«КЛОУНДАЙК 1»04 февраля 2016

колекція мініатюр

 

Діючі особи:

 

БІЛИЙ

РУДА

 

 

 

 

 


ПРЕДКИ ТА НАЩАДКИ

 

З'являється РУДА. Типова клоунесса. Весела мазухо. Цікава пустунка. Вічне дитя. Вона  буквально вибігає і раптово зупиняється. Оглядається навколо – немов потрапила в незнайоме місце. Чіпає повітря. Посміхається. Дістає з кишені сірники. Запалює сірник. Підносить запалений сірник вгору. Дивиться на нього. Сміється. Гасить сірник. Ховає сірник у кишеню. Починає пустувати – перекидається, стрибає, танцює... З'являється БІЛИЙ. Також типовий клоун. Але інший. Суворий доглядач. Серйозний контролер. Діловим кроком виходить на середину. Озирається. Нюхає повітря. Кривиться. Несхвально дивиться на танцюючу Руду.

 

Б І Л И Й. Стоп! Я сказав – стій! І не ворушись! І негайно відповідай на мої запитання. Ну! Я кому сказав? А то зараз відлупцюю! Так відлупцюю, що ноги ворушитися не будуть! Два дні! Ну? Струнко!

 

Руда зупиняється, випинає груди, завмирає в позі, що нагадує карикатуру на виконання команди «Струнко!». Білий підходить до неї, суворо дивиться Рудій в обличчя

 

Б І Л И Й. Отже, я запитую. Ти тут сірники палила?

Р У Д А. Ні!

Б І Л И Й. А що ти робила?

Р У Д А. Ні!

Б І Л И Й. Що – ні?

Р У Д А. Ні!

Б І Л И Й. Ти що – глуха?

Р У Д А. Ні!

Б І Л И Й. Зрозуміло. Ти просто дурна мара.

Р У Д А. Ні!

Б І Л И Й. Ні? Отже, ти знущаєшся?

Р У Д А. Ні!

Б І Л И Й. Зрозуміло – 2. Тебе перемкнуло на негативній фазі...

Р У Д А. Ні!

Б І Л И Й. ...і тому ти зависла на слові «Ні». І патякаєш його у відповідь на будь-яке питання.

Р У Д А. Ні!

Б І Л И Й. Ні? Добре, перевіряємо. Ти дитина?

Р У Д А. Так!

Б І Л И Й. Ти – розумна дитина?

Р У Д А. Так!

Б І Л И Й. Ти – дівчинка?

Р У Д А. Так!

Б І Л И Й. Ти – красуня?

Р У Д А. Так!

Б І Л И Й. Ти – дівчинка-сонечко?

Р У Д А. Так!

Б І Л И Й. Ти слухняне, правильне, добре та чесне сонечко?

Р У Д А. Так!

Б І Л И Й. Тоді якого біса ти – гарна, розумна, слухняна, правильна, добра, та чесна дівчинка-сонечко – брешеш мені тут та прикидаєшся дурепою, яка прикидається ідіоткою?

Р У Д А. Ну...

Б І Л И Й. Мовчати! Лягти! Віджатися! Встати! Лягти! Віджатися! Встати! (Руда все робить - помиляється, квапливо, смішно – але робить) Бігти на місці! Бігти наліво! Бігти направо! Стояти! Лягти! Встати! Я сказав – встати! Ти що – знову глуха?

Р У Д А. Ні.

Б І Л И Й. То в чому справа?

Р У Д А. Ні в чому. Для тебе. А для мене – у всьому.

Б І Л И Й. Не зрозумів...

Р У Д А. Звісно (встає). Адже в минулому житті ти був тупак.

Б І Л И Й. Знову не зрозумів.

Р У Д А. Знову звісно. Коротше. Мені тільки що було осяяння. Про те, що ми і в минулому житті були разом. Але навпаки. Ти, який зараз прикидаєшся мої батьком, тоді був моєю тупою дитинкою. А я, яка зараз змушена бути твоєю спадкоємицею, була твоєю розумною та справедливою матір'ю. Розумієш?

Б І Л И Й. Ні.

Р У Д А. І що – нічого не пам'ятаєш про те, як був дурним хуліганом, ледачим ледарем і жадібним ненажерою і взагалі – звичайним нахлібником. Не пам'ятаєш?

Б І Л И Й. Ні.

Р У Д А. Зрозуміло. Все, чого в тебе не було тоді, ти намагаєшся вдавати зараз – дурними  запитаннями і банальним розходженням у віці. Вірно?

Б І Л И Й. Ні.

Р У Д А. Ха! Як тільки в тебе питаєш про щось гідне, ти одразу перетворюєшся на папугу. Як і тоді. Але тоді ти просто брехав і тікав, а зараз тупо стоїш і кажеш: «Ні». Вгадала?

Б І Л И Й. Ні.

Р У Д А. І взагалі поводишся так, ніби твоя хата скраю, а я козел. Так?

Б І Л И Й. Ні. Хоча... Так. Ти, дійсно, тего….

Р У Д А. Що? Хто? Я? Типу твоя дочка? А ти – типу мій батько?

Б І Л И Й. Так.

Р У Д А. Зрозуміло – 2. І ти зараз думаєш, що мене шкодуєш, мало виховуєш та майже не караєш? Так?

Б І Л И Й. Так.

Р У Д А. А насправді тобі треба взяти пасок, відшльопаю мене, а потім поставити в кут. На гречку. І все це реально допомогло б мені. Так?

Б І Л И Й. Так.

Р У Д А. От бачиш, я знаю всі твої думки. Ти також знаєш мої – але у тебе не вистачає розуму зрозуміти це. Це нормально. Яким ти був, таким ти й залишився. Але. Ти забувся про малесеньку річ - я також залишилася такою ж, як і раніше. І саме тому у мене пасок є. А в тебе – ні. Вірно?

Б І Л И Й. Ну... Не знаю.

Р У Д А. Зате я знаю (витягує пасок з кишені, складає пасок вдвічі, потім клацає ним у  повітрі - клац!) Лежати!

Б І Л И Й. Що?

Р У Д А. Лежати! (Клац!) Рахую до двох! (Клац!) Один! (Клац!)

Б І Л И Й. (лягає) І що?

Р У Д А. (клац!) Віджатися! Встати! Лягти! Віджатися! Встати! (Білий все робить - спішно, смішно – але робить) Бігти на місці! Бігти наліво! Стоп! Бігти направо! Стоп! Лежати! Встати! Я сказала – встати! Або ти глухий?

Б І Л И Й. (лежачи) Ні. Просто у мене було це... осяяння.

Р У Д А. (здивовано) Що у тебе було?

Б І Л И Й. (встає) Осяяння. Про те, ким ми були в ПОЗАминулому житті. І ще я згадав, що у мене є пасок. Причому, що не іграшковий, як у тебе, а справжній. Дорослий.

Р У Д А. І що?

Б І Л И Й. Зараз дізнаємося (дістає з кишені пасок, складає його навпіл, клацає в повітрі - клац!) О. Тепер зовсім інше. Ну що, сонечко, згадаємо – хто з нас хто?

Р У Д А. Не треба. Я все зрозуміла (відходить від Білого подалі). І взагалі... Дурень! (Клац!) Ледащо! (Клац!) Хуйло! (Тікає)

Б І Л И Й. Це я – худло? А ти хто? Жаба! Брехуха! Хамелеонка! Ну, нічого, зараз я тебе виховаю по-справжньому (клац!)

 

І Білий женеться за Рудою. Обидва зникають.
ПРОКИНЬСЯ! СПІВАЙ!

 

З'являється Білий. Неквапливо походжає. Неквапливо оглядається. Десь зупиняється. Потягується. Позіхає.

 

Б І Л И Й. Якось нудно сьогодні. Ну, нічого. Зараз все буде інакше. Живіше. Веселіше. Енергійніше...

 

Білий сідає на підлогу. Лягає. Влаштовується зручніше. Перестає ворушитися. Засинає.  Бадьоро з'являється Руда. Зупиняється десь неподвлік від Білого, та починає розминатися. Помахи руками, нахили в сторони, присідання, стрибки, etc. Потім Руда починає «бій з тінню». Уявний спаринг, удари, ухили, аперкоти, інше. Часом карикатурно, деколи майже по справжньому. Знову ж таки – все живо, енергійно, рухливо, динамічно. Можливо, навіть не мовчки. Нарешті Руда типу втомлюється.

 

Р У Д А. Все. Втомилася. Бо працювала. А тепер час відпочити. Навіть помедитувати. І світ заодно помедитує.

 

Руда сідає-лягає на підлогу, розкидає руки в сторони, посміхається, заплющує очі, застигає та починає хропіти. У цей час починає ворушитися Білий. Сідає. Встає. Типу розминається. Оглядається. І одразу з місця починає великими кроками вимірювати якусь територію. То по прямій, то навскоси, то зрозумілими лише йому зигзагами – наче він наклюкався в драбадан, але тримається так ніби він завжди тверезий. Міряє, міряє (можливо, щось коментує вголос) і раптово натикається на сплячу Руду, перечіплюється та гупає на підлогу, за Рудою. Руда прокидається. Сідає. Сідає й Білий. Дивляться один на одного.

 

Р У Д А. Ти хто?

Б І Л И Й. Я – це я. А от и хто?

Р У Д А. І я – це я. Прикольно. А чого це ти, моє друге Я, штовхаєш мене ногами, та ще й так, що я прокидаюся

Б І Л И Й. Друге я? Це не я. Я – це перше Я. А ти взагалі звідки тут взялася, на моїй території?

Р У Д А. Сам ти взявся. А я прийшла сюди – на вільну територію, тренувалася, потім присіла відпочити, потім прилягла, потім... ти мене розбудив.

Б І Л И Й. Тренувалася? А чому? Тобто не навіщо, а якому такому існуванню? Ну, там – плаванню, танцям, депутатським виступам?..

Р У Д А. Боксу. Уявила собі бій з тінню та й замісила її так, що від цієї тіні навіть тіні не  лишилося (встає і зображує кілька «пасажів» зі свого «бою з тінню»). Ось так.

Б І Л И Й. Нормально. Наче чувак, який мені снився. Слухай, так може ти і є той чувак?

Р У Д А. Як це?

Б І Л И Й. Елементарно. А ну, повернись направо... Відмінно. А тепер наліво... Супер! Ти – це він.

Р У Д А. Хто – він? І взагалі-то я – вона.

Б І Л И Й. Неважливо. Бо тренується він – боксер. Бо коли я сюди прийшов та приліг відпочити, мені захотілося, щоб мені наснився хтось активний, типу боксера. От ти і наснився. У сенсі, наснилася. А я потім прокинувся і вирішив заміряти цю місцину.

Р У Д А. Навіщо?

Б І Л И Й. Ну, так. Типу прикинути, щоб тут зробити будинок. І щоб навколо було гарно, зручно і все, що мені подобається. Почав заміряти, а тут мені раптом трапилася ти. І через тебе перечепився і втратив свою вертикаль.

Р У Д А. То це не я тобі, а ти мені наснився. Заклопотаний такий, ходить великими кроками, а в голові прикидає – ось тут буде ванна, тут можна чарівну спальню влаштувати, а ось тут місце для унітазу... Було таке?

Б І Л И Й. Ну... Було. Не зовсім таке, але було. А що?

Р У Д А. А то. Це я тебе вигадала – щоб ти мені сзробив будинок. А ти так захопився, що об мене ж і перечепився. Так що – це я тут – реальна. А ти – нереальний. От хохма!

Б І Л И Й. Я – нереальний? Ти що – повна крейзі? Або худа припадочна? Я ніколи не був нереальним. Я завжди реальний. Справжній. А ти – сновидіння. Моє сновидіння. Тому що я уві сні бачив, як якийсь хом'як тут стрибає та вдає із себе боксера. Типовий ти. Молодець. Або молодиця. Неважливо. Тепер можеш розчинятися у повітрі. Я прокинувся.

Р У Д А. Сам розчиняйся. Або просто тікай звідси. Бо це я – справжня. А ти – максимум, галюцинація. Але твій час вже минув. Я прокинулась. Не ти, а я. Так що – геть звідси.

Б І Л И Й. Сама геть! І взагалі, хто ти така, щоб тут командувати?

Р У Д А. А ти? Ти хто такий?

Б І Л И Й. Я? Я – о-го-го! От хто я такий!

Р У Д А. А я – тричі о-го-го! Зрозумів?

Б І Л И Й. НІ. І тому я нікуди не збираюся. Але й бачити твою мармизу не хочу. Тому я роблю отак.

 

Білий вмощується на підлогу, спиною до Рудої

 

Р У Д А. Ах, так? Тоді я роблю ще крутіше!

 

Руда лягає на підлогу, спиною до Білого, і починає демонстративно хропіти. Білий озирається на Руду і також укладається на підлогу, спиною до Рудої. І також починає хропіти. Через кілька миттєвостей навмисне хропіння трансформується в справжнє, періодично переривався буркотінням і вигуками – з обох сторін. Потім звуки стихають. Кілька миттєвостей тиші. Після цього Білий та Руда – одночасно – схоплюються, обертаються і з жахом дивляться один на одного.

 

Б І Л И Й та Р У Д А. А-А-А-А-А-А-А! ...

 

І розбігаються. В різні боки. Настає спокій.

 

 


КОЛИШНІ-МАЙБУТНІ

 

З'являються Білий та Руда. З різних сторін. Неквапливо, демонстративно, зображуючи самовпевненість. Сходяться приблизно в центрі. Зупиняються один навпроти одного. Роздивляються один одного.

 

Б І Л И Й. Ну, привіт.

Р У Д А. Привіт.

Б І Л И Й. Отже, ми тепер не брат і сестра?

Р У Д А. Так. Тільки не тепер, а взагалі. Просто раніше ми думали інакше. Та й не лише  ми. Загалом, наші батьки зметикували таку катавасію, до якої навіть коти не допетрали.

Б І Л И Й. Виходить, що я тебе зовсім не знаю? Та й ти мене. Так?

Р У Д А. Не знаю. Тоюто, не знаю, що тобі відповісти. А знаю я – тебеяк облупленого.

Б І Л И Й. Та невже? І з якого боку ти мене знаєш?

Р У Д А. З різних. Зліва – ти хитрий. Праворуч – ледащо. Спереду – бещкетник. Позаду – фігляр. Зверху – м'ячик-стрибунець. Знизу – ... О, знизу ти...

Б І Л И Й. Досить. Пародія на карикатуристку… Та з таким підходом я тебе знаю не як облуплену, а як двічі облуплену.

Р У Д А. Та ти що? А ну, давай, патякай.

Б І Л И Й. Я не патякаю. Я конкретизую.

Р У Д А. Давай-давай.

Б І Л И Й. Даю. Лисиця. Ворона. Кішка. Риба. Природно, хижа. Щука, наприклад. Або риба-пила. Це, коли відкриваєш рот. Ну і, звичайно...

Р У Д А. Досить. А то виходить якийсь провінційний зоопарк.

Б І Л И Й. Але ж так воно і є.

Р У Д А. Якби ти не був чоловіком, я б тобі розбила щось на макітрі. А гарна? А розумна? А кмітлива? А витривала? А унікальний імпровізатор?

Б І Л И Й. Взагалі-то імпровізатор – це чоловіче. Це моє.

Р У Д А. Ага.

Б І Л И Й. Плюс оптиміст. Плюс супермен. Плюс першопроходець.

Р У Д А. Тобто – пройдисвіт.

Б І Л И Й. Не заважай. Я ж тобі не заважав

Р У Д А. Коли? Ти завжди заважаєш. Ледве я захочу щось зробити – ти завжди намалюєшся з нізвідки і почнеш ліпити щось ідіотське своє.

Б І Л И Й. Бо є така народна мудрість – послухай жінку і роби своє. Чоловіче. Розумне.

Р У Д А. Авжеж. А як щодо того, що якби я не рятувала ситуацію, то нас би навіть у привиди божевільних не взяли.

Б І Л И Й. Тебе б взяли. Не переймайся. А от мене – на жаль. Хоча це й не дивно.

Р У Д А. Дивно? Та якби я все життя не готувала нам сніданки, обіди та вечері, ти був би кандидатом № 1 – у дистрофікі! Якби дожив до виборів, звичайно.

Б І Л И Й. Сніданки? Обіди? Вечері? ХА-ХА-ХА! Та я жодного разу в житті нормально не харчувався! Попрацював, прибіг, з'їв гнилу морквину, втік. У ліжко. У своє. Бо  задуматися про інше не вистачає ні здоров'я, ні часу!

Р У Д А. Відповідне ХА-ХА-ХА. Та якби я сподівалася на твої заробітки, у мене б не вистачило сил навіть сірник зламати!

Б І Л И Й. Блін, чисто було б. А так по всьому будинку ламані сірники валяються...

Р У Д А. Та пішов ти знаєш куди?

Б І Л И Й. Куди?

Р У Д А. Туди, де сірниками не користуються! В дупу!

Б І Л И Й. Відповідно. Тільки ще далі. Не в передок, звісно, а ще далі, глибше і хитромудріше. Ну, ти зрозуміла.

Р У Д А. Хам!

Б І Л И Й. Чебурашка.

Р У Д А. Ідіот!

Б І Л И Й. Крокодил Гена.

Р У Д А. Олігофрен!

Б І Л И Й. Старуха Шапокляк.

Р У Д А. Ух! Так і тарарахнула б!

Б І Л И Й. Шкандибай потихеньку...

 

Білий і Руда відвертаються один від одного. Кожен – демонстративно – схрещує руки на грудях. Мовчать. Потім одночасно повертають голови та дивляться один на одного. Різко відвертаються знову. Та й починають шкутильгати один від одного. Кожен туди, звідки прийшов. І вже майже йдуть зовсім, але щось їх затримує. От буквально ще один крок кожного – і нікого немає. Але немає і цього кроку. Білий та Руда зупиняються. Повільно обертаються. І тепер дивляться один на одного – але на відстані. Дивляться, дивляться, дивляться... Мовчать. І раптом зриваються зі своїх місць та біжать один до одного. Збігаються, міцно обіймаються, цілуються, кладуть голови один одному на плече. Стоять, мовчать, посміхаються. Затим знімають свої голови з чужих плечей і знову дивляться один на одного. Посміхаються.

 

Б І Л И Й. Підемо?

Р У Д А. Підемо.

Б І Л И Й. А куди?

Р У Д А. Куди хочеш.

Б І Л И Й. А пішли тоді... туди (показує в бік, з якгої прийшов).

Р У Д А. А що там?

Б І Л И Й. Там? Машини, мотоцикли, пиво, карате, яхти і це... морозиво.

Р У Д А. Тільки одне морозиво? Фе. Не хочу. Нудно. Пішли краще туди (показує в бік, з якого прийшла).

Б І Л И Й. А там що?

Р У Д А. Там? Танці, мода, маркети, подорожі, салони краси і ці... пельмені.

Б І Л И Й. Пельмені? А що – на шашлик м'яса пошкодували? Не хочу. Нудно. Не піду.

 

Відпускають один одного. Відходять один від одного на крок.

 

Б І Л И Й. І що тепер?

Р У Д А. Не знаю. Нічого, напевно.

Б І Л И Й. Тоді я пішов сам до себе?

Р У Д А. Ну, так. Я такожпіду – сама до себе.

Б І Л И Й. Ну, бувай.

Р У Д А. Бувай.

 

Розходяться. І знову кожен йде туди, звідки прийшов. І знову кожен зупиняється буквально за крок до того, як зникнути. І знову обертаються один до одного.

 

Б І Л И Й. А все одно ми прийдемо в один і той же будинок! До зустрічі, колишня сестричка!

Р У Д А. Ха-Ха-Ха! До зустрічі, колишній братик!

 

Розходяться зовсім. І регочуть.

 

 

МАЯЧНЯ

 

З'являється Білий. Ходить – туди-сюди, але не поспішає нікуди. З'являється Руда. В руці у неї мікрофон. Побачивши Білого, вона прямує до нього. А оскільки Білий зупиняється не відразу, то і Руда трохи дріботить з ним поруч.

 

Р У Д А. Здрастуйте.

Б І Л И Й. Здрастуйте.

Р У Д А. Мене послали до вас. Ну, не в сенсі «послали», а в сенсі «до вас». Тому що ви – як мені сказали – ідеальний.

Б І Л И Й. Продовжуйте.

Р У Д А. От я й хочу взяти у вас інтерв'ю.

Б І Л И Й. (зупиняється, здивовано дивиться на Руду) Яке інтерв'ю? У мене нічого немає.

Р У Д А. Ну, я не маю на увазі взяти у вас щось конкретне. Я маю на увазі просто поговорити з вами, задавати питання, фіксуватичути відповіді, а потім піти собі, радіючи з того, що я поспілкувалася з ідеальним.

Б І Л И Й. А це що (вказує на мікрофон)?

Р У Д А. Це – мікрофон.

Б І Л И Й. Навіщо?

Р У Д А. Ну, щоб вашим відповідям пораділа не лише я, а й інші.

Б І Л И Й. А що – диктофона немає?

Р У Д А. Диктофон? Є. Але я думала, він вас налякає...

Б І Л И Й. Мене? Я не зрозумів – ви мене за кого маєте?

Р У Д А. Ні за кого. Лише за ідеального.

Б І Л И Й. І що далі? Диктофона ви боїтеся, мене лякаєте, що далі?

Р У Д А. Вибачте, будь ласка. Ви мене невірно зрозуміли...

Б І Л И Й. Так. Давайте одразу домовимося – ще раз не зрозумію, і ви підете до скажених. А вони вам швидко влаштують інтерв'ю та всіляке інше. Розумієте?

Р У Д А. Розумію. Все, мовчу. Лише мої питання та ваші відповіді. Можна?

Б І Л И Й. Продовжуйте.

Р У Д А. Дякую. Отже. Ви відмовилися від усього. Чому?

Б І Л И Й. А навіщо?

Р У Д А. Тобто? Що навіщо?

Б І Л И Й. Оте все. Навіщо мені все?

Р У Д А. Ну... Всіляке буває. Вам потрібно кудись їхати – а у вас є машина. Вам потрібно поїсти – а у вас є ковбаса. Або вам захотілося в кіно – а у вас є телевізор. Все може стати в нагоді.

Б І Л И Й. Все? А у вас труна є?

Р У Д А. Трунап? Яка труна? Навіщо?

Б І Л И Й. Драсьте. Рано чи пізно, але ви відкине копита. Традиція, мовляв, така. Але у вас – бац і труна є. Обовязково стане у пригоді.

Р У Д А. Ну... Воно ніби то так, але якось... незвично.

Б І Л И Й. І мені незвично. І не лише труна. Але і все інше. От я і вирішив – якщо мені щось буде треба -  це знайду. Або зроблю. А тримати при собі ВСЕ – це все одно, що утримувати смітник. А на біса мені смітник?

Р У Д А. Добре. Припустимо, я це розумію. Не з усім згодна, але розумію. А як тоді люди? Становище у суспільстві? Зарплата, зрештою?..

Б І Л И Й. Ось саме, що зрештою. Бо від наших зарплат не завжди кінці сходяться з кінцями. Але особисто мені це по-барабану. Я – ідеальний. І мені – за це – на життя вистачає. А з'їм я шматок хліба з майонезом, або з'їсте ви баранячий анус в конопляному соусі – і у вас, і у мене все це перетвориться на одне. На гімно. То я що – заради гівна – повинен напружуватися? До біса. Ковтайте самі свої ануси. Люди?.. Люди, звичайно, бувають різні. І заради когось я можу так напружитися, що вам і не присниться. Але таких мало. Дуже мало. А заради інших мені навіть гримнути сракою в падло. Відповідно, і положення серед цих інших мене цікавить так, як зайця келих пива.

Р У Д А. Мда. Забавно. Отак послухаєш вас – начебто все логічно. А вийдеш назовні – і  відразу ваша логіка кудись пропадає. То пиріжок заманеться. То в театр сходити. То книжку віршів видати. То промандрувати з вітерцем по заміському шосе. То просто добре відпочити...

Б І Л И Й. Так не питання. Бажаєте відпочивати – відпочивайте. Бажаєте подемонструвати ганчірки та грим – вперед. Але врахуйте – це різні речі. І відпочити в саду під вишнею я можу набагато краще, аніж ви на Багамах.

Р У Д А. Але чому?

Б І Л И Й. Тому що я хочу відпочивати, а ви хочете відпочинок використовувати для ідіотської маячні. Тому що я просто ходжу – мені часом подобається ходити – а ви бігаєте за мною з мікрофоном. Бо вам хочеться заробити на пиріжок. І таке інше. Але зауважте – не я бігаю за вами, а ви за мною. Чому? Тому що мені нічого не потрібно, а вам зараз потрібен я. Потім буде потрібен помідор. Потім ви захочете панаму. Потім парасольку. Потім музику. Потім бухло. Потім унітаз. Потім психіатра. Фініта ля.

Р У Д А. Ну... З одного боку – воно ніби так. А з іншого боку – не так. Наприклад я так і не зрозуміла – чому ви ідеальний?

Б І Л И Й. А ви не мізкуйте над цим – і вам стане легше. От я нічим над собою не знущаюся – і у мене проблем немає. А ви – і не лише ви – танцюєте на граблях на кожному кроці. І часом так, що деякі з вас божеволіють. І ось тільки тоді вони відпочивають. Бажаєте – беріть приклад з них. Дозволяю.

Р У Д А. Але ви ж – не божевільний. А я вас все одно вас не розумію.

Б І Л И Й. Так, я не божевільний. Я – краще. Адже вони, для того, щоб зійти з розуму, спочатку підіймалися на нього. Хто швидко, хто довго, але дерлися, пихкали, навіть  поспішали... А я – ні. Я просто відійшов убік, і нікуди не деруся. Гуляю. Відпочиваю. Без розуму та інших тарганів. Сам. Собі в задоволення. Навіть коли щось роблю – обовязково отримую задоволення. Нове, старе, складне, легке, смішне, дивне – все приносить мені задоволення. От уявляєте – раніше не було часу, сил та бажання. А зараз – все є. Тому – ноу проблем. Не вірите? От хочете м'ячик поганяти?

Р У Д А. Я? Та ви що? Ні. Та мені й не можна. Я журналіст, я ведуча хроніки, з мене беруть приклад, мені...

Б І Л И Й. Баста. От тепер мені вже нудно. Так що – гуд бай. Я пішов до м'ячика. А ви продовжуйте стукати себе по голові...

 

І Білий йде. Спокійно, але оптимістично. Руда залишається одна.

 

Р У Д А. Маячня якась. Начебто щось наговорив, а вслухаєшся у те «щось» - і нічого. Невже він, дійсно, псих? Чи хто? Ангел? Також маячня...

 

Зітхає, виходить.

 

 

 


КІМНАТА СМІХУ

 

З'являються Білий та Руда. Походжають, зацікавлено дивляться в один бік, періодично приколюються.

 

Б І Л И Й. Нарешті ми сюди дісталися. Тепер будемо сміятися. Починай.

Р У Д А. А чому це я?.. Ой, дивись – он там – там повинна бути я, а там тітка! Товста і маленька! І смішна! А ти, ти – ти також! Кумедний колобок! Ха-ха-ха!

Б І Л И Й. Дійсно. Тільки це не смішно. Адже я юний красень, а там якийсь товстий гном. До того ж так розіжрався, що тепер не має бажання навіть ворушитися.

Р У Д А. Ой, а он – дивись, дивись! Довга худа мара! Бракує тільки парасольки – і буде карикатура на Мері Поппінс! Ха-ха-ха!

Б І Л И Й. Де? Ой, жах... Це також не смішно. Довгий худий крокодил Гена. Злий, однозначно. Отже, голодний... А у мене немає нічого їстівного. Все, тікаймо.

Р У Д А. О. А це взагалі щось із глюків алкаша. Ніжки короткі, пузо товсте, а голова – немов Дон Кіхот на коні. А якщо ще поворухнутися... Ха-ха-ха! Дивись! Це опудало танцює танець дистрофіків-виродків! Ха-ха-ха!

Б І Л И Й. Візуальна маячня. І це маячня. І це. А он там – бачиш? Ноги довгі тахуді – немов ходулі. Пуза взагалі немає. Зате плечі – перекачані, а макітра така, ніби у цього типу всі калорії йдуть ліше у мізок та вуха.

Р У Д А. І в ніс! Там у тебе такий ніс, що всі слони вдавляться від заздрощів! Ха-ха-ха!

Б І Л И Й. Чого іржеш? Краще он туди подивися – Білосніжка шкереберть. Тут милиці не допоможуть. Тут потрібно ще ногу збоку пришити. А з іншого боку – руку. Це вже не жах, а супержах. І це не кімната сміху, а кімната мутантів. О, точно. Дивись – отут не самотні мутанти, а цілі натовпи. Немов тебе засунули в м'ясорубку, а з дірочок повилазило багато тебе.

Р У Д А. Де? Ого! Це ж перед ними можна промові штовхати. І не лише мови. Дивись - я піднімаю руку, і вони всі піднімають руки. А коли я їм показую язика – вони все мені показують язика! А якщо я сяду на підлогу – отак – вони всі також сядуть і стануть дивитися на мене. Бачиш! Типу я гуру, а вони збіглися, аби на мене повтикати! Ха-ха-ха!

Б І Л И Й. Ну так. Тільки ти не гуру, а дуепа. І як тільки тиотут з'явилася, відразу збіглося багато дуреп. Ха-ха-ха.

Р У Д А. Сам ти дурень. Особливо перед тим дзеркалом, в якому ти ж, але догори ногами. Типу впав з даху, долетів до землі – і застряг. Але ще секунда і твої мізки розлетяться по галактиках. Ха-ха-ха!

Б І Л И Й. А ти, а ти, а ти... Коротше, така ж збоченка, як і ті всі перед тобою. Точно. От  уяви, що це – твої глядачі, які уявляють, що перед ними суперактріса зображує супершоу. А вони дивляться, хвилюються, охають, ахають, деякі навіть спорожняють  по-маленькому – але тихенько... І ніхто з них не підозрює, що всі їхні кишені та гаманці давно вже порожні! ХА-ХА-ХА!

Р У Д А. Сам ти порожній. Особливо – в голові. О, а ось диви. Людина типу, як цей... живий телевізор. Дивись, прямо по мені йдуть мультики! А по тобі? Ха-ха-ха! По тобі йде порнуха-ха-ха-ха! ..

Б І Л И Й. Все, мені набридло. Ні фіга тут смішного. Звичайні придурки, мутанти, виродки і ці ... криві клони. Б-р-р-р-р...

Р У Д А. А мені подобаються. І зовсім вони не виродки. І не придурки. І навіть не мутанти. А просто шаржі. Чи ні. Вони – справжні. Але такі справжні, якими ніхто не бачить себе з боку. А тут може побачити. І може розсміятися. Над собою. Це класно!

Б І Л И Й. Хочеш сміятися над собою – залишайся. А я звик – як і всі нормальні – сміятися над іншими. Тому я покермував туди, де повно інших.

 

Білий йде. Рішуче, конкретно і натурально.

 

Р У Д А. (зітхає, посміхається, дивиться в бік дзеркал) Даремно... Інші, вони, звичайно, також різні бувають. Але коли смієшся над собою – це смішніше, ніж коли регочеш  над сусідом, перехожим, або навіть глядацьким залом. Втім, кожному своє! І особисто я сюди ще повернуся. Гей, чуєте, карикатурки, я ще повернуся!І

 

Руда тікає - доганяє Білого.

 

фініта

 

 

Існують авторські українська та російська версії

 

 


Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?