Bitches Brew10 ноября 2012

(Не буде вам всім спокою!!!)

Автор: Василь Пачовський

Дійові особи:
Євген — головний герой, немає спокою в душі.
Марта — думає що стала собою, живе разом з Євгеном.
Оля — мрійниця.
Леся — помічниця.

Другорядні особи:
Толік
Валера
Бабця
Бабця
Лікар
Психолог
Священик
Офіцер поліції
Таксист
Санітари




Пунктуація у тексті вказує на те, як він промовляється, а тому не завжди відповідає
граматичним правилам.
Ремарки стосовно поведінки персонажів під час їхнього діалогу з іншими дійовими особами подано в дужках ().
Послідовність чи повтор сцен зроблений для передачі Свінг настрою (напрямок джазової музики).

Сцена 1. Літній вечір. Молода пара, Євген і Марта повільною ходою піднімаються по сходах під’їзду на 5 поверх. Це Мартина квартира, вони вже живуть разом близько двох років. Він програміст що займається комп’ютерними програмами і вночі цікавиться зірками, вона та, що шукає задоволення у всіх речах і любить жити. Євген дістає ключі і починає відкривати двері. Марта нервує, Євген продовжує відкривати ключем двері, замок заїв.
Марта (роздратовано питає). Що там?
Євген. Та знову заїв замок. Треба поміняти.
Трохи пошурхотівши, він на останньому зусиллі відкриває двері. Пробує вийняти ключ із дверей, але йому це не вдається. Марта дивиться на нього і заходить квартиру. Квартира Марти, невелика двокімнатна, скромна, обставлена її декоративними виробами.
Марта. Ти будеш щось їсти?
Євген. Та з’їв би щось, чи може і не треба.
Заглядає у холодильник і щось там шарудить.
Марта. Давай я зроблю канапки, а ти йди помий ноги.
Євген. Добре, я помию ноги.
Марта готує на кухні легку перекуску, а він йде в ванну. З кімнати чути музику.
Спальня. Кімната освічується лише екраном телевізора. Марта їсть канапки, а він лежить з пультом на ліжку.
Марта. Та знайди щось цікавіше, крім тих слонів, які граються на камеру.
Марта доїдає канапку і кладе пусту тарілку коло ліжка, Євген повертається до неї і рукою тягнеться до її коліна.
Марта. На добраніч!
Євген. На добраніч?
Марта. На добраніч…
Марта повертається на бік і засинає, Євген продовжує переключати канали.
За стіною чулися звуки інших мешканців будинку, звуки хропіння і важкі кроки до туалету.
З вулиці, так як вікно спальні виходило у внутрішній дворик будинку, чути розмову двох літніх бабусь:
Бабця 1. Це не можливо, це ж все зміниться, я вже не можу терпіти тих змін у житті, ці технології ці комунікації, чому це саме зараз, була б я молодшою я б з радістю… а так шо воно мені зараз дасть. Хіба що відчуття незавершеності.
Бабця 2. Та які відчуття, в мене те що і хвилює так це як би то до ранку дожити. Може годі себе дурити тим всім?
Бабця 1. Мій покійний внук казав: «Не буде спокою вам всім!», з цим і помер.
(сміються)
Бабця 1. Ой не буде нікому спокою.
Бабця 2. Знаєш який то спокій… Спокій вже не такий… Думаю там буде справжній.
Бабця 1. Ну добре, вже час іти вже спати, я зранку маю йти в той ЖЕК ще.
Дивляться одна на одну, бажають одна одній гарного сну, цілуються як востаннє і йдуть по своїх квартирах.
В кімнаті Євген далі не спить. Він повертається до Марти обличчям, приглядається і говорить тихо:
Євген. Як то так на добраніч?
Кладе руку на стегно і починає гладити, обережно притуляється до Марти, щось там робить під ковдрою і починає повільні рухи. Щось в нього не так, повертає обличчя до телевізора, на екрані йде реклама сексу по телефону. Підкрутивши трохи звуку, він посміхається і за декілька хвилин він вже повертається від неї. Марта і далі міцно спить. Кімнату продовжує освічувати невимкнений телевізор і ноутбук, що лежить на підлозі. З ноутбука лунає повільна музика.
Євген (тихо каже сам собі). Треба спати.
Він повертається на бік і намагається заснути. Покрутившись декілька хвилин, він знову відкриває очі, подивившись на годинник помічає, що задрімав на декілька хвилин. Марта і далі продовжує тихо лежати. Він поправляє одіяло на ній, обіймає і вдруге намагається заснути.
Євген. (думки) Я з нею ніколи не буду почувати себе повноцінно щасливим, завжди щось бракуватиме до цієї повноти. Невже так і буду сам? Сам у своїх думках, сам у своїх діях. Такі прості речі, які ми робимо разом це так — битовуха, невже поза тим може бути щось зовсім інше, чи на цьому так і закінчиться. От із зорями все просто, вони великі і яскраві, там завжди стільки всього невідомого, нескінченного. Це не вперше.
Може щось випити?
Я багато мав стосунків і всі вони як годинник схожі, між ними невелика різниця і всі закінчується на самому цікавому. Можливо я сам не знаю що мені потрібно, можливо кожний цей рух чи думка є проста. Все одне павутиння і пустота.
Цікава рима. (посміхається)
Він обережно повертається від неї і знову включає телевізор. Прокручує канали і зупиняється на передачі про сингулярність.
Євген. Умгу-у

Сцена 2. До будинку, на вулиці куди виходять вікна Марти і Євгена, під’їжджає таксі. В машині дві дівчини — Оля і Леся. Вони повернулися із поїздки на море. Це була перша така поїздка, про яку вони так сильно мріяли. Оля вагітна, вона обережно виходить із машини, на ній широка сукня, поверх плеча широкий шарф. Лесі з багажника таксист допомагає діставати дві валізи.
Оля (таксисту). Дякую.
Леся. Ти не забула речей в салоні?
Оля. Ні все окей. Невже ми приїхали?
Леся (дивлячись на вікно спальні Марти і Євгена). Наші божевільні сусіди ще не сплять.
Вони підходять до під’їзду будинку навпроти і відкривають за допомогою коду двері.
Леся. Як ти себе чуєш.
Оля. Та нормально, просто якийсь зуд по всьому тілу.
Леся. Мабуть все ще попереду, я так думаю.
Оля. Я ніяк не можу повірити що в нас буде дитина.
Леся. Може мені теж завагітніти, Євген наш ніби ше може, а чому б і ні.
(Сміються)
Оля. Перестань, мені цього психа вже вистарчає. Сподіваюся, він вже заспокоївся, а то доведеться переїжджати.
Заходять в під’їзд.
Євген ж тим часом продовжує дивитися документальний фільм. З екрана телевізора л’ється теорія будови чорних дір:
— Сингулярність (з англ. «особливість») — область нескінченної кривини простору-часу. Якщо чорна діра обертається, в її центрі існує кільцева сингулярність, якщо ні — точкова. Якщо енергія обертання або електричного поля більше гравітаційної, розв’язком рівнянь Ейнштейна буде не чорна діра, а гола сингулярність без горизонту подій. В теорії розглядаються також ниткоподібні сингулярності. Голі сингулярності в теорії можуть мати інші невідомі заряди, замість електричного…

Сцена 3. 3 місяці назад. Марта і Євген в себе вдома на кухні сваряться. Євген стоїть із кружкою теплого чаю і намагається її заспокоїти. Марта роздратована ходить по кухні.
Марта. Мене нервує, що вони живуть поруч з нами, я відчуваю себе зрадженою.
Євген. Заспокойся. (п’є чай)
Марта. Як тут заспокоїтися, ти трахався з тою жінкою за гроші, і вона народить від тебе дитину.
Євген. Чого ти все ускладнюєш, по перше я з нею не мав ніяких стосунків, я навіть її не торкався. Я тільки торкнувся баночку, в яку я надрочив і потім може вона торкнулася теж тієї баночки. А гроші за свою сперму я вклав на тобі подарунок. Думаєш звідки я купив тобі смартфон?
Марта. Замовкни, як ти думаєш, як я маю на це дивитися, маю бути спокійна? (нервово ходить по кімнаті)
Євген. Скільки тобі це треба нагадувати. Я вже втомився. Ти ж спочатку не була проти цього.
Марта. Про що ти говориш? Ти знову хочеш звалити все на мене. Тільки скажи, шо то всьо заради смартфона. То яка з них народить твою дитину?
Євген. Ну та яка з животом зараз ходить, принаймні я так думаю. (сміється)
Марта. Мені гидко про все це говорити!!!
Марта швидко виходить з квартири, гримаючи за собою дверима.

Сцена 4. Продовження Сцени 2. Оля і Леся заходять в кімнату із валізами. Оля, не роззуваючись біжить в туалет, по дорозі скидає з себе шарф.
Оля. Я піду в ванну перша, згода?
Леся. Згода не згода але я довго чекати не буду.
Леся роззувається, знімає з плеча сумочку і заносить валізи в кімнату. Бере з шафки рушники і йде до ванни. Оля миється в душовій кабінці.
Леся. Ось, тримай, я тобі поклала рушник, може тобі допомогти?
Оля не чує, що говорить до неї Леся.
Леся ж дивиться на неї через скло душової кабінки і посміхається. Леся розглядає Олю.
Леся. Ти така гарна із тим пузом.
Оля змиває з себе пінку. Леся починає знімати з себе джинси. Роздягається і заходить до неї. Оля відкриває очі і бачить Лесю. Вони починають мити одна одну. Леся обережно гладить Олю по животі.
Леся. Ти така гарна.
Оля. (усміхається і дивиться Лесі у вічі).
Оля. Я така щаслива за нас…
Цілуються. Оля торкається до грудей Олі.

Сцена 5. Близько 6 місяців тому. В гостях Марти і Євгена сидять Леся і Оля, п’ють чай і дивляться один на одного. Євген почуває себе незручно.
Марта. Ви давно тут живете?
Леся. Так, десь місяць, ми вибрали це місце бо тут парк поруч, а Олі зараз потрібен спокій і легкі прогулянки парком.
Марта. Мені теж тут подобається, я люблю тут їздити на ровері.
Євген. Так, на ровері є де повозитися.
Марта. Я рада за вас.
Оля. Дякую.
Марта. Як ви зважилися на дитину?
Оля і Леся переглядаються.
Леся. Ой, це все якось само собою сталося, ми спочатку думали всиновити, зараз так багато дітей без опіки, могли б зробити добру справу.
Марта. Так, так.
Леся. Зараз клонування теж вже доступне, але знаєш… так захотілося, щоб ця дитина була наша, мала наші краплинки. Дитина ж дає нам безсмертя, ми помираємо а наша часточка продовжує жити… і так далі.
Марта. Ви будете гарними батьками.
Оля. Я ще досі не можу повірити у все це! А ви не хотіли завести дитину?
Євген. (попиває чай)
Марта. Є люди яким і так добре. Хтось не заслуговує. В цьому світі приходиться розриватися і я особисто не знаю чи змогла б перестроїтися на це. Багато обов’язків. Коли починаю про це думати мені стає страшно. Коли була малою дівчинкою я сильно хотіла мати двох дочок. Треба було тоді і родити (сміється). А тепер не знаю.
Євген. Я мушу вибігти на хвилину.
Марта. Я рада що ми з вами познайомилися (вдає що не почула Євгена).
Леся. Ми теж.
Оля. Ай… (Оля хапає Євгена за руку, так як він сидів найближче до неї. Починає глибоко дихати).
Леся. Що сталося?!
Оля. Воно рухається.
Оля і Євген що сидів поруч, подивилися один на одного, Оля відпускає руку Євгена. Леся присідає біля Олі.
Леся. Йдемо додому.

Сцена 6. Два бомжі Толік і Валєра сидять в широкій каналізаційні трубі десь на краю міста. Толік розглядає надпис на упаковці з під молока. Валєра знімає Толіка на камеру з різних ракурсів і одночасно говорить.
Толік. Слухай, ти давно був в місті?
Валєра. Та пару місяців тому… А що?
Толік. Та думав, шо ти міг бачити мою колишню, цікаво як вона там?
Валєра. Та мабуть живе на твої квартирі і тратить твої гроші. Ти ж не жалієш за всім?
Толік. Я? Не знаю. Тут так інколи смердить з цих труб… А інколи я намагаюся вловити запах її сечі в цих стоках.
Валєра. Сумуєш значить Чиполіно-перебєжчік!
Толік. Не сумую, просто за 40 років я звик до її запаху.
Сміються. Толік розглядає надпис на плакаті — «Не буде спокою вам всім!»

Сцена 7. Близько 6 місяців тому, продовження Сцени 5. Марта прибирає на столі. Євген сидить на дивані.
Євген. Не забирай ше зі столу я ше не поїв.
Марта роздратована. Зупиняється і дивиться йому в очі.
Марта. Я ніколи б не повірила що так все може статися. Я не хотіла дитини, але щоб в мене сусідами була лес бійки, які будуть мати від мого дебіла дитину… Як таке може бути, чому це саме зі мною мало статися.
Євген. Заспокойся, я тобі пропонував народити дитину, а ти що казала…
Марта. Бля*ть закрийся, а то я тебе зараз в*бу сковорідкою.
Євген. Тебе дратує, що якась часточка мене скоро народиться?
Марта. Мене дратуєш ти і всі твої часточки, чи вони в смітнику чи десь в баночці.
Євген. Диви яка вона нервова, а коли я дрочив по ночах, бо ти мені не давала, то ти не переймалася тим. А тут її вже стало шкода мого сім’я. Чому ти не хочеш мати дітей, пригадується ти колись брехала навіть мені що ти їх не можеш мати.
Марта. Слухай, заткнись. (втомлено говорить Марта)
Євген. Значить перестань. Так чого ти взагалі їх до нас запросила? Цікавість заграла в середині?
Марта. Хотіла подивитися, як ти будеш нервно чай пити. Ти бачив би себе. Очі великі, вона вхопила тебе за руку, то ти чуть не здох. Не хочу навіть знати, яке то буде від тебе насіння.
Євген. І чого я все це терплю?
Марта. Тільки не роби з себе героя, шо буде батьком. Подарок він вирішив мені зробити, дебіл!

Сцена 7. Близько 3 місяців тому. Євген схвильований підходить в парку до Олі, що сидить на лавочці в парку неподалік від будинку.
Євген. Привіт. Ти з Лесею?
Оля. Привіт. Ні її немає. Ти що тут робиш?
Євген. Якщо щиро, то я радий що, тебе зустрів, давно хотів тобі щось сказати. Вибач, якщо буду занадто прямим. Може, якось укладемо все у звичне русло. Нехай Леся піде до Марти і будуть жити з нею, а ми будемо разом. Навіщо молодим енергійним лесбійкам дитина, вам і так добре… А ми заживемо класичною сімєю. Все одно нічого не зміниться.
Оля. Якщо нічого не поміняється, тоді навіщо все міняти.
Євген. Ну, принаймні, ми хоть якось наведемо лад в цьому всьому. Там дівчата дружать а тут ми…
Оля. Що за свінгерська вечірка? Ти думаєш, все так просто робиться. І чому ти взагалі до мене підходиш з такими розмовами. Ти хворий?
Євген. Так я хворий, я хворий, бо не хочу що б моя дитина росла в лесбійок, я не хочу щоб я її ніколи не бачив, не виховував, я хочу мати дітей.
Оля. (робить глибокий вдих)
Оля. Нє, ну ти придурок. Я думаю, нам варто припинити розмову!
Євген. Ти головне не хвилюйся, тобі зараз не можна хвилюватися.
Оля. Як не хвилюйся. До мене з таким ще не підходили.
Євген. Я тебе прошу. Я тепер вже знаю, що почуттів немає, ти можеш запросто і привикнути до мене, це не так складно як ти собі зразу подумала.
Оля. Ти шо? (встає з лавки)
Євген ловить її за руку і не дає встати з лавки.
Євген. Крім того як ти поясниш дитині, де її батько і чому в неї дві мами? Ти хочеш, шоб вона не знала свого коріння?
Оля. Думаю дитина виросте більш розумніша ніж ти — ідіот.
Євген. Чому ти зразу так, невже ніяк не можна по-іншому?
Оля. Слухай, як по іншому, у вас свої стосунки а у нас свої, чому має бути по-іншому, а тим більше, як по-іншому, по чийому іншому, по твоєму іншому?
Євген. Я хочу, щоб все було якось так по людськи, а то зараз виглядає що дитина є предмет бажань і набуття предметів. Захотів завів, захотів не завів. Де ці старі сімейні цінності!
Оля. Слухай, коли ти там дрочиш і потім ту всю жидкость спускаєш в туалеті, то ти не задумувався про те, що ти майбутніх дітей топиш в унітазі, а зараз він вже думає.
Євген. Це тільки частина, дитина це коли вже запліднення є…
Оля. (перериває Євгена). Ну бл*ть ти мене вже дістав. Ти зустрівся зі своєю, полюбилися, стали жити разом, дбати, а мене своє… Чому хтось має перекреслювати щастя заради іншого. І бл*ть, не конче хто носить в штанах ху* може бути батьком, не всім це дано…
Євген (гигоче). А чому ти саме завагітніла? Як ви визначили — дивилися в кого пі*да більше на ху* виглядає?
Оля. Пішов на ху*!!! Бачу, шо нам доведеться переїхати що б тебе не бачити. Як Марта живе з тобою.
Євген. А як же моя дитина…
Оля. Звідки ти взяв, шо та дитина твоя?
Євген. Я знаю.
Оля. Шо ти там взагалі знаєш, і чому я про це з тобою говорю. Ми взагалі не знайомі! Чого ти до мене причепився?!
Євген. Ми більше знайомі, ніж ти думаєш.
Оля. Слухай ти знайомий, йди туда де я вже тебе послала, залиш мене в спокою …
Оля піднялася з лавки і пішла в сторону дому.

Сцена 8. Продовження Сцени 2.
Оля і Леся виходять з душу. Леся допомагає Олі одягнути нічну сорочку.
Оля. Добре, шо я її тоді купила.
Леся. Так
Оля. Як взагалі добре, шо ти в мене є. А скоро нас буде троє.
Леся. Як тішать мене твої слова.
Вони лягають в ліжко. Леся дивитися на Олю.
Оля. Сьогодні я вибирала одяг для нашого маленького і думала як зміниться наше життя, коли в нас буде дитина. Це ж стільки всього нового доведеться робити.
Леся. Звичайно що поміняється, але це будуть приємні зміни.
Оля. (Задумалася)
Леся. Пригадуєш коли ми вперше почали жити разом. З багатьма новими речами ми зіткнулися.
Оля. Ми навіть через це сварилися. Ти і досі не любиш зранку вставати.
Леся. Але саме і ці дрібниці, які ми відчули в цих змінах, нас зробили ближчими. Я ніколи не зможу вже жити сама, ти знаєш що я боюся павуків і ти не забороняєш мені пукати в ліжку. З тобою я так ніби я сама з собою.
Оля. (усміхнулася).
Леся. Добре, треба спати.
Оля. Окей, На добраніч. (говорить Оля і повертається на бік)
Леся. На добраніч. (сказала, поцілувавши живіт Олі)
Оля лежить на боку а Леся її обнімає.
Леся співає Олі колискову.

Сцена 9. Перший візит Євгена до психолога. Євген лежить на дивані. Психолог сидить навпроти нього і дивиться на маятник великого механічного годинника.
Психолог. Так, це дійсно проблема… Вони казали, що в них буде, дівчинка чи хлопчик? (говорить зацікавлено психолог і розуміє, що не варто було таке питати у не надто стабільного пацієнта) Це я пожартував.
Євген. Не знаю, може вони вже і знають. Я обов’язково її спитаюся.
Психолог перериває Євгена.
Психолог. Пропоную так — ви берете відпустку і їдете із своєю дівчиною кудись, бажано чим дальше, і, якщо після цієї подорожі тебе буде ще хвилювати це питання, то задай його, але знай, що це тільки поглибить конфлікт в тобі.
Євген. Куди?
Психолог. Туди, звідки не хочеться повертатися.
Психолог і Євген задивилися на годинник що на стіні.
Психолог. Будисти радять розвивати будхічітту в кожному живому об’єкті, вдаючи, що це вона могла бути однією з твої матерів в перероджені, ти ж можеш те саме робити на кожній дитині. Діти вони ж діти суспільства, кожен про них повинен дбати.
Євген. Доктор, а ви що б робили в моїй ситуації.
Психолог. Євген, це складне питання, я не у вашій ситуації, але якщо припустити, хммм навіть цікаво самому стало, я б …. я б нічого не робив. Тішився б, шо мою дитину виховуються і дбають, я за соціалізм. Дозвольте поцікавитися Євген, а звідки ви знаєте що це ваша дитина?
Євген. Я просто знаю…
Психолог. Ти що все вигадав?

Сцена 10. Два місяці тому. Оля і Леся в парку на лавочці неподалік від будинку. Леся схвильована.
Леся. Олю, я довго думав, і мабуть ти права.
Оля. Ти про що?
Леся. Я думав, що якщо ти хочеш дитину то ми можемо її завести.
Оля завмерла здивовано.
Оля. Невже.
Леся. Так.
Оля. Я навіть не знаю, що сказати.
Леся. Дитина не помішає нашим стосункам. Це буде по-новому.
Оля. Дякую, люба.
Леся. Це ж так прекрасно.
Оля. Хммм, а кого ми будемо мати?
Леся. Давай дівчинку, чи як тобі?
Оля. Мені без різниці, головне, щоб це була наша. Чи ти хотіла саме дівчинку. Бо зараз все це робиться.
Леся. Ні, нехай все буде само собою. Згода.
Оля. Згода? Мені порадили одну хорошу клініку, можемо туди піти на тижні.
Леся. Згода.
Оля. Давай відсвяткуємо.
Леся. Давай.
Оля. Я знав, що все так буде…
Оля і Леся обіймаються.
Оля. А яке ми її дамо імя?
Леся. Якесь гарне.
Оля. Так-так, гарне… (думає)
Леся. Давай не зараз, пізніше подумаємо.
Оля. Я хочу щоб вона була схожа на нас.
Леся. Ну ми ж можемо звести багато дітей, я бачу тобі це подобається.
Оля. Ти що жартуєш?
Леся. Ні, чомусь я думаю що ми зможемо це. Я думаю, що я б теж хотіла народити. Мені так здається що я б теж змогла.
Оля. Так, так, ти б змогла.
Леся. Добре, а наразі ми йдемо це поки що святкувати.

Сцена 11. Близько місяця назад. Євген з саморобним транспарантом скандує під клінікою штучного запліднення. Надпис «Не буде спокою вам всім!».
Євген. Не буде спокою вам всім! Не буде спокою вам всім! Не буде спокою вам всім!
Перехожі дивилися на нього і, не розгледівши, чия це цитата йдуть собі геть.
Євген. Не буде спокою вам всім! Не буде спокою вам всім! …
Медсестра. Це той ненормальний?
Лікар. Здається. Що він тут робить?
Медсестра. Агітує.
Лікар. Краще агітував би з спущеними штанами. До речі, ми в цього багато матеріалу взяли?
Медсестра. Та ніби небагато, ааа, згадала його ж матеріал не підійшов.
Лікар. Треба обережно з ним, а то скандал нашому іміджу не повинен завадити.
Підходить поліцейський.
Офіцер. Прошу припинити!
Євген. Не буде спокою вам всім! …
Офіцер. (на вухо Євгену) Заткнися, бо тобі не буде спокою…
Євген. Не буде спокою вам всім! …
Офіцер. Шановний, що сталося?
Євген. За що ви мене крутите, вони в мене всю кров висосали і далі п’ють. Не буде спокою вам всім!
Офіцер. Затримати його!
Євген. Я більше так не буду! Я більше так не буду!
Євгена садять у машину, а надпис рвуть і викидають у смітник.

Сцена 12. Близько року назад. Оля і Леся в клініці штучного запліднення. Оля схвильована. Леся тримає Олю за руку.
Лікар. Так ви хочете дитину?
Леся. Так.
Лікар. Ви повинні для початку проти огляд, щоб було зрозуміло, чи все в нас добре.
Оля. В нас все добре.
Лікар. Не сумніваюся. Але слід переконатися, чиста формальність для страхової компанії. Це ваша перша дитина?
Оля. Так.
Лікар. В нашій репродуктивній клініці є декілька варіантів як це можна зробити. Не буду вас обтяжувати науковими термінами, скажу наочно. Ви хочете дитину методом репродукції чи клонуванням? Останнім часом, люди, самотній чоловік або жінка, котрі хочуть дитину виховувати, самі використовують саме цей метод. В нас непогана статистика на даний час і плюс маємо 16,6% знижку на цей метод. Переваги ви, мабуть, знаєте. Окрім того, що дитина буде точною копією батька або матері, можна також зробити копію таких популярних копій, які є в нашій базі даних.
Леся. Ні, це, мабуть, нам не підходить. Тут вже нервуєш, коли сусіди назвуть свою дитину ім’ям, яке ти хотіла для своєї, що вже говорити, коли у дворі будуть бігати декілька копій популярного музиканта чи політика.
Оля. І взагалі, тут не йдеться про дитину для матері одиночки чи як ви там казали, ми разом і хочемо мати дитину.
Лікар. Зрозуміло. Тоді пропоную вам традиційну репродукцію із частковою модифікацією, це якщо ви хочете щоб у дитини були присутні риси вас обох, зазвичай матір, котра народжує передає дитині в такому випадку до 60% генетичної інформації.
Леся. Ми про це, власне, і хотіли говорити.
Лікар. Для цього достатньо взяти у вас по 3 яйцеклітині та вибрати чоловічий матеріал для запліднення. В нас є велика база чоловічих зразків. Можете вибрати.
Оля. Які зовнішні прояви у дитини будуть давати чоловічий матеріал?
Лікар. Я так розумію, що ви б хотіли рецисивний тип чоловічого матеріалу, який би слугував лише для самого запліднення, а не ніс ніякого іншого генетичного навантаження.
Леся. Я щось не зрозуміла.
Лікар. Тобто вся генетична інформація, зовнішні ознаки та деякі супутні психологічні даності будуть взяті від вас, від чоловічого матеріалу ми будемо брати тільки здатність почати процес репродукції, тільки спусковий механізм, вся генетична інформація буде подавлена.
Оля. Саме так. Не сильно хочеться чужого в середину.
Лікар. Тоді добре. Ви визначилися з характеристиками дитини?
Леся. Що ви маєте на увазі?
Лікар. Ну, зараз багато хто приходить і перш ніж заводити дитину висувають вимоги до її зовнішності дитини. Медицина і генетика далеко пішли. Ми даємо гарантію на 10 років на зовнішні ознаки. Зараз можна вибрати і стать і колір очей і…
Оля. Ну знаєте, мені б хотілося що б це було якось само собою.
Леся. Та чого ти, може замовимо собі маленького із помаранчевими очима?
Оля і Леся сміються.
Лікар. Тобто для вас не мають значення такі тонкощі. Ну тоді прошу заповнити ці папери, але раджу все ж таки подумати. Завтра вас оглянуть і, якщо не має ризиків, тоді можемо починати.
Оля. Добре.
Лікар. До речі а хто з вас буде матір’ю?
Леся. По черзі…
Оля і Леся дивляться одна на одну і посміхаються

Сцена 13. Близько року назад. Марта і Євген обідають в одному з кафе міста.
Євген. Марта, ти мені не повіриш, таке сталося.
Марта. Що сталося? Щось жахливе.
Євген. Чому зразу жахливе?
Марта. Ну кажи, не заігруй.
Євген. Пригадуєш, я минулого місяця ходив здавав сперму як донор.
Марта. Ну і, маєш чим хвалитися… Що не прийняли бо не жирна?
Євген. Вона підійшла і скоро хтось буде мати дитину від мене.
Марта. (усміхається) Кажеш скоро розродишся?
Євген. Ха-ха. Буду хоть якось потрібний людям.
Марта. Дивний ти. Що ти там ще здавав, окрім сперми, може мозгів націдив троха (сміється).
Євген. Ти змінилася.
Марта. Я? Може то ти постарів. Нічого не бачу героїчного в тому, чим ти тут хвалишся.
Євген. Ми вже багато чого не бачимо одне в одному.
Марта. Точно ще щось здав в тій клініці. Ти троха по ветеринарним ще походи… І попробуй мені якусь заразу принести додому.
Євген. (мовчить)
Марта. Я рада за тебе. Але поки що давай жуй, я маю мало часу.
Каже Марта, продовжуючи відсилати СМСку з нового смартфону…

Сцена 14. Близько місяця назад. Продовження Сцени 11. Євген в поліцейському відділку. В камері крім нього сидять два бомжі Толік і Валера. Толік спить в кутку. Валєра сідає біля Євгена.
Валєра. Ти шо тут сидиш? Чогось чекаєш?
Євген мовчить і робить вигляд що його не чує.
Валєра. Замотав тебе я бачу метрополіс. Зробив рану.
Євген мовчить.
Валєра. Ти не бійся, скажи, може нам шось цікаве, бачу в тебе на душі не спокійно.
Євген. Відчепись
Валєра. Ми от прийшли сюди, шоб помитися і перекусити. Завтра підемо звідси, хочемо декого відвідати. Ми рідко кудись виходим, любим спокій і природу.
Євген. Ясно, а в мене нічого нема.
Валєра. А шо треба людині?
Євген. Давай не починай, наслухався я вже цього
Валєра. Ти не той, не комплексуй, розкрепостісь, розпрям крила
Євген. Які крила, яке…
Валєра. Не хочеш ти, я бачу, душевного розговора. Значить дебіл.
Євген відвертається від Валєри.
Валєра. Знаєш я теж так колись горював, коли забув як мене звати, але нічо пройшло і в тебе пройде. Головне шо.
Євген мовчить
Валєра. Головне, шоб було ось так! (показує щось незрозуміле руками)
Валера. Слухай, ти вмієш множити на пальцях?
Євген. Як?
Валера. На пальцях?
Євген. На що мені то, в мене є мобілка, а на ній калькулятор…
Валєра. Ну ти даєш, а якщо батарея в тебе сяде?
Євген. Слухай відчепися! А?!
Валєра. Дивися, я навчу тебе множити за допомогою пальців.
Євген. Множити?
Валєра. Ну…
Євген. Ну показуй… шо ти там вмієш тими пальцями…
Валера. Дивися, є дві руки права і ліва, на кожній по 5 пальців.
Євген. Ну…
Валера. Наприклад, тобі треба помножити 2 на 9, тоді ти на одній році загинаєш другий палець, якщо тобі подобається то робити на правій руці тоді загинаєш 2 палець… і дивись шо маєш. Вказівний палець показує 1, а після зігнутого пальця скільки ше є? Рахуємо 8. 1 до зігнутого пальця і 8 після зігнутого, складаємо число: отже 2 помножити на 9 буде 18.
Євген. Ого! В тебе так багато пальців.
Валера. Давай помножимо 5 на 9. Шо ми маємо. Загинаємо п’ятий палець на руці і шо в нас є — на одній руці 4 і на другій руці 5. 4 до зігнутого пальця і 5 після зігнутого разом складаємо число.
Євген. Нерозумію ніяк!
Валера. Ну шо тут розуміти — ти множиш, а я буду з тобою ходити в магазин по пиво.
Толік. Та заткнися ти, дай хоть виспатися на м’якому ложі.
Валера. Той тоже колись не хотів множити на пальцях.

Сцена 15. Близько року назад. Євген зустрічає біля репродукційної клініки Олю та Лесю.
Євген. Добрий день, я бачив вас у клініці і був здивований що ви наші сусіди.
Оля. Ви може помилилися?
Євген. Ні, точно я вас бачив
Леся. Ми ходили на консультацію, ми вирішили завести дитину.
Євген. Ви разом? Дуже цікавих маю сусідів. Ви хочете клонувати когось із вас?
Оля. Ні просто народити.
Євген. Ми то з Мартою, колись теж думали, але я хотів все традиційно. Потім забігалися і забули вже, шо хотіли. Зараз часто таке буває. Я ще роботу шукаю…
Оля. Просто у вас все-все попереду.
Євген. Дійсно, все попереду. Треба знову почати то всьо планувати…
Леся. Гарного дня, ми мусимо бігти.
Євген. Радий був з вами познайомитися, заходьте якось в гості.

Сцена 16. Другий візит Євгена до психолога. Євген лежить на дивані.
Психолог. Так, це дійсно проблема…
Психолог. Вони казали що в них буде, дівчинка чи хлопчик? (говорить зацікавлено психолог і розуміє що не варто було таке питати у не надто стабільного пацієнта) Це я пожартував.
Євген. Не знаю, може вони вже і знаються. Я обов’язково її спитаюся.
Психолог перериває Євгена.
Психолог. Пропоную так — ви берете відпустку і їдете із своєю дівчиною кудись, бажано чим дальше, і, якщо після цієї подорожі тебе буде ще хвилювати це питання, то задай це питання, але знай, що це тільки поглибить конфлікт в тобі.
Євген. І що мені робити? Порадьте?
Психолог. Поїдьте туди, звідки не хочеться повертатися, або звідки вас щось не відпустить.
Євген. Не знаю такого місця.
Психолог. Будисти радять розвивати будхічітту в кожному живому об’єкті, вдаючи, що це вона могла бути однією з твої матерів в перероджені, ти ж можеш те саме робити на кожній дитині. Діти вони ж діти суспільства, кожен про них повинен дбати.
Євген. Доктор, а ви що б робили в моїй ситуації.
Психолог. Євген, це складне питання, я не у вашій ситуації, але якщо припустити, хмм навіть цікаво самому стало, я б …. я б нічого не робив. Тішився б, шо мою дитину виховуються і дбають, я за соціалізм. Дозвольте поцікавитися Євген, а звідки ви знаєте, що це ваша дитина?
Євген. Я просто знаю…
Психолог. Ти що все вигадав?
Євген. Це моя дитина, я просто знаю.
Євген плаче. Психолог дивиться на годинник.
Психолог. Ну ти і придурок. Сходи до сповіді краще, перед тим як щось зробиш лихе.

Сцена 17. Леся і з знайомим юристом на дискотеці. Голосно грає музика. Злегка п’яні. Юрист заливає до Лесі.
Юрист. Як Оля себе почуває?
Леся. Добре, вона така щаслива, це найкращий період в нашому житті. Ми так раді, що вирішили завести дитину.
Випивають.
Леся. Але я маю для тебе питання. Одна людина, що технічно може являтися біологічним батьком нашої дитини заявляє, що то його дитина і він хоче мати права на цю дитину, можеш перевірити ці папери, що нам дали в клініці і сказати які ризики в нас є.
Юрист. Добре, може ше шось вип’ємо? І взагалі, я хочу танцювати, пригадуєш, як ми колись у трьох витанцьовували?
Леся. А ти я бачу не міняєшся? Навіть я вже шось у собі почала міняти.
Юрист. Для кожних санок свій каток.
Леся. Тільки не під твій лобок.
Леся допиває коктейль і збирається виходити.

Сцена 18. Євген в церкві. Схрестивши руки він стоїть на колінах біля сповідальниці. На руці в нього записані гріхи, тому він час від часу туди поглядує.
Євген. Отче, я згрішив.
Священик. Чим прогнівив ти Господа, що так важко тобі на серці? Покуту відмовив?
Євген. Отче, я дрочив…
Священик. Це не є добре.
Євген. Знаю і каюсь. Перейшов межу і тепер я мучусь.
Священик. Прошу, не треба мені тих деталей, тим ти краще з психологом поділись. Ти одружений?
Євген. Так, я одружений.
Священик. До церкви ходиш на свята і по неділях?
Євген. Та ходив би…
Священик. Молишся зранку і ввечері?
Євген. Та молився би.
Священик. Чим ще прогнівив Господа? Не таї!
Євген. Та взагалі-то я більше нічого не маю. Отче, я…. А ви вмієте множити на пальцях?

Сцена 19. Продовження Сцени 8. Леся і Оля в ліжку. Глибока ніч. Леся прокидається і помічає, що Оля збуджено дихає.
Леся. Тобі погано, що сталося?
Оля. Здається почалося.
Леся. Що почалося!
Оля. Та я буду родити… Боже як воно болить!
Леся. Я викликаю лікаря!!!
Леся метушиться по хаті в пошуках телефону. За якихось пару хвилин під хату приїхала швидка допомога.
Леся. Як ти себе чуєш?
Оля. Та важко, ніби я напукала собі в живіт. Все тріщить по швам…
Леся. Тримайся, я тебе люблю. Згадай про нашу поїздку на море, обіцяю ми там скоро будемо з нашим малюком.
В кімнату зайшли санітари і допомагають Олі спуститися до машини швидкої допомоги.
Олю поклали на нішу і понесли в машину швидкої допомоги.
Оля. Я тебе теж люблю, я така рада, що в мене буде дитина. Що вона буде у нас.
Леся. Не бійся, я буду поруч тебе. Зараз тільки складу сумочку з речами.
Олю поклали в машину і вони разом з Лесею їдуть до лікарні.
Євген сидить на ліжку обличчям до вікна. Він не звертає уваги на те, як сигналила машина швидкої допомоги. В руці стакан із спиртним. Марта спить з боку.
Євген. (думає) Яка різниця, хто моя жінка, чия моя дитина, та хто я сам…

Сцена 20. Два роки тому. Вечір. Марта і Євген, підвипивши, повертаються з дискотеки. Вони йдуть, обіймаючись. Євген намагається по дорозі зупинити таксі, що проїжджає повз. Євген цілує Марту.
Марта. Шось я багато випила.
Євген. Просто коктейлі були смачні. Не думав, шо я сьогодні буду з такою дівчиною.
Марта. Друзі не образяться, що ти їх залишив.
Євген. Вони зрозуміють.
Євген цілує Марту.
Євген. До речі, ось бачиш, це сузір’я Оріону. (показує Євген Марті пальцем на небо)
Марта. Шо? Там я живу. Тут не далеко. (сміється)
Марта і Євген дивляться один одному в очі
Марта. Я хочу тебе! (починає зривати з нього сорочку)
Євген. Я теж… (говорить Євген)
Марта. Ідемо до зірок?
Євген. (дивиться на її розстібнуту блюзку)
Марта. Давай, побігли.
Побігли.

Сцена 21. Біля вікна. Євген розповідає сам собі про сон.
Євген. Сьогодні я бачив дивний сон, там було багато всіх.
Євген. Ти часто бачиш сни?
Євген. Я рідко їх бачу, а тим більше кольорові.
Євген. Ти всі кольори там бачиш?
Євген. Бачу всі, але ніяк не можу у сні понюхати шось, не відчуваю смаку.
Євген. Про що твої сни?
Євген. Та основному про нічо. Так само як і наяву. Тільки у сні мені більш цікавіше. Там можна вимислювати все.
Євген. Тобі бракує тут вимислів?
Євген. Просто деколи так стає скучно, шо хочеться щось видумати і піти туди за мислями.

Сцена 22. Два бомжі Толік і Валєра в парку. Світить сонце. Толік сидить на дитячій гойдалці, Валера його гойдає. Дико сміються.
Толік. Шо ти там розказував тому бідному?
Валера. Та нічого, просто розказував як треба множити на пальцях.
Толік. І чого ти людей розводиш. Ти ж знаєш, шо та твоя метода діє тільки з дев’яткою. Ще обрахують його в магазині.
Валера. Та нехай множить, якщо дурний. Мушу комусь скинути цей винахід мозгу, нехай він тепер помучається. Якщо буде дурний, то лишить собі.
Толік. Де наше пиво?
Поруч проходять бабусі, сусіди Євгена. Вони зупиняються і дивляться на двох бомжів-педиків і йдуть далі.


Другие статьи из этого раздела
  • Украинская современная драматургия

    TEATRE и Лаборатория Современной Драматургии (ЛСД) представляют новый проект, посвященный украинской драматургии,  — «Драматурги Онлайн». Здесь мы будем размещать лучшие, на наш взгляд, работы молодых украинских авторов, предлагая отечественным театрам и театральным компаниям выбирать для себя постановочный материал.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?