Бісові круги10 ноября 2012

Автор: Валентина Пікіна
п’єса основна на реальних подіях



18 июня около 3 часов ночи жители села Кордышевка Винницкого района Винницкой области видели неопознанный летающий объект.
Он должен был сесть в поле с пшеницей около села. По словам местных, в это время на поле работали трактористы.
«Опрыскивали чем-то пшеницу. Увидев НЛО, бежали. Может, оно бы и село на поле. А так только штыри какие-то втикнуло в землю и полетели. Трактористы испугались НЛО, а пришельцы испугались трактористов. Лучше бы тихонько поставили тракторы и смотрели», — говорят люди.
После «посещения» НЛО оставило большой 15-метровый круг примятой пшеницы и 8 маленьких. («Моя Вінниця» www.myvin.com.ua)


Дійові особи:
Тракторист Толя
Міліціонер Коля
Молодиця Верка
Баба Вася
Секретарка Лєнка
Слабенький Тришка
Голова сільскої ради Любов Микитівна
Ландшафтний дизайнер Дашка
Механік Назарчик
Репортери Віта та Сергій


1.
Автобусна зупика Кордишівки. Стоїть Толя, нервно куре. На велосипеді підїзжає міліціонер Коля. Зупиняється.

Коля. Ну шо, там, ти все написав?
Толя. Ну все, шо мені сказали я написав.
Коля. Да… Короче реально… Роботки ти нам підкинув.

У Колі дзвоне телефон.

Коля. Слухаю… да… так, він зараз поруч мене. Добре… Я позвоню. (до Толі) Короче, треба тобі ще лишитися, там в заяві багато помилок, а до нас начальство приїжджає, то треба все виправити.
Толя. А шо без мне не можна?
Коля. Чуєш, блін, там жеж твій пдпис треба.
Толя. От херня.
2.
Біля криниці.

Баба Вася. Слухай, Верка, чула, шо наш Толька у полі жінку трактором переїхав?
Молодиця. Толька? А я ось і бачила як Коля віз Толика на рамі.
Баба Вася. Да… щось пороблено нашому Толіку. Як не одне, так інше.
Молодиця. І шо переїхав?
Баба Вася. Да… жінку. Якась не наша. Видно шо городська, в тухлях лакірованих.
Молодиця. Ой, та ви шо. І ви бачили ті туфлі?
Баба Вася. Ой, та я тобі кажу, Уляна наша, сусідка Івана, сама бачила!
Молодиця. То я вже піду, баба Вася. (набирає номер на телефоні, йде)
Баба Вася. Оце дожились, скоро ходити по воду не можна нормально. От срав мамі.




3.
Ніч. Поле. Світ ліхтарика. Чути голоси.

Дашка. Назар, блин, подожди, куда ты так летишь?
Назар. Шо ти там повзеш. Ми так нічого не встигнем.
Дашка. Блин, вообще-то я в туфлях на каблуках!
Назар. Піздєц. Нашо ти їх наліпила вночі на поле?
Дашка. Нашо-нашо! Шоб було. Я ж нихера с собой не брала. Думала, что сегодня вернусь.
Назар. Ну то поняв.

Назар іде повільно. Деякий час ідуть мовчки. Ідуть повільно, дуже повільно. Дашка постійно спотикається.

Назар. Слухай може тебе того?
Дашка Чего это того?
Назар. От дурна, може тебе понести?
Дашка. А… Ну если силенок хватит.

Назар піднімає Дашку Несе.

Дашка. Хм. Здоровый. (неловкое молчание Д. и неловкое пыхтение Назара) Так кем ты приходишься тете Любе?
Назар. Похресник.
Дашка. То есть она твоя крестная?
Назар. Ага.
Дашка. Понятно.
Назар. Ну ти вже там придумала як і шо нам там треба родити?
Дашка. Не ссы, я ж как ни как ландшафтный дизайнер.
Назар. Ну от і все. (ставе Дашку на землю) Дай віддихатись.
Дашка. Да пожалуйста. (достает пачку сигарет) Курить будешь?
Назар. Давай. Шо ти там куриш?
Дашка. Давидоф слимс.
Назар. А, давай цьої бабської отрути. (курят) Слухай, а от ви там дизайнери, творчі люди і все таке… ну ви там шось вживаєте для цьої… творчості?
Дашка. Хи.Ну кто как.
Назар. А ти як?
Дашка. А тете Любе не скажешь?
Назар. Я шо дебіл?

Дашка достает косяк из сумочки. Назар посміхається.

Назар. Хм. То ти шариш.
Дашка. Прошу.

Затягиваются.

Назар. Шось воно слабеньке. Геть не бере.
Дашка. Зато расслабляет хорошо.
Назар. А я і так не парюсь.

Оба хихиткают.

Дашка. Блядь, природа у вас охеренная.
Назар. Це ж тобі не Вінниця з фантанами. Тут блядь не ступала нога чєловєка.

Смеются. Назар викидає залишки косяка.

Дашка. Ну что, будем начинать?
Назар. Та почекай. Це в тебе херня, а не джа, тільки розслабляє. От від моєї на двіжняк суне. Спробуй. Сам вирощував.

Назар достает косяк. Раскуривают.




4.
Сільрада. Біля дзеркала фарбує губи секретарша в нових лакірованих туфлях. Дзвонить телефон.

Скретарша. Да, Любов Микитівни зараз немає… так на поле поїхала… Та звідки я знаю, викликали та й все. Все меня ніколи. Після обіду дзвоніть.

Кладе трубку, бере сумку, дивиться в дзеркало і виходить. В дверях на неї налітає Баба Вася.

Баба Вася. А тут… а я саме до тебе. (дивиться прискіпливим взгядом на туфлі) О-о
Секретарша. Ой, скажіть гарні. Меня теж подобаються.
Баба Вася. (зковтує) Певно дорогі, в городі купляла?
Секретарша. Та це мені Колька, наш участковий подарував. Тільки не кажіть поки нікому.
Баба Вася. Ага. То я піду. (розвертається та біжить)
Секретарша. То що ж ви хтіли, Баба Вася. Тю.

Дзвонить телефон.

Секретарша. Та шо таке! Слухаю… Коля? Що?.. яке слово? Через и, дИскомфорт. Усе? Ти більш нічого не хочеш мені сказати?.. Хм… я теж на роботі!
Кладе трубку.




5.
Біля криниці сидить з дорогою жіночою сумкою.

Тришка. Всі дурні, всі дурні. Чого ти говориш? Чого ти говориш? Папині носки! Папині носки! От піду наловлю риби і наїмся. От піду, от наловлю і наїмся! Папині носки!!! Паскуди, паскуди! Кругом лайно і брехуни. Чого ви мене тут лишили? Ви ж обіцяли мене забрати з цього бісового місця! А з нею добре. Очечіє носки! Значить так, я кажу, шо ми з нею пара. А шо ви думаєте, то папині носки! Вона добра. Вона мене слухає. (Дістає з сумки паспорт, дивиться, гладе фотографію) Яка ти гарна, хороша. (дістає помаду і дзеркало, фарбується) Я теж буду гарним, як ти. (ставе фотографію біля обличчя і дивиться у здеркало) От. Ми гарна пара. Зараз, почекай (витягає відро з водою з криниці, вмивається, причісується)

Баба Вася приходе.

Тришка. (кричить) Я в папиних носках!!!
Баба Вася. Шо ти гарлапаниш! Ану мовчи, а то заберуть тебе он як Тольку у кутузку!
Тришка. Тольку кукурузку!!!
Баба Вася. Тьху, срав мамі!
Тришка. Склав сані!!!
Баба Вася. Куди це ти такий гарний зібрався?
Тришка. В сільську раду, йду женитися.
Баба Вася. Та Лєнка в нових туфлях на обід пішла.
Тришка йде, не слухає Бабу.




6.
Дільниця. Коля читає показання свідка.

Коля. Я, Колодій Анатолій Анатолійович, засвядчую наступне. При виконанні польових робіт на тракторі № 0130 знайшов тіло жінки. Приблизний час 04:30. Зразу позвонив у відділок міліції. Так як відчував психологічний дискомфорт, відійшов на 300 метрів і чекав поки не з’явиться міліція. З моїх слів записано вірно. Погоджуюсь. Готовий співпрацювати. Так… дата, підпис. Усе.
Толя. То я можу йти?
Коля. Давай покуримо, та йди.

У Толі дзвоне мобільник. Толя дивиться на нього, трохи відходе.

Толя. Шо? Зайнятий я, той не дзвоню… шо? які туфлі?.. шо? лакіровані?.. Вєра, вигадай шось поцікавіше! Ша, я сказав!.. Ну, то я в нього! Все, мені нікоди.
Коля. Шо, Вєрка?
Толя. От ці баби, живцем їдять і не давляться.
Коля. І не кажи.

Закурюють у відкрите вікно.

Коля (у вікно свистить). Тришка! Оу! Йди сюди.

Підбігає Тришка.

Тришка. Добрий день вам.
Толя. Здаров.
Коля. Тришка, принеси води.
Тришка. Та я не можу, я спішу.
Коля. Так я цигарку дам.
Тришка. Тоді дві.
Коля. О! А нашо?
Тришка. Я женюся.
Коля і Толя. Шо? (хіхікають)
Тришка. Шо ви смієтесь, вона мене кохає і я її.
Коля. Та шо ти видумуєш.
Тришка. Та я геть паспорт покажу.
Толя. Давай.

Тришка дістає паспорт. Коля бере його, розкриває і в шоці дивиться на Толю. Показує йому.

Толя. Це вона…

Здивовано дивляться один на одного Коля і Толя. Тришка вихватює паспорта і тікає.

Коля. Тришка, паскуда, вернись. А то я тебе в кутузку посажу.
Тришка. Папині носки! Тольку кукурузку!
Коля. Тьху бля.

Тришка врізається в Назарчика.

Тришка. Папині носки! Кукрузку!
Назар. Тьху ти.
Коля. Тримай його, Назар.

Назар не встигає зрозуміти, що від нього хоче Коля. Тришка тікає. Назар підходить до хлопців.

Назар. Дасте цигарку?
Коля. На труїсь. (дає цигарку)
Назар. А джигу?
Толя. Ні гівна ні ложки. (дає зажигалку)
Назар (підкурює) Шо, хлопці, чо сумні такі?
Толя. Та шось пороблено сьогодні.
Коля. Ти тільки поки шо нікому не кажи. Толя знайшов якусь дівчину на полі.
Назар (закашлявся) шо? яку дівчину?
Коля. До речі, ти не знаєш хто це б міг бути?
Толя. Така вродє городська.
Назар. А вона жива?
Толя. Вроде. Але там на полі якась херня коїться. Неможливо довго бути. Починаєш звіріти.
Назар (посміхається) ой ну да, скажеш ще. Ну ладно я пішов хлопці. Як шось взнаю, то скажу. А Тришка вам на шо був?
Коля. Та в нього паспорт цієї дівки звідкілясь.
Назар. А-а… понятно… (Йде)
Толя. Тху ти, гівно. Не можу геть з ним розмовляти. Що в його обдолбаній бошці робиться.
Коля. Да… прогнився Назарчик.




7.
Поле. День. Сонце херачить, тому спекотно. По під поле йде Любов Микитівна, говорить по телефону.

Любов Микитівна. … то я ж тобі кажу, як приїдуть ці репртери, ти їх трохи затримай… на скільки-на скільки десь на годинки півтори… Я знаю, що в тебе обід… От і напої їх чаєм, збігай до Зойки візьми в неї якусь пляшку, ковбаси, хліба, сиру, майонезу, ну там і ще чогось. Короче, не мені тебе вчити давай… А?.. ну на крайній случай в музей наш поведи… Так, Лєнка, не морочи сраки. Тут в нас ЧП на полі, Толька якусь бабу трактором переїхав, куди я їх на поле повезу? Чекаю твого Миколу, зараз тіло будем транспортувати. О, ось і він. ну все давай там. Дзвони.

Під’їзжає Коля на веліку.

Коля. Добрий день
Любов Микитівна. Я олень. Коля, ти мені скажи, ти шо на вєліку будеш тєло транспортувати?
Коля. Любов Микитівна, нема грошей на паливо, щось придумаєм. Зараз ще Толя має підійти показати де тіло. Тож давайте якось в тіньку почекаємо.
Любов Микитівна. От срака-морока.

Коля закурює. До нього майже в притулок підходить Любов Микитівна.

Коля. (здригається) Шо?
Любов Микитівна. Коля, тут така справа, шо це моя племінниця.
Коля. Де?
Любов Микитівна. Ти шо тупий? Толик збив Дашку — мою племінницю.
Коля. Тху ти. Ну по перше не збив, він знайшов її. Ми ще геть не встановили може вона жива. Не можу знайти цього звєрського лєкаря, хай би поміг трохи. Знов в запої.
Любов Микитівна. Значить так Коля, те шо Дашка моя племінниця ніхто не має знати, ти зрозумів? Тут репортери приїхали нам це ні до чого.
Коля. Ясно. А репортери нашо?
Любов Микитівна. Бо? А ти не знаєш що коїться в нашому селі?
Коля. Нє, а шо?
Любов Микитівна. (очень оживленно) Так до нас цієї ночі ці прилітали… зелені… інопланетяни.
Коля (аж подавився) Хто?
Любов Микитівна (вже без посмішки, серйозно) Прибульці з космосу. НЛО.
Коля (регоче) І ви їх прийшли зустрічати, як представник вищої інстанції нашого села?
Любов Микитівна. Чого ти регочеш, ідіот? Іди он подивись на полі круги.

Коля регоче, іде на поле, перестає реготати.

Любов Микитівна. Ну шо? Заткнувся, як побачив?
Коля. А ви іх бачили?
Любов Микитівна. Ну… майже, але детальніше не роздивлялася.

Любов Микитівна виходить до Колі в поле.

Любов Микитівна. Оце Дашка ти наробила…
Коля. Шо?
Любов Микитівна. Кажу, оце Дашку шукати тут треба.
Коля. Помоєму вранці всього цього не було…

Під’їжджає Толя на вєліку. На ходу спригує, побачивши малюнки на полі, кидає вєліка, підходе до Колі.

Толя. Піздєц! (помічає Любов Микитівну) Вибачте. Але ж це блядь повний піздєц! Усе поле перепахали. Нахуя?
Коля. Толя, успокойся. Хіба ти цього в ранці не бачив.
Толя. Та я помітив, шо щось не так, але ще темно було, та я не звернув уваги.
Любов Микитівна. Хлопці, давайте шукати постраждалу.
Коля. Так, веди нас до неї.
Толя. Так тут і вести не треба ось тут попід посадку… вона… мала бути…
Коля. Де?
Любов Микитівна. Де саме?
Толя. Та от тут! Але її нема!
Любов Микитівна. Як нема? Чого нема?
Толя. А я блядь знаю!!!
Любов Микитівна. Шо ти до мене кричиш! Не доріс ще, пісюн малий!
Толя. Шо бля?!
Коля. Так, ану замовкли. Шо ви як собаки злі? Так давайте оглянемо місцевість. Якщо вона отямилась, далеко не втікла. Ви, Любов Микитівна в посадкі подивіться, а ми з Толиком поле прочешемо. Фух, щось це бісове місце і правда якесь… ех… тяжке.

Всі троє розбрідаються по полю шукають дівчину.

Любов Микитівна (кричить з-за кущів) А шукати… Дашу, чи щось незвичайне?
Коля. Ну і Дашу і не звичайне!
Любов Микитівна. Добре!

Деякий час всі мовчки шукають.

Любов Микитівна. Знайшла!!! Знайшла!!!

Всі підбігають до неї. Вона стоїть і тика пальцем в небо. Коля здогадується, що то не в небо, а на дерево. На дереві і справді висить дівчача хустка.

Коля. Ну хоть шось. Толик, зніми, будь ласка.
Толя (залізає на дерево) От блядське дерево.
Любов Микитівна. А воно тут до чого?!
Коля. Ша! (дивиться під ноги) о, а це в нас що? (піднімає косяк. до Любов Микитівни) Знов Назарчик?
Любов Микитівна (робе обличчя нічого не розуміючої кобили) Шо? Назарчик?
Коля. Так, Любов Микитінв, не робіть з себе нічо не шаришу куріцу. Зараз це недоречно. Може він злодій.
Любов Микитівна (агресивно) хто злодій?
Коля. Ша-ша! Це я просто міркую. Але ж всі знають, шо він балується травкою. І якшо тут є оце, це значить, шо він тут був!
Любов Микитівна (в сердцах) тьху, срав мамі!
Толя. Сука, блядьська, знімайся! (до Колі) Його хтось тут зав’язав. Не можу розплутати. Лиш кусок відірвав.
Коля (чухає потилицю) а, ладно, давай хоть той кусок, як вещ док піде.

Толя спригує з дерева.

Коля. Ну все ясно. Я в відділок описувати уліки. Толик, тебе підкинути?
Толя. Нє, я в малого вєлік взяв. (бере вєлік, їде)
Коля. Тоді може вас, Любов Микитівна.
Любов Микитівна. А мене підкинь, а то я тепер боюсь цього бісового місця.

Коля саджає Любов Микитівну на раму. Їдуть.




8.
Сільрада. Кабінет Любові Микитівни. Лєнка нарізає ковбасу, сервірує стіл, наспівує якусь мелодію. З’являється Тришка. Він заходе дуже тихо, Лєнка його не помічає.

Тришка. Тольку кукурузку! Я прийшов, я от тут…
Лєнка. (підскакує, ковбаса падає на підлогу) от блядь! Тришка, твою мать, шо ти гарлапаниш, як скажений! От срав мамі! Ковбасу зза тебе виронила. Ану пішов геть. Нема мені коли з тобою тут теревені вести.
Тришка. Я прийшов! Я жених! І весілля! Я буду грати весілля!
Лєнка. Тришка, яке весілля? Що ти ото мелеш! Меле він. Іди кажу!
Тришка. Женюся! Женюся! Женюся!!!
Лєнка. Та стули пельку! Приходь пізніше! Зараз обі… (помічає дорогу жіночу сумку) а звідки в тебе ця сумка?
Тришка. Це моя! Моя! Моя! Я женюся!
Лєнка. Ну той женися. Але після обіду (продовжує різати ковбасу. с заздрістю поглядає на сумку).

Тришка сідає на стул. Кладе сумку на коліна. Гладе її. Лєнка продовжує різати ковбасу, тіпа не звертає уваги на Тришку та сумку.

Чути, що хтось заходе з вулиці. Чути голоси. Лєнкіні рухи прискорюються вдвічі.

Че-то тихо не слышно никого.
— Блин, сейчас пол вторго, наверное на обед попали. Хрен кого застаним.
— Да ладно, не ссы. Дверь открыта, значит кто-то есть.

Двое заходят в кабинет. Парень с сумкой для видеокамеры и штативом. Девушка с фотоаппаратом на шее.

Девушка. (парню) Ну вот видишь. (Ленке) Здрасте.
Лєнка. Добрий день.
Парень. Добрый день.

Неловкая пауза. Девушка с удивлением смотрит на стол. Парень с удивлением смотрит на Тришку с яркой помадой на губах, гладящего женскую сумку на своих каленях. Ленка рассматривает пришельцев. Нарушает тишину Тришка.

Тришка. (помітивши нових людей) Я женюся!!!
Лєнка. Тьху ти! Закрийся. (до репортерів) Ой, вибачайте. Заходьте, присідайте. От перекусіть з дороги.
Парень. Да тут ехать-то всего пол часа к вам.
Девушка (дергает парня за рукав) Спасибо большое. Конечно. (садятся) Мы репортеры с телеканала ВИТА.
Ленка. А я так і пОняла.
Девушка. Вот его Сергеем зовут. а меня Вита. (посміхається) Вита с канала ВИТА.
Ленка. Лєна. Очєнь приємно. От угощайтеся. Уж ізвінятє, шо так скромно.
Віта. Ой да что вы.
Лєнка. От, колбаску їжте, ось бутєрбродіки… От, шо ж я сіжу. Тож, на суху воно не лізе. (дістає пляшку з-під стола, протягує Сергію) Пожалуста, Сірожа. Ви у нас один мужчіна на цю компанію. Тож прошу, наливайте.
Сергей. (косится на Тришку) Да я вообще-то не пью.
Лєнка. Так я тоже. Тєм болєє на рабочем місці. Ми з вами по грамулічкє. За знакомство.
Сергей. (разливая по стаканчикам) А ему? (указывает на Тришку)
Лєнка. Йому не треба, його і так всьо время суне. Це наш (пошепки) мєстний сумасшедший. Тришка.
Вита и Сергей. (с пониманием кивают) А-а
Лєнка. Ну, за знакомство.

Всі випивають. Лєнка поглядує весь час на часи.

Лєнка. Закусюйте. Їжте-їжте. А то ви такі худенькі.
Вита. Спасибо.
Лєнка. Тришка! Будеш бутєрброда?
Тришка. Давай два.
Лєнка. Нашо тобі два?
Тришка. Я женюся!
Лєнка. Ой, я і забула. (дає Тришкє два бутєрброда) Сергій наливайте, а то закуска прєтворяєтся в єду.

Сергей разливает.

Лєнка. Ну, друга за друга. Шоб у нас у всех були добрі друзі.
Вита. Да.

Випивают. Не успевают допить, в кабинет врывается Назарчик.

Назарчик. Тришка, су… (помічає компанію) Добридень! Приємного.
Лєнка. О! Назарчик. Знайомся, це репортери з телеканалу ВІТА — Сірожа та Віта, Віта з каналу ВІТА (посміхається)
Вита и Сергей. Очень приятно.
Назар. (коситься на сумку Тришки) І мені.
Лєнка. А це наш майстер на всі руки — Назар. Та по суміцництву мій двоюрідний брат. (до Назара) Шо, стоїш, як не родний, присідай.

Назар сідає коло Тришки.

Лєнка. Ну, Сірожа, наливайте.
Сергей. Так может новоприбывшим передать эстафету?
Назар. Нє. Руку міняти не можна. Заодно і подивимось шо ти за людина.

Сергей разливает.

Лєнка. Ну, третя за любов!
Назар. За любов.
Вита. За любовь.
Сергей. За нее.
Тришка. Женюся!!!

Выпивают.

Назар. О, до речі про любов. А де тьотя Люба?
Лєнка. Любов Микитівна поїхала на поле. Зараз буде. (до репортерів) Любов Микитівна — це наш селищний голова.
Вита и Сергей. (понимающе кивают) А-а
Назар (потихеньку тягне сумку Тришки до себе) Тришка, в тебе така сумка гарна, дай подивитись.
Тришка (резко вириває сумку) Це моя (!) моя! Женюся!
Лєнка. Ой, та не чіпай його.
Назар. Ну нє, то нє. Ну шо, після третьої на перекур!
Вита. Отлично.

Віта, Сергій та Назар встають з-за стола, щоб йти курити.

Назар. Тришка, йдеш курити? Я дам дві цигарки?

Тришка біжить курити, забуваючи про сумку. Лєнка моментально встає бере свою сумку, все з неї викида, бере Тришкину сумку все з його сумки перекладає в свою. Ставе свою сумку на Тришкин стулець. Чути голоси з коридору.

— Тришка ти куди.
Зараз-зараз. Женюся!!!
В кабінет забігає Тришка. Хапає «свою» сумку, вибігає. Чути голоси курців з вулиці. Лєнка з довольним обличчям складає свої речі в нову сумку. В кабінет заходить Вєрка.

Лєнка. О! Привіт, люба!
Вєрка. Привіт, дорогенька. Бачу начальства немає, а ти гуляєш?
Лєнка. Ага. Репортерів зустрічаю — завдання начальства.
Вєрка. А шо це в тебе за нова сумка?
Лєна (дуже довольна собою) та це мені Коля, бачиш, комплект подарував, сумка та туфлі.
Вєрка. Ого? Ну блін да.
Лєнка. От так, Вєрочко, вчися, як чоловіками керувати.
Вєрка. (не без заздрісті) ну то давай вип’єм за твої обновки.
Лєнка. Ой, давай, дорогенька.

Лєнка розливає, п’ють. Заходять курці.

Тришка. Це не моя сумка! Це не моя! Це не моя!!!
Лєнка. Ти шо, Тришка, твоя-твоя. Подивись там у тебе все твоє лежить. А якщо все твоє, то і сумка твоя.
Тришка (дивиться на сумку, що в Лєнкі) А це? (тика пальцем)
Вєрка. А це Лєнина сумка, бачиш це ж комплєкт — сумка та туфлі.
Тришка. Сушка картуфлі! (дістає з сумки паспорта та губну помаду) Моя! Моя! Женюся!
Назар. (до Лєнкі тихенько) Ну ти і дура.
Вєрка. А хто на разлівє?
Лєнка (до Назара тихенько) Че це я дура?
Сергій. Я.
Назар. (до Лєнкі тихенько) Бо у Тришки тре було паспорта того забрати, бо він тої пропавшої дівчини.
Вєрка. От і добре. Тож наповняйте келихи.
Лєнка (до Назара тихенько) Яко…
Віта. (голосно) Какой пропавшей девушки?

Німа пауза. Всі завмерли, навіть Тришка. Всі дивляться на Назара. Певно щеб з десять хвилин всі так і сиділи б, якби не баба Вася, яка увірвалась в кабінет Любові Микитівни.

Баба Вася. (задихається, певно бігла) Ага! Ціле кодло зібралось! Ой людоньки шо ж це коїться! А ви тут! А її там всі шукають! Матір божа! А знайти не можуть! Помилуй нас всіх грішних! (хреститься) А ти (показує на Лєнку) як тобі… шо ти взагалі собі гадаєш?! Господи, ходе вона в цих лакірованих тухлях! І не соромно! І ти (показує на Назара) це ти все наробив, шо я не чула як ви там хіхікали попід мій забор?! А тепер де вона? Господи-господи. Немає! А ви (до репортерів) чо сидите кліпаєте очима?! Де вона, я вас питаю?!

Знову німа пауза. Всім страшно почати щось говорити. І тільки Тришці нема чого тіряти!

Тришка. Де-де! На полі!

З цими словами Тришка зривається і біжить. За ним (точніше за сумкою з паспортом) біжить Назарчик, за Назарчиком Лєнка, за Лєнкою Вєрка. Ну а вже за Вєркою і репортери. Баба Вася не встигає зрозуміти, що відбувається. Вона сама в кабінеті. Робе великий вдох, наливає собі чарку, і з словами «от срав мамі» випиває і теж вибігає з кабінету.
9.
Поле. Делегація у складі репортерів, Лєнкі, Назарчика, Вєрки та Тришки йде на поле, дивитися на чарівні круги. За ними десь біжить баба Вася, її ще не видно, але вона десь є.

Вєрка. І зручно тобі у цих лакірованих туфлях йти на поле?
Лєнка. Не хвилюйся, дорогенька, зручно.
Назар. (до репортерів) … ну от це все зробити не складно і самому. А я ж їм і кажу…
Сергій. Подожди, ты хочешь сказать, что это все можешь сделать и без специальной техники?
Назар. Ну чому без техніки?
Віта. Сережа, че ты притстал к человеку.

Назустріч делегації їде Коля з Любов Микитівною на велосипеді.

Лєнка. О! А це наш сільський голова — Любов Микитівна, та страж порядка — Миколай.

Любов Микитівна нєуклюже зскакує з вєліка.

Любов Микитівна (тихенько до Колі) … ну ти все зрозумів, як ми і обговорили.
Коля. Та зрозумів. Ох (тяжело вздыхает)
Любов Микитівна. Доброго дня всім!

Всі на різний лад відповідають. Любов Микитівна з підозрою дивиться на цю нездорову веселу делегацію.

Любов Микитівна. Я Любов Микитівна — сільський голова Кордишівки. Рада вітати вас на нашій землі, як то кажуть.
Віта. А ми репортеры с канала ВИТА. Я Вита, а это Сергей.
Лєнка. Віта з каналу ВІТА (знову посміхається)
Любов Микитівна. Ну, давайте пройдемо на місце проісшествія, так би мовити. Щоб самим усе побачити. Тільки я зразу попереджаю, що від цих нловських витворів починаєш себе дивно почувати.
Віта. Ой, да мы и не такое видали.
Коля. Може ви десь шось і бачили, але я хочу всіх попередити, на полі трошки контролюйте свої емоції, бо там і справді якось важко довго знаходитись. А то, шоб нічо ще не трапилось.
Віта. Ладно, понятно.
Вєрка. Ну пішли вже. Будєм контроліровать себе.

Всі попід посадку ідуть дивитись на витинанки НЛО.

По дорозі. Лєнка з Колею чуть позаду інших.

Лєнка. (до Колі не голосно) привіт дорогенький.
Коля. Лєнка, шо це в тебе за сумка?
Лєнка. Це я хитрістю в Тришки виманила. Дивись вона як раз підходе до капчиків, шо ти подарував. Такий ніби комлєкт — я так Вєркє і сказала, шо ти мені комплєкт подарував.
Коля. Лєнка, бля, ти шо… ти… та ти взагалі думаєш шо ти робиш?!
Лєнка. (тупо кліпає очима) А шо я роблю?
Коля. Нічого!
Лєнка. Нє, ну ти скажи, ти скажи шо я такого наробила? Може якесь прєступлєніє, а?
Коля (резко останавлюється, хапає Лєнку за плечі) Ти знаєш, шо в нас відбувається? Толя знайшов тіло дівчини на полі, а потім воно зникло, а потім Тришка знайшов сумку цієї дівчини з паспортом і все таке інше. А дівчину ми шукали, та так і не найшли! А ти тепер тут фарсиш в цій сумці, та ще й в лакірованих туфлях!!!
Лєнка. А туфлі до чого?
Коля. До того, шо це може ти цю дівку прибила, та й забрала капці та сумку?!
Лєнка. Я? Колічка, ти шо, ти ж сам мені ці туфлі купив. Ти ж знаєш, що я нікого не вбивала, що цю ніч я з тобою була.
Коля. Я знаю, а от всі інші не знають. А туфлі і сумка в тебе з’явилися після пропажі цієї дівки. Тому я тебе прошу стули пельку, та не тринди шо не треба.
Лєнка. Добре.

З-за Колі з Лєнкою з’являється баба Вася.

Баба Вася. (дуже голосно) І шо ми тут шебчимось, голубки? Чи в вас секрети від нас є?

Всі обертаються на викрик.

Коля. (з натягнутою посмішкою) Так ніяких секретів немає, шо ви вигадуєте, баба Вася!
Любов Микитівна. Баба Вася, може ви до дому підете, а то ж вам тяжко так далеко йти, та ще й корову вже тре забирати, а?
Баба Вася. І не видумуйте, поки сама тих бісових кругів не побачу і ні ногою! А то бач, шо захтіли!
Любов Микитівна. (до себе) от кусок людинки.

Всі деякий час ідуть мовчки.

Думки.
Коля: Шоб ви всі всрались, та не було чим підтертися. Нахера все це, блядь. А розгрібати мені. Пиздюки.
Любов Микитівна: От відьма стара, нашо ти приперлась. І без тебе все валиться з рук.
Баба Вася. Це все він, я знаю, а то для чого їм шептатися треба, а? От паскуди. Но нічо зараз вас на чисту воду виведуть. Ніде правди діти.
Лєнка. Капєц, шо ж це буде… А хрєн вам, шоб не було, а сумку собі лишу, я ж її не вкрала, а виміняла.
Вєрка. От Колька значить не побоявся Лєнкє капці і сумку підігнати. А Толька, баран, перший знайшов і, бля, полюбому даже не подумав про те, що є я, яка теж мріє в лакірованих туфлях ходити, та ще й в комплєктє з сумкою. От Лєнка, сучка везуча.
Віта. Кажется здесь что-то происходит, совсем не с НЛО связанное… интересно что?.. Хм… Кто эти все люди…
Сергей. Нахера я сегодня вышел на работу, в выходной, блядь. Вот Витка, знает кому жопу подлизать, чтоб всех нагнуть как надо.
Назарчик. Дашка-Дашка, де ти ж бляха поділась. Мене тепер точно… в кутузку…
Тришка. Ах, як зручно ви влаштувалися! У вас є закон і лихе око на того, хто тільки в помислах звернений проти закону. Ми ж вільні — що знаєте ви про муку відповідальності стосовно самого себе!

На межі з полем всі зупиняються і деякий час всі мовчки дивляться на витвори інопланетян.

Віта. Сережа, работаем.

Сергій розпаковує камеру, виставляє штатив. Робе пробні знімки. Віта попереджає всіх про тишу під час зйомок, та просить подумати над тим, що всі будуть казати при інтерв’ю.

Віта. Начнем мы с вас, Николай. Вы ж нашли эти круги первым?
Коля. Взагалі-то Толька тракторист знайшов…
Любов Микитівна. Але він зараз на полях, йому нема коли. Але ж ти, Миколай Іванович, другим їх побачив.
Віта. Да не важно, первым вторым. Тем более вы представитель власти и охранник порядка. Сережа готов?
Сергій. Да.
Вита. Ну начнем.

Всі завмерли.

Віта. (у камеру) 18 червня близько 3 години ночі мешканці села Кордишівка Вінницького району Вінницької області бачили неопізнаний літаючий об’єкт.
Він мав сісти у полі з пшеницею неподалік села. За словами місцевих, в цей час на полі працювали трактористи, вони злякали НЛО, тому воно полетіло, але лишило на полі загадкові круги. Поряд зі мною місцевий правоохоронець — Микола Іванович. Скажіть будь ласка чи чули ви вночі якийсь шум, чи бачили світло над полем.
Коля. (мовчить та киває головою, завтикав) …
Віта. (чекає з хвилину) Аллё!!! Сережа, вырубай. Так, мы будем сегодня отвечать?
Коля. Да. Вот только что.
Любов Микитівна. Коля зберися з силами, я розумію перший раз в телевізорі.
Лєнка. Коля, давай.
Віта. Так, еще раз. Отвечайте то, что думаете. Начинаем.

Всі завмерли.

Віта. (в камеру) 18 червня близько 3 години ночі мешканці села Кордишівка Вінницького району Вінницької області бачили неопізнаний літаючий об’єкт.
Він мав сісти у полі з пшеницею неподалік села. За словами місцевих, в цей час на полі працювали трактористи, вони злякали НЛО, тому воно полетіло, але лишило на полі загадкові круги. Поряд зі мною місцевий правоохоронець — Микола Іванович. Скажіть будь ласка чи чули ви вночі якийсь шум, чи бачили світло над полем?
Коля. Добрий день. На справді я нічого не чув та не бачив, бо дуже крєпко спав. Тай моя хата знаходиться на іншому кінці села.
Віта. Добре. А хто перший знайшов ці кола, та повідомив вас?
Коля. Першим знайшов кола — тракторист Анатолій. Він мене і повідомив про цей інцедент.
Віта. То як ви вважвєте, це все таки НЛО прилітало до нас, чи чийсь жарт?
Коля. В НЛО я не вірю, але за пошкодження приватного майна — поля, має хтось нести відповідальність. Як ми бачемо, круги не просто витоптані, а все поле ніби перерито. А це певні збитки. І ми будемо шукати того, хто за це буде нести відповідальність.

Тут у когось дзвоне телефон, Вєрка бере трубку.

Вєрка. Да, а знаєш де я? Я зараз даю інтерв’ю, так шо дивись завтра мене по тєліку!

Усі розвертаються до Вєрки.

Усі. Вєрка, стули пельку!
Вєрка. Та шо таке?! Тю.
Віта. Я, по-моему всех предупредила, как себя вести! Село, бляха.
Вєрка. Ой, городська, мені теж знайшлась. Іди давай, бреши в камеру.
Коля. Так заспокоїлися.
Сергій. Вита, не заводись. Успокойся. Давай, нам работать надо.
Коля. Я ж попереджав.
Сергій. Все, Вита, работаем.
Віта. Так, все замолчали.

Всі завмерли.

Віта. (стримано в камеру) 18 червня близько 3 години ноч…
Тришка. Черня лиска три грибочки! Обід закінчився!!! Я женюся!!! Женюся! Я прийшов! А там обід!!! Я женюся! Обід закінчився! Женюся! Женюся! Вона мене любе і я її! Ми гарна пара! (дістає паспорта з сумки) Женюся! Гарна пара!

Назар не тіряючи ні хвилини, вихватює в Тришки паспорт Даші. Трохи відбігає від Тришки. Тришка робить невелику спробу, щоб наздогнати Назара, потім падає на коліна і починає плакати.

Тришка. Вкрав! Невісту вкрав!!! Я! Я її знайшов, а він вкрав! Папині носки! Я хотів женитися! А він нєвєсту вкрав! А я її знайшов, а вона гарна!!! Вона мене любить! І я її!
Коля. (до Тришки) Тришка, де… де вона?
Любов Микитівна. Тришечка (падає до Тришки на коліна) то де Дашка?
Лєнка. Яка Дашка?
Віта. Че здесь происходит?
Вєрка. (до Лєнкі) Та Дашка, в якої ти туфлі вкрала ще й сумку!
Баба Вася. Ага, паскуда, попалася! Тепер хай всі знають, шо твій Колька зтягнув туфлі з мертвої дівиці!
Лєнка. Шо? Якої мертвої, шо ви мелете?
Віта. (Сергію) Слушай, снимай все на всякй случай.
Вєрка. Ану знімай туфлі, сучка!
Лєнка. А не пішла б ти в сраку.

Лєнка і Вєрка вцеплюються один в одного. Від них летить пилюка, матюки та видерте волосся. Коля, Любов Микитівна та Назар питаються розійняти дівчат. Та куди там. Кожен получає своє, та відвалює від них.

Коля. (до репортерів) Камеру вимкніть!
Віта. Ага, разбежались. У нас работа такая.
Коля. От суки, то я її зараз розіб’ю.
Любов Микитівна. Колічка, заспокойся.
Коля. Чого взагалі ви сюди приперлись, вас хтось кликав? Приїхали вони? Ми ще самі не розібрались шо в нас тут відбулося, а вони вже тут как тут! Нахер звідси, я сказав!
Віта. Че? Вообще-то нам еще вчера позвонили и сообщили о происшествии с НЛО! Выкусил!
Коля. Але вчора ще нічого не було! Це все відбулося вночі, під ранок!
Віта. А мне насрать!
Любов Микитівна. (винувато) Хлопці, дівчата, давайте якось…

Коля нікого не слухає ривком штовхає камеру, та падає. Сергія не треба чекати, він вже підскочив до Миколая і вони схопилися у бою. Віта, Любов Микитівна та Назар намагаються їх заспокоїти. Періодично хтось з них получає, відлітає, але не покидає свої спроби. Баба Вася не без задоволення дивиться на дійство. Тришка плаче. В цей момент з посадки здалеку виходить Толя з… Дашою. Їх помічає Тришка.

Тришка. Толька кукурузку! Женюся! Нєвєста!!!

Ніхто на Тришку не звертає уваги. Тришка оглядається по сторонах, бачить вєсь бєспрєлєл, резко встає.

Тришка. (дуже голосно не своїм голосом) Заспокойтесь! Ви шо подуріли! Дашка! Дашка є! Знайшлася! Шо ви робите? Лєнка, Вєрка! Ану вгамоніться! Коля — ти ж міліціонер! Любов Микитівна! Ну як вам не соромно! Невже ж ми вороги один одному? Ну що ми наробили! Дивіться Дашка! Дашка знайшлась!

Усі завмирають з тупими вираженнями обличчя.

Баба Вася. А тухлі-то не лакіровані. Тиць-пиздиць.




10.
Кабінет Любові Микитівни. Всі герої, окрім баби Васі та Тришки сидять за столом, трошки випивають та закусюють. У всіх дуже потрьопаний вигляд, але всі п’яненькі та веселі.

Дашка. … а я очнулась, ничего не понимаю, кто я где я. Понимаю только, что солнце печет. Пытаюсь встать, да так тяжело, ноги не слушаются. Ну думаю, хоть в посадку переберусь. Начала идти, ноги ватные. И тут как шандарахнусь. Наверное вырубилась. А уж потом чувствую, что кто-то меня по щекам лупит, открываю глаза и как закричу! Ну, Анатолий мне еще раз и влупил, чтоб я затихла. Правда потом вес рассказал.
Коля. Ну, Толька, ну ти молодець, шо не покинув шукати. Оце мужик, справжній.
Вєрка. (цілує Толю в щоку) Це ж мій Толічка такий, усі справи до кінця доводить.
Любов Микитівна. Ну за справжніх чоловіків!

Всі чокаються, випивають, закусюють.

Лєнка. Ой, Даша, ось сумка твоя. Вибач, шо так получилось, я ж не знала, шо вона твоя.
Даша. Ой да ладно, сумку можете оставить себе. Я ее все равно в сэконде за пятерку купила, да и туфель лакированных у меня нету. Вот только б паспорт мне бы.
Назарчик. А паспорт я все таки в Тришки видрав. (дістає паспорта)
Даша. Фух.
Коля. Ну за це й вип’єм. (наливають) Щоб все верталось на круги своя.

Всі чокаються, випивають.

Віта. И как вам эта идея в голову пришла на счет кругов?
Любов Микитівна. Да колись по телевізору показували шо там в Америці чи в Мексиці на полях круги з’явилися. Ну я і подумала, шо в нас полів теж багато. І головне Даша на ландшафтого дизайнера навчається, значить знає як це зробити. От такі справи.
Коля. От тільки для чого це, шось не можу поняти?
Любов Микитівна. Та все ж для нашого села. Трошки грошей підзбирати захотіла. На вікна в садочку, та хоч на кришу в БК.
Вєрка. А до чого тут круги?
Любов Микитівна. До зеленого туризму.
Толя. А це шо?
Віта. Ну это когда в село приезжают люди с города и живут в доме там, пьют парное молоко, ходят в лес по грибы и на речку на рыбалку. Отдыхают так сказать от суеты города.
Вєрка. А-а.
Любов Микитівна. Та Назарку ідея в голову прийшла.
Даша. Назару?
Назар. Та я в інтернеті вже все давно цю тему з усіх боків ізучив. Цей зелений туризм як для нашого села. До нас і не далеко їхати і природа гарна.
І для села було б не погано і ми б шось підзаробили.
Толя. А чо це, нормальна ідея.
Лєнка. Точнісінько. В нас і ліс, і річка, і природа гарна, і воздух чистий, і взагалі усі сприятливі умови. Ну, Назарчик, молодець.
Віта. И это вы круги и нас для привлечения отдыхающих?
Любов Микитівна. Ну якось так.
Сергій. Ну вы блин даете. (розливає всім по чаркам) Да за эту авантюру грех не выпить.

Всі піднімають келихи.

Віта. За ваше село.
Лєнка. За зелений туризм.
Назарчик. Зі ідею.
Даша. Та її реалізацію.
Любов Микитівна. За те, що все добре закінчилось.

Всі випивають, закусюють. Перемовляються парочкою п’яненьких слів.

Вєрка. Я от все думаю. Це ж такі масштаби. І як ви встигли все це за ніч наробити?..
Даша. (винувато посміхається) Да, понимаете, дело в том, что мы ничего и не делали… Мы не успели…
Назарчик. (посміхаючись бере Дашу за руку) Ми просто трохи іншим були зайняті.
Толя. Та це не ви?

Даша і Назар мотають головою. Всі в шоці замовкають. Деякий час триває пауза. Раптом голосним сміхом розривається Любов Микитівна, за нею всі починають сміятися.




вересень 2012



Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?