ти зможеш допомогти мамі

 

ОЛЯ  Ну але…

 

ІРИНА  Та які тут «але». Тут сам Толстой краще не придумає. Бач, йому свою Анну довелося під поїзд кинути. Від безвихідності. Я не Толстой. Я тебе під поїзд не кину. Я тебе зараз бистрєнько навчу як хакнути Юру

 

ОЛЯ  Шо зробити?

 

ІРИНА  Хакнути – ну як компи хакають. Хакери. Я буду хакером. А ти будеш моїм вірусом. Значить, слухай мене уважно… І тоді за пару тижнів, ти вже будеш сидіти в нього вдома і пакувати речі

            СЦЕНА 3

 

                Квартира ЮРІЯ. Звичайний середньостатистичний інтер’єр. ЮРІЙ сидить на дивані перед телевізором, клацає канали. ОЛЯ сидить на підлозі перед журнальним столиком і щось друкує на комп’ютері.

 

ЮРІЙ  Знаєш, мені в житті завжди везло. Я ше коли був малий, ше в школу не ходив, а вже знав, шо в мене в житті все буде добре. І так воно і є.

 

ОЛЯ поглядає на нього, не відриваючись від писанини

 

ЮРІЙ  Якшо мама не давала на морозиво, то я по дорозі зі школи міг льогко знайти двадцять копійок. А на екзаменах завжди міг списати всьо, шо треба. Ну ти знаєш – в нас в універі оцінки завжди були практично однакові. Хотя, ти більше вчилась ніж я.

 

ОЛЯ  Да, списувати ти вмів

 

БРІЙ  От бач!  І на екваторі ти тоді мені дала, бо я був крутий

 

ОЛЯ  Бо я була п’яна

 

ЮРІЙ (сміється)  Ну більше ж ти нікому не дала! І на роботі тоже в мене завжди все було атлічно. А знаєш чого? Бо я вмію з людьми розмовляти. Тому в мене все завжди гуд.

 

ОЛЯ  Ну ти все-таки визначся – ти везучий, крутий чи вмієш з людьми розмовляти

 

ЮРІЙ  Я і то, і то, і то!

 

ОЛЯ  А скажи, ти от правда мене любиш?

 

ЮРІЙ  Да! Люблю! І знаєш чого?

 

ОЛЯ  Бо ти крутий?

 

ЮРІЙ  Да, бо я крутий. Бо ше я везучий, бо мені повезло зустріти тебе знову. А ше, бо я знаю як треба розмовляти з такими скромними працівницями бібліотеки як ти!

 

ОЛЯ  Да, куда я без тебе

 

Якийсь час вони сидять мовчки, ЮРІЙ переклацує канали

 

ОЛЯ  Включи, може, якийсь камеді клаб. Шоб я могла слухати, поки пишу

 

ЮРІЙ  Зараз, зараз ми шось знайдем. Ти там знову свої реферати пишеш? Оль, я ж тобі казав – в нас є достатньо грошей. Ти не мусиш підзаробляти ше дома

 

ОЛЯ  Да, я знаю, ти казав. Я просто маю дописати, бо пообіцяла ше раніше

 

ЮРІЙ  Все-одно ти могла б відмовитись. Ну але добре, якшо хоч, то дописуй. В Німеччині ти займешся чимось іншим, я тобі обіцяю. Будеш сидіти дома, пити круте вино і писати свою книжку. Я знаю, ти там вроді шось собі пописуєш. Тепер ти будеш мати час. Я обіцяю. А взамін ти будеш мене любити і балувати. Правда?

 

ОЛЯ  Правда. … Я тоді тоже. Обіцяю

 

ЮРІЙ  Ну і прекрасно. Добре, ти тут включай, шо хочеш, я йду в ванну. Скоро спати вже треба

 

                ЮРІЙ йде в ванну. ОЛЯ бере телефон і дзвонить. Якийсь час слухає гудки.

 

ОЛЯ (відводить руку з телефоном від вуха) Блін, знов та голосова пошта. (підносить телефон) Ало, Ром, то знову Оля. Подзвони мені, чуєш? Куда ти пропав? Я маю тобі шось сказати. Подзвони мені бо то важливе. Але дзвони вдень, коли я на роботі

 

ОЛЯ кладе свій телефон на стіл і продовжує друкувати. Дзвонить телефон ЮРІЯ. ОЛЯ не звертає уваги. Телефон замовкає, а тоді дзвонить знову – ОЛЯ не витримує, встає, перекладає телефон на диван. Той знову дзвонить. ОЛЯ накриває його подушкою і сідає за стіл. Телефон дзвонить знову. ОЛЯ кладе його в шафу. Той не замовкає і там. Оля знову бере телефон, дивиться на екран, тоді йде до дверей ванни, стукає і говорить у щілину.

 

ОЛЯ  Юр! Тобі звонять – якась Аня. То срочно?

 

ЮРІЙ (з-за дверей) Нє, не знаю, не срочно. Поклади я потім гляну. Або, дай сюда. Може то з роботи хтось

 

                ОЛЯ передає ЮРІЮ телефон за двері і знову сідає біля столу. ЮРІЙ виходить з ванни, витирається рушником, кладе телефон на диван.

 

ОЛЯ  І шо – хто то звонив? З роботи?

 

ЮРІЙ  Нє, не з роботи

 

ОЛЯ  А хто? Шо за Аня?

 

ЮРІЙ Так це ж наша Аня. Аня Пилипчук

 

ОЛЯ  А, Анька! І шо, шо хотіла?

 

ЮРІЙ  Та питалася, чого я тоді не прийшов на ту зустріч одногрупників

 

ОЛЯ  А шо це вона так – за пару тижнів надумала перепитати

 

ЮРІЙ  Та от так. Каже, шо треба якось зустрітися все-одно. Бо давно не бачились. На каву десь

 

ОЛЯ  І шо? Ти підеш?

 

ЮРІЙ  Та піду. Посидіти десь можна трохи. В вівторок я вроді раніше можу звільнитись з роботи. В шостій годині як всі люди. Йдем зі мною

 

ОЛЯ  Та нє, я вже її бачила на тій зустрічі. Більше не хочу

 

ЮРІЙ  А шо? Ти з нею не дружиш?

 

ОЛЯ  Та так не дуже

 

ЮРІЙ  А, ну та, шось таке пам’ятаю. Ви колись ше парасольками бились, да? На четвертому курсі?

 

ОЛЯ  На п’ятому

 

                ЮРІЙ сміється.

 

ЮРІЙ  Так ти знайди собі якийсь комеді клаб. Я ше в ванну. Забув побритись

 

                ЮРІЙ йде в ванну. Дзвонить телефон ОЛІ. Вона швидко бере його.

 

ОЛЯ  Ало, Ром! Ну… Накінець! І де ти пропав? … Шо значить… Шо? … Та, давай! … Завтра? На яку? … Добре, я поняла, всьо… Я буду, та!

 

 

 

               

ДІЯ 2

 

(ПОМСТА)

 

 

            СЦЕНА 1

 

                Приміщення середньо-понтового кабака — плазма, італійський інтер'єр, бочкове пиво, фірмовий оселедець. За столиком сидять ЮРІЙ, РОМАН, АНЯ. Судячи по рясно-хаотично розставленим тарілкам і бокалам, сидять вже мінімум годину-півтори. Розмовляють щільно, так що кінець фрази одного накладається з початком фрази іншого.

 

РОМАН (намагаючись приобійняти АНЮ)  А ти, Анька, баба маладєц!

 

АНЯ (в інший бік, до ЮРІЯ)  От не ціните ви своїх старих подруг, не ціните

 

ЮРІЙ  Ви знаєте скільки зараз кредити стоять? А ви кажете...

 

АНЯ  Та шо нам твої кредити! Он моя Свєтка вже брала...

 

РОМАН  Аню, я щас візьму і обіжусь

 

АНЯ  На обіжених шо? Сам знаєш

 

ЮРІЙ  Так а Свєтка для чого брала?

 

РОМАН  Шо на обіжених?  От прошло вже пару тижнів і мені  кажеться, шо ти мені шота недоговарюєш

 

                Заходить ОЛЯ. Компанія за столом вітає її гулоподібними окриками. ОЛЯ помалу сідає на вільне місце — між ЮРІЄМ і РОМАНОМ, але ближче до ЮРІЯ. Мовчки дивиться на всіх.

 

АНЯ  Ну прівєт. Располагайся

 

ОЛЯ  Привіт. Привіт всім

 

ЮРІЙ  А ти як нас нашла?

 

ОЛЯ (киває на РОМАНА)  Та от — з ним домовилась

 

РОМАН  Да-да, вона зі мною. Оль, я думав ми тут всі недовго будем зависати. Думаю, чо буду місце міняти. Поговорити хотів з тобою. Обсудити пару речей

 

АНЯ  Пару речей? Це шо за пару речей? Свої брудні шкарпетки?

 

ЮРІЙ  О, ну то підем додому разом

 

АНЯ  Юр, ти чо, яке додому

 

ЮРІЙ  Так посиділи вже. В мене ше діла

 

АНЯ  Ну всьо, начінається, у всіх діла. Той обсуждати шось хоче, в того діла. Так, давайте, беріть бокали, зара вип'єм.

 

                Офіціант ставить перед ОЛЕЮ кухоль пива.

 

АНЯ  Давайте, всі разом, отак, молодці! Знаєте за шо вип'єм? За то, шо ми всі тут за цим столом ше свабодні

 

ЮРІЙ  В смислі свабодні? Тебе Ань ше ніхто садити не збирається (сміється)

 

АНЯ  Да не тупи. Свабодні, бо всі ми ше гуляєм. Ше не жонаті і ше не замужом. Да, Оль? Ну давайте, п'єм! Поки можем!

 

РОМАН  Да, поки можем!

 

АНЯ  А то Юра скоро вже не зможе. Поїде від нас Юра і всьо

 

РОМАН  А шо тобі Юра, Юра, счітай вже не свабодєн

 

АНЯ  А от ти так не кажи — тут поки шо ше всі свабодні — і ти тоже, свабодєн, поняв?

 

РОМАН  Е, е, ти про шо?

 

ОЛЯ  Ром, я з тобою тоже хотіла поговорити

 

АНЯ  А шо там говорити! Юра он вже всьо розказав

 

РОМАН  Якшо ти про Юру, то я вже всьо знаю

 

ОЛЯ  І шо ти скажеш?

 

РОМАН  Та шо тут казати. Я тебе задєржувати не вправі (намагається обійняти АНЮ, та скидає його руку порухом плеча)

 

ЮРІЙ  Я так бачу, шо всі, в принципі, мають бути довольні

 

АНЯ  Так, ану давайте вип'єм! Я бачу, шо ми, в принципі, шось розслабляємся

 

ЮРІЙ  Ром, ану давай тост

 

АНЯ  Нє, чекай, давай я скажу. Давайте, карочє, тепер просто за свободу!

 

РОМАН (сміється)  За яку, за партію?

 

АНЯ  Та, карочє, ви нічо не розумієте. От я вам зараз розкажу. От ви знаєте, шо таке свобода? От лічно для мене? Для мене це дуже конкретно. Я ше давно, ше в дев'яностих, до сестри в Грецію їздила. Карочє, тиждень, по жарі в бусіку ми фігарили. Через Італію — там в одному городі в шОфера любовніца жила, тіпа загранічна жінка. Одна у Львові, а друга там. І він знач, вискочив з бусіка, каже виїзжаєм за час рівно. І я вишла по площі погуляти поки. А ми якраз в центрі зупинились. Весна, дерева, вже тіпа під вечір і куча народу на площі тусується. І куча тіпів на моторолерах. Такі туда, сюда, газують, то стоять, то знову їдуть. І серед них одна тьолка була — тоже на моторолері. Така в маєчці, в джінсах, гарна вся і моторолер в неї тоже піздєц гарний. Так от я це на всю жизнь запомнила. Отак сидиш на моторолері, на площі, розмовляєш, їздиш. А в нас тоді, то ж дев'яності були. Ви ж пам'ятаєте — кругом жопа. А там — площа, дерева, мужики в сорочках, моторолери... Кароче, давайте!

 

ОЛЯ  А шо, це кльово!

 

АНЯ  От ти мене розумієш, да?

 

ЮРІЙ  Да ладна, ти ше шо згадай. Я он малим так само на велосипеди дивився. Трьохкольосні. Тоже, знач, свободи хотів

 

РОМАН  А шо — чим тобі велосипеди не нравляться? Не трьохкольосні, конєшно, а “Україна” наприклад? Оце да, оце свобода. Сів і тільки чух! Ямаха!

 

АНЯ  Ай, ви всі дебіли. Он тільки Оля мене поняла

 

ЮРІЙ  Так якшо для тебе це так прікольно — то чого собі не купиш моторолер? В нас площа тоже є. Хотя там зараз одна молодьож

 

АНЯ  От в тебе вища освіта вроді, а ти нічо не поняв

 

ЮРІЙ  Ну а шо я не поняв? Просто настроєніє таке тоді на тебе накатило. Таке можна і в нас шось відчути. Весною он. В мене таке саме з тьолками буває — їду весною в машині, а по тротуарах такі екземпляри ходять, в міні-юбках, на каблуках, з прічосками — і так хочеться от любу взяти, і махнути з нею кудась подальше. Оце свобода!

 

АНЯ  ЛюбУ в міні-юбці кажеш? І то була б тобі свобода? То чо ти собі тоже, так сказать, не купиш отакий-от моторолер?

 

ЮРІЙ  Який моторолер? Мені то він нашо?

 

АНЯ  Ну да, ну да, тобі він нінАшо. А ти Оль, чо мовчиш? Ти шо б хотіла? Буває в тебе шось таке? Накатує?

 

ОЛЯ  Буває

 

РОМАН  Ну-ну? І шо?

 

ОЛЯ  Я нічо такого не бачила. Але зато дуже добре собі то уявляю

 

                ЮРІЙ, АНЯ, РОМАН дивляться на ОЛЮ

 

ОЛЯ  От для мене свобода, то якби над Львовом була б така висока гора, як в Японії над Токіо, Фудзіяма, знаєте?

 

РОМАН  Знаєм, знаєм

 

ОЛЯ  Ну от якби над Львовом була така сама гора — якби Високий Замок був реально високий, шоб там аж сніг лежав

 

ЮРІЙ  Ну, і шо б тоді? Їздила би на лижах кататися?

 

ОЛЯ  Ну та, тобто нє, не їздила б. Просто б — піднялся туда на верх

 

РОМАН  Ну, а потім шо?

 

ОЛЯ Ну нічо. Просто би там була б

 

АНЯ  (сміється) Ну, Оль, ти дала! То ше круче ніж мій моторолер! Могьош, могьош!

 

ЮРІЙ  Ну в вас і розмови. Як не одне, то інше. То треба пити, шоб отак сидіти і таку хєрню тріпАти?

 

АНЯ  А чо хєрню? А може якраз то всьо непросто так. Ти от в духів віриш?

 

ЮРІЙ  Духів? Ну всьо, починається. Ром, берем ше водкі?

 

РОМАН Я за. Скільки — триста, чотириста?

 

АНЯ  Давай триста. Потім ше собі в магазині візьмем. Карочє, не віриш — і зря. А буває, знаєш всяке. Бувають такі місця, шо просто так нічого не говориться

 

ЮРІЙ  Які місця? Кабаки з італьянською кухньою?

 

АНЯ  Ну або не місця. Буває такий час. Скажеш і всьо

 

РОМАН  Шо всьо — збудеться?

 

АНЯ Ну да. Збудеться, причому і сам радий не будеш (сміється). Ти от кстаті про шо говорив?

 

РОМАН  Про шо я говорив?

 

АНЯ  Ну, про свободу, про бажання

 

РОМАН  А, та я нічо — я про “Україну”, про вєлік. Але то давно було

 

АНЯ  Ну давно, то таке. Кстаті, Юр, про свободу. Я ше знаєш, шо вспомінаю? Як ми на четвертому курсі на тиждень собі в гуртожитку зависли. Пам'ятаєш? Ти сказав всім, шо в село їдеш, а ми насправді в Марінки зависли, в кімнаті, поки її не було? Уявляєте? Тиждень сиділи, тільки драп курили. Ну і трахались як кролікі. Ти ше на баконі, стояв, курив і казав, шо вдихаєш дим свободи

 

РОМАН  Да, я тоді думав ше, шо ти сидиш весь час вчишся, до екзамену в латинички готуєшся

 

ЮРІЙ  Ти ше шо згадай

 

АНЯ  А шо, вже як згадувати. Ви, кстаті, в курсі шо в нас півгрупи між собою перетрахалось? Кстаті, от ми тут за цим столом — точно перетрахались (сміється)

 

                ЮРІЙ кидає погляд на ОЛЮ, та дивиться в кухоль.

 

АНЯ  Так, допиваєм і до мене. Маршрут через алкомаркет! Берем віскарь, я ставлю!

 

 

 

 

               

            СЦЕНА 2        

 

                Квартира ІРИНИ. ІРИНА впускає в двері ОЛЮ.

 

ІРИНА  Заходь, сідай, я зараз чаю зроблю

 

                ОЛЯ мовчки киває і сідає на диван

 

                ІРИНА приносить чай, ставить на журнальний столик, теж сідає на диван з іншого боку.

 

ІРИНА  Ну шо? Як ти? Ти якось стомлено виглядаєш. Шо, вже встиг тебе Юра захарити?

 

ОЛЯ  Захарити... Ну чому, Юра може бути доволі веселий, як захоче

 

ІРИНА  Да, то він може. Можна сказати, шо через це я з ним і тусувалась. Ну але то вже минуле, ворушити не будем, та? Життя міняється і ми разом з ним

 

ОЛЯ  Міняється. Тільки деколи дуже вже швидко міняється. Фігарить як поїзд

 

ІРИНА  До речі, про поїзд — коли від'їжджаєте? Вже вибрали дату? Ти ж скажи, я прийду провожати — з квітами, всьо як має бути

 

ОЛЯ  Нікуда ми не від'їжджаєм

 

ІРИНА  Шо? А чого? Не вишло з тою роботою?

 

ОЛЯ  Знаєш, ми з тобою деколи такі наївні буваєм — ти і я. От вроді дорослі тьотки, вища освіта, а такі наївні, шо краще дійсно зразу під поїзд кинути

 

ІРИНА  Чекай, чекай. Ну ти скажи нормально? Шось сталося вже, та?

 

ОЛЯ  Та то і сталось. Зря, кароче, я понадіялась

 

ІРИНА  Шо? Не бере тебе Юра? Ви посварились?

 

ОЛЯ  Бере. Але не мене

 

ІРИНА  А кого?!

 

ОЛЯ  Та кого — Аню бере. Аню Пилипчук

 

ІРИНА  Бля. От сука!

 

ОЛЯ  Сука — Аня сука, а Юра блядь

 

ІРИНА  Бля! Ну розкажи — шо сталось?

 

ОЛЯ  Та розкажу. Я ж для того і пришла — шоб поплакатися. Може полєгшає. Карочє, вчора ми всі зустрілися на пиві

 

ІРИНА  Всі то хто?

 

ОЛЯ  Аня подзвонила Юрі і видзвонила його на пиво. А до мене подзвонив Рома і тоже запросив на пиво — каже треба поговорити

 

ІРИНА  Рома? Об'явився нарешті?

 

ОЛЯ  Та, об'явився. І не сам об'явився, а з Аньою. Кароче, прийшла я, а там сидять Роман з Аньою і Юра

 

ІРИНА  То як? Всі в одному місці

 

ОЛЯ  Да, Роман вибрав то саме місце, тільки інший час — думав шо вони вже підуть. Але вони набухались і карочє, коли я пришла, вони там сиділи всі троє

 

ІРИНА  Так а Роман шо — тіпа з Аньою зараз?

 

ОЛЯ  Був. З Аньою. Вже нє. Ну зараз всьо поймеш. Ми там посиділи, поговорили про якусь чуш, а потім Аня каже, а тепер всі до мене. Ну і поїхали до Ані. Взяли ше випити. Випили. Ну і Аня так серйозно з Романом зажигає. А ми з Юрою сидимо і про шось общаємся. Але так якось напряжно общаємся. Юра всьо на Аню поглядує. А вона всьо музику на Ютюбі ставить і з Романом вишиває. А потім вони в іншу кімнату удалілісь. І Юра такий зразу напрягся, почав ше пити, на мене вже майже не дивиться, тєлік включив. Ну потім то я, звичайно, поняла, шо то такий був тонкий Анін расчьот. Карочє, виходять вони, спочатку Аня, потім Роман, починають знову пити, а потім, Роман п'яний на коврі лежить, а Юра з Аньою вже на балконі курять. А я сижу, тєлік дивлюсь. Ну і бачу, як  вони вже починають там на балконі по засосах лупити. Через занавіску тюлєву — всьо прекрасно видно. Потім Аня вишла і пішла в туалєт чи ванну. А Юра біля стола став і в Ютюбі шось там шукає. Я підішла і кажу йому — Юр, поїхали до тебе, я заберу свої речі. Ну то їсть, я не хотіла, конєшно, забирати, а просто, шоб на нього якось вплинути. А він мовчить, шось там шукає в інтернеті, а потім каже мені, нє, я тобі завтра зранку сам привезу, там зідзвонимся, коли краще зустрітись. Я тут і охуїла, вибач мене на слові. Постояла, а потім розвернулась і пішла

 

ІРИНА  Мда... От же ж... Хуйово... Так а може то він по буху так. Ви з ним сьоня зідзвонювались?

 

ОЛЯ  Він подзвонив і сказав, шо сьоня не зможе — речі завтра привезе і кинув трубку

 

ІРИНА  От мудак!

 

ОЛЯ  А потім мені ше Роман дзвонив — кричав, як я таке допустила, шо я свого нового дружка не вмію при собі тримати і шо Аня йому заявила, шо їде з Юрою в Німеччину

 

ІРИНА  А ти шо?

 

ОЛЯ  А я кинула трубку

 

ІРИНА  Да... Слухай, Оль

 

ОЛЯ  Шо?

 

ІРИНА  Треба боротись

 

ОЛЯ Нє. Я не хочу

 

ІРИНА  Ти впевнена?

 

ОЛЯ  Я більш ніж впевнена. Я прийняла рішення

 

ІРИНА (після паузи)  Знаєш, чим мені не подобаються безповоротньо прийняті рішення? Коли їх приймаєш, то ніби відчуваєш смерть. Ця безповоротність...

 

ОЛЯ  Я тебе розумію. Ти дійсно відчуваєш смерть. Тільки не тоді коли просто приймаєш рішення. А коли приймаєш їх не за себе, а за інших

 

ІРИНА  Да? А чому?

 

ОЛЯ  Ну тому шо, свою смерть ти ніколи не зможеш не те шо відчути, а й припустити навіть. А от за інших — ти цілком можеш

 

ІРИНА  Я за інших ніколи не приймала...

 

ОЛЯ  А я прийняла — сьогодні. Ти думаєш я в ту Німеччину заради себе хотіла?

 

ІРИНА  Ні, я так не думала... Знаєш, шо, я ніколи не приймала рішення за інших. Я просто не вмію цього. Але я тобі скажу одне — все буде добре

 

ОЛЯ  Ну да, надіятись то ми можем...

 

ІРИНА  Ні, чому надіятись. Я тільки шо подумала — і зовсім нам не потрібен той Юра. Ні тобі, ні мені. Тобі потрібні гроші. Я знаєш, шо зроблю — я влаштую тебе до нас на роботу. В нас вроді скоро буде вакансія. Платять в нас добре, ти знаєш. Як для Львова, дуже хороші гроші

 

ОЛЯ  Ну-у.... Знову ти якісь такі пропозиції... А я справлюсь?

 

ІРИНА  Справишся. Я ж справилась. А ти нічим не гірша. Я тобі ше напишу детальніше в фейсбук. Треба було зразу так зробити і всьо. А ми морочилися з цим Юрою... Ну добре, а зараз, якшо чесно я б хотіла побути сама

 

ОЛЯ  Ну добре. Я піду

 

ІРИНА  Сорі, просто дійсно. Мені зараз трохи погано

 

ОЛЯ  Ти через мене?

 

ІРИНА  Ну, не тільки. Просто в мене зараз якась така пустота. Ну знаєш, таке буває, деколи. Я просто хочу посидіти сама

 

ОЛЯ  Ти точно хочеш шоб я пішла

 

ІРИНА  Та, вибач

 

ОЛЯ  Та нічо. Добре. Я вже йду. Ну пока

 

                ОЛЯ йде. ІРИНА якийсь час п'є чай, тоді бере телефон і дзвонить ЮРІЮ

 

ІРИНА  Юра? Привіт. Слухай. В мене є питання. Дурне питання. Скажи, ти мене любив? Ше досі любиш? Да? Ну чому, я вірю. Тоді скажи — ти хотів би, шоб я з тобою поїхала в Німеччину? Чого мовчиш? Я серйозно питаю. То хотів би, та? То я поїду. Та, я повністю серйозно. Та, коли захочеш. Але є одна умова. Ну а ти як думав — шо я тобі так просто пробачу? Нє, я от подумала, шо я ше досі тебе люблю. Але мені треба, шоб ти доказав мені, шо ти тоже мене любиш. Да, ну от така я людина. Не хочеш, то нє. Тоді забудь нашу розмову. Да? Ну добре, я скажу. Одним словом, моя умова така — ти маєш трахнути Аню, але не просто трахнути, а так шоб вона завагітніла. Звідки я знаю? Не важно. Да, счітай, шо це така мєсть. Да, я бєшєна і сумасшедша. А ти не знав? Кароче, вибирай. Ти можеш подумати, звичайно. Можу тобі дати час до вечора. Ага, ну прекрасно, то ти згоден. Точно? Ти на всьо згоден? Ну прекрасно. Тоді я пішла купляти купальник. Нема моря? Ну нічого, я буду ходити в басейн. Да, я люблю плавати. Як я перевірю? Ну це вже моя проблема. Да, я буду знати точно, ти головне зроби, так я тебе прошу. Шо? Поклястись? Ну добре. Тоді за пару днів побачимось. Скільки тобі дати? А чо так довго? Шо, не дає? Ну шо ж ти так — якусь Аню в ліжко не затягнеш? Ну ти лопушара — а ти не думав, шо вона тебе обманює? Поїде з тобою в Німеччину а там фіють і всьо. Ну так, а чо вона тоді тобі зараз не дає? А? А, ви повинні звикнути один до одного! А до Романа вона довго звикала. Як то нє! Ну ти і лопух! Да, я точно знаю. Роман Олі сам сказав. Ну та як хочеш — можеш думати, шо то Роман лопух. А ти нє. Нє, до самого від'їзду не тягни. То буде запізно. Роби шо хочеш, але мусиш її трахнути вже. Да, даю тобі пару днів. Да, тоді звони. Ну удачі. Цьом

 

                ІРИНА відкладає телефон і деякий час сидить, дивлячись у вікно. Затемнення. В темряві кілька разів дзвонить телефон.

 

 

 

 

 

               

            СЦЕНА 3

 

                Квартира Ані — звичайний інтер'єр.

 

АНЯ (відчиняє двері)  Роман? Ну заходь, тільки ти шо — не міг на мобілку перезвонити? Вриваєшся як...

 

РОМАН  Як хто? Шо це ти так гостей встрічаєш?

 

АНЯ  То ше ті гості. Ну, кажи чого прийшов? Скандалити будеш?

 

РОМАН  Ідем на кухню. Чайку поп'єм

 

                РОМАН і АНЯ йдуть на кухню. Роман сідає за стіл, АНЯ включає електричний чайник і теж сідає.

 

РОМАН  Ну шо, Ань, кажеш їдеш

 

АНЯ  Ну їду — і шо?

 

РОМАН  Да нічо. Тільки я думаю, шо ти не поїдеш

 

АНЯ  Хм, заявочка!  ТИ мене не пустиш чи шо?

 

РОМАН  Я

 

АНЯ  Ти? А ти мені хто такий? Шоб не пускати?

 

РОМАН  Я хто? Зараз взнаєш. Зараз ми всі всьо взнаєм

 

АНЯ  Зараз ти підеш гуляти, я бачу. Я бачу ти не чай прийшов пити, а скандалити

 

РОМАН  Так. Давай по-серйозному, Ань

 

АНЯ  Ну давай. По-серйозному. Чого прийшов? Шо від мене хочеш?

 

РОМАН  Аню, ти така довольно важка людина. Але ти мені нравишся. В тобі шось таке є

 

АНЯ Шо в мені є, то не твоє діло

 

РОМАН  А от і моє. Кстаті, про то ж і весь разговор — про то шо в тобі є. І воно моє

 

АНЯ Ти про шо? Ти шо, п'яний?

 

РОМАН  Нє, я тверезий. Я тобі аборта робити не дам. Шоб ти знала

 

АНЯ  Якого аборта? Ти йобнувся? Чи таблєток наївся?

 

РОМАН  Аню, я всьо знаю. Давай так — ти робиш тест. Якшо подтвєрждається — їдем в ЗАГС і живем як всі люди. Якшо нє — ну то шо ж. Хай Юра тепер попитається. З тебе жінку зробити нормальну

 

АНЯ  Блядь, ну от шо за хуйня! Якого хуя ти мені то всьо говориш? Ти бензину нанюхався? Іди проспися! Чуєш? Давай, вали звідси!

 

                РОМАН  встає, виймає з кишені тест на вагітність і протягує АНІ.

 

РОМАН  Да я піду, не волнуйся. Але спочатку ти возьмеш оце і підеш в туалет. А потім звідти вийдеш і покажеш мені результат

 

АНЯ  Да ти точно йобнувся! Мені шо — в міліцію звонити? Якого милого я маю робити цей тест

 

РОМАН  А такого милого. Хватить, нагулялась. Я би тебе відпустив, но якшо дитина моя, то ти мене вибач

 

АНЯ  Яка дитина?!

 

РОМАН  Яка! Та яка в тобі зараз. Якшо нє — то нє. А якшо да, то вибачай. В Німеччину я тебе не пущу

 

АНЯ Блядь, ну шо за придурок. Яка я дура, шо з тобою зв'язалася! Давай блядь, бистро вимітайся! Я зараз буду сусідам кричати!

 

РОМАН  Стоп. Зупинися. Заспокойся. Я просто прошу тебе зробити цей тест — попісяти на бумажку. І всьо. Кароче. Які сусіди? Тобі треба ті скандали? Ти ж бачиш — я спокоєн. Ти глянь на себе — ти ж якась розпатлана вєдьма. Прийдуть сусіди, ти думаєш вони на мене погано подумають? Вони на тебе погано подумають. Я нормально стою, не кричу — а ти вся димишся, он халат краще зав'яжи, більйо видно. Скажуть, дура яката, привела мужика, а тепер виганяє. Їй-богу, я їм то скажу — шо ти мене привела і шо я тобі навіть бабкі заплатив. Тобі потім розгрібатися і з тими сусідами на лєсніці здороватись. Поняла? Всьо, не кричиш? Файно. Я прийшов не скандалити — я прийшов говорити про серйозні вєщі. Отак, тепер бери цю бумажку, закривайся, попісяєш там і мені покажеш — і всьо. Отако, файна дівчина, давай, іди, а я тебе тут чекаю

 

АНЯ (придушеним від гніву голосом, закриваючи за собою двері туалету)  Придурок, блядь...

 

                Роман тим часом сідає за стіл і знову вмикає чайник.

 

АНЯ (виходячи з туалету)  На, дивись, псіх бєшєний, дивись і....

 

                АНЯ замовкає на півслові, втупившись в смужку тесту.

 

АНЯ  Блядь, блядь...

 

Роман (встає)  Ну — шо там? Ану покажи

 

АНЯ  Блядь... Нє, ну ж не може такого бути... Блядь, Юра, ну і дібіл!

 

Роман (видираючи тест в АНІ)  Ану... Так, дві полоски — це шо?

 

АНЯ  Гамно, блядь!

 

РОМАН  Нє, чекай, я читав в інтернеті — дві полоски то по ходу... То по ходу ти, Ань, бєрємєнна!

 

АНЯ  Блядь, ну шо ж за хуйня!

 

РОМАН  Так, ти не кричи. Давай сядь. Осюда, отак. Я зараз чайку забацаю

 

                АНЯ сідає і закриває обличчя руками, потім намацує руками на столі свій телефон і набирає номер, поки РОМАН засипає чай і заливає окропом.

 

АНЯ  Ало, ало, Юр, ти гандон, блядь дібільний, ти знаєш, шо я вагітна?

 

                РОМАН кидає чайник, повертається до Ані і видирає в неї телефон.

 

РОМАН  Так, Аню, успокойся. Всьо, ніяких Юр. Про Юр забудь

 

                АНЯ розмахується і б'є РОМАНА ляпасом по обличчі.

 

РОМАН (хапає її за руки)  От сука!

 

АНЯ  Дурак! Це його дитина — Юрина!

 

РОМАН  Нє, то не його, то моя

 

АНЯ  Ну а ти то звідки знаєш?

 

РОМАН  Ну бо знаю. Бо я його пару днів тому прямо запитався — чи він з тобою спав. Він сказав, шо нє. А якшо мужик каже шо не спав, знач не спав — бо мужик легше збреше, шо спав з бабою, ніж прямо сознається, шо нє.  А раз сознався, то знач вже правда. Розумієш? Така от чоловіча логіка. “Да” тут може значити і “да” і “нє”, а от “нє”, значить тільки “нє”. Поняла?

 

АНЯ  Да я з ним спала якраз пару днів тому

 

РОМАН Ти зара шо хоч скажеш — лиш би в Німеччину поїхати, да? Кароче, сядь і успокойся. Вопшем, поки Юра не пофігарить в ту Німеччину, я тебе з дому не випущу...

 

 

 

 

            СЦЕНА 4

 

                Затемнення. В темряві чути мелодію телефонного дзвінка.

 

ГОЛОС ІРИНИ  Ало

 

ГОЛОС ЮРІЯ  Ало, Ір, то я

 

ГОЛОС ІРИНИ  Ну, привіт

 

ГОЛОС ЮРІЯ  Мені шойно звонила Аня

 

ГОЛОС ІРИНИ  Ну?

 

ГОЛОС РОМАНА Ну і сказала, шо вона вагітна

 

ГОЛОС ІРИНИ  Ага. Ну шо — молодець

 

ГОЛОС ЮРІЯ  Да, кароче, я це зробив. Повіриш мені на слово чи тобі треба буде рентгенівську фотку принести?

 

ГОЛОС ІРИНИ  Да нє, всьо сходиться. Раз ти кажеш, шо Аня тобі зараз дзвонила, значить так і є

 

ГОЛОС ЮРІЯ  Шо сходиться? Бо я шось не всьо розумію. І як Аня могла поняти, шо вона вагітна

 

ГОЛОС ІРИНИ  Та як. Зробила тест

 

ГОЛОС ЮРІЯ  А як вона взагалі запідозрила? Вона шо, після кожного траху робить тест?

 

ГОЛОС ІРИНИ  Да нє, до неї прийшов Роман і попросив її це зробити

 

ГОЛОС ЮРІЯ  Роман? А Роман звідки взнав?

 

ГОЛОС ІРИНИ  А Роману сказала я — подзвонила і сказала, шо Аня мені сказала, шо в неї є підозри на вагітність від нього

 

ГОЛОС ЮРІЯ  Так а Роман тут при чом?

 

ГОЛОС ІРИНИ  При тому, шо він думає, шо це його дитина

 

ГОЛОС ЮРІЯ  Так а це ж моя дитина

 

ГОЛОС ІРИНИ  Ну, виходить твоя

 

ГОЛОС ЮРІЯ (після паузи)  Знаєш, після такого ти мусиш мені теж народити дитину

 

ГОЛОС ІРИНИ  Нє, дитини я тобі не нарожу

 

ГОЛОС ЮРІЯ  Чому? Чому нє? Ти не хочеш дітей?

 

ГОЛОС ІРИНИ  Знаєш, Юр, я до речі взнала випадково, навіщо на такі роботи як тебе посилають треба, шоб ше жінка була

 

ГОЛОС ЮРІЯ  Ну? І нашо?

 

ГОЛОС ІРИНИ  Податки. Твоя фірма хоче на тобі зекономити податки. З жонатих менше беруть. Тебе посилають на роботу з жінкою — таким собі маленьким придатком, нюансом, через який можна менше платити податки. А чи знайде цей придаток там роботу, чи ти будеш його сам утримувати, то вже твої проблеми

 

ГОЛОС ЮРІЯ  Ну і шо? До чого ти ведеш?

 

ГОЛОС ІРИНИ  Та нічо.  До того, шо ти ідеальний працівник. Ти до жінок ставишся так, як того хоче твоє начальство — як до придатка. Одним словом, я з тобою не їду. Ти маєш ше один тиждень, шоб бистро підженитись. Так шо не трать часу зря — займись пошуками. Всьо, більше мені не дзвони

 

ГОЛОС ЮРІЯ  Шо? Чекай, Іра, Іра! Я тобі не вірю! Ти не можеш так. Чекай!

 

                Голос ЮРІЯ обривається, чути короткі гудки.

 

 

 

 

               

ДІЯ 3

 

(НОВЕ ЖИТТЯ)

 

 

                ІРИНА сидить парапеті на даху будинку, п'є пиво і дивиться вниз на вулицю. Крізь отвір з'являється ОЛЯ.

 

ОЛЯ  Фух, поки вилізла... Привіт!

 

ІРИНА  Привіт-привіт! (простягає ОЛІ пиво) На, приєднуйся

 

ОЛЯ  О, дякую. Так а чого ти тут на даху? Загоряєш?

 

ІРИНА  Ти на ліфті їхала?

 

ОЛЯ  Ну да. А чо ти весь час вниз дивишся? Ше хтось має прийти?

 

ІРИНА  Та нє, всі вже є. Просто хтось має піти нарешті

 

ОЛЯ  Хто? Ти про кого?

 

ІРИНА  Я про Аню

 

ОЛЯ (роззирається)  Аню? Вона шо, тоже тут?

 

ІРИНА  Тут, тільки не на даху. Вона під моїми дверима. Настирливо дзвонить, а може вже й активно стукає. Вже півгодини не йде. Хотя може я її пропустила

 

ОЛЯ  А, вона пришла тіпа до тебе сваритися?

 

ІРИНА  Ну, за законами жанру, я думаю, вона пришла не просто сваритися, а пиздитися. І не на життя, а на смерть

 

ОЛЯ  Ого! А ти її тут перечекуєш?

 

ІРИНА  Ну да. В мене зараз немає настрою витягати свій вірний меч

 

ОЛЯ  (сміється)  Ну ясно. Я уявляю яка зараз Аня зла! Ні Юри, ні Німеччини. Ну нічо — Роман її втішить. Бач який, то не хотів дитини, не хотів а тепер отак за Аню вчепився. Ір, але ж то... То Юри дитина, та?

 

ІРИНА  Та

 

ОЛЯ  А тобі не шкода? Вони ж тепер з цим жити будуть

 

ІРИНА  Шкода. Шкода, звичайно. Але ше більше мені було шкода тебе. Розумієш? І я прийняла рішення. І знову за себе. А не за когось. А по-друге, ти знаєш, я вірю в конструктивну винахідливість життя

 

ОЛЯ  Ти про шо?

 

ІРИНА  Я про то, шо, мені здається, шо в кінці-кінців все втрясеться — Роман нарешті пойме, шо дитина Юри, Юра отримає знову свою Аню і свою дитину. Може навіть їх знову пошлють в Німеччину. І Роман, я думаю, не пропаде. Найде собі якусь бабу, яка його бистро дисципліни навчить — і буде щасливий. І всі опиняться на своїх місцях

 

ОЛЯ  А ти?

 

ІРИНА  А я, до речі, починаю нове життя

 

ОЛЯ  Ого! Ну вітаю! А в чому тєма? Шо за нове життя?

 

ІРИНА  Кидаю роботу. Кидаю роботу і йду в аспірантуру.

 

ОЛЯ  Блін! Ну круто! А ти на платний підеш? А гроші?

 

ІРИНА  Знаєш, от за шо я вдячна Юрі — шо він мене на хорошу роботу влаштував. З такою зарплатою, шо за місцяь не проп'єш і шось там в банку і відкладеш. Одним словом, я там трохи собі назбирала — на пару років хватить

 

ОЛЯ  Ну кльово!

 

ІРИНА  І там, до речі, звільнилося місце, яке, до речі, чекає на нового працівника, за якого, до речі, я вже поручилася

 

ОЛЯ  Це... Ти мене... маєш на увазі?

 

ІРИНА  Ну а кого ж?

 

ОЛЯ  Так а... Чекай, а шо значить звільнилося місце? Це ти, значить, пішла з роботи, шоб влаштувати мене на своє місце? Нє-нє, Ір, я туда не піду!

 

ІРИНА  Нє, підеш! І я навіть можу пояснити чому саме. Там внизу, мене чекає Аня. Вона на мене зла, за те, шо я зробила їй хуйню. І вона абсолютно права — я зробила їй хуйню. Я зробила її абсолютно свідомо і зараз про це всьо ніяк не жалію. Бо я просто мала шось зробити і всьо. Заради себе. Розумієш?

 

ОЛЯ  Кажи далі

 

ІРИНА  А далі… Знаєш, здається, Конфуцій сказав – якшо ти готуєшся відімстити, то рий зразу дві могили – одну для ворога, а ше одну для себе. І так і вийшло. Після того всього, я поняла, шо я така сама сука як і Аня. І, знаєш, це ужасно

 

ОЛЯ  Нє, ну це вже нє! Не треба так казати

 

ІРИНА  Ну мені краще видно. Але більше я ніколи не зроблю нічого похожого. Ніколи в житті. Бо це хуйня.  Знаєш, я недавно поняла одну річ – якраз для моєї нової дисертації – от реально – чому в фільмах Куросави головний герой завжди одінокій самурай? Ти скажеш, тому шо так драматичніше. І це правильно, але я скажу ше по-іншому. Тому шо, він за визначенням не може мати друзів, родини чи там ше когось. Бо він все-таки на стороні зла. Розумієш, є такий от парадокс – він робить все заради добра, заради добра він рубає іншим поганим людям ноги, руки і голови, але він теж поганий. За визначенням. Він на темній стороні і нічого з цим не зробиш. Єдине чим він відрізняється від поганих – знаєш чим?

 

ОЛЯ  Чим?

 

ІРИНА  Тим, шо він розуміє, шо він поганий і шо він чужий цим всім людям, за яких він бореться. Шо він в кінці кінців має піти від них і забрати всьо то зло разом з собою. Бо справжні погані цього не розуміють, вони думають, шо це нормально, шо це всі так і шо так і має бути. А так не має бути. Отакий тонкий нюанс. Тому, за всьою логікою, мені тепер треба піти. Я, звичайно, нікуди не піду. Але більше такої хуйні я ніколи не зроблю… І хоча б поміняю роботу. Отако.

 

ОЛЯ  Мда... Якось воно все... запутано... Ну але окей, про роботу я, вроді, поняла. (дивиться вниз з даху) О, ану глянь! То ж Анька йде, та?

 

ІРИНА  Да, вона! Ну накінець. А то я вже думала, шо буду тут ночувати!

 

ОЛЯ  А шо — тут кльово — я б тут і заночувала

 

ІРИНА  Да нє, якось іншим разом

 

                ІРИНА і ОЛЯ сміються.

 

ОЛЯ  А, до речі, я ж тобі диск принесла — мені Юра дав, коли мої речі привіз. Сказав, шоб я тобі віддала

 

ІРИНА  О, то ж мій Куросава! Кльово, шо ти мені його зараз принесла. Якраз хороший знак, шоб дисертацію знову починати

 

ОЛЯ (читає назву диску)  Сандзюро. І шо — хороше шось? Я ше не бачила

 

ІРИНА  Ну так бери подивись.  Фільм — ахуєнний!


Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?