Спіймати Місяць03 апреля 2008

Текст Марисі Нікітюк

Фотографії Артема Девлиша

та Євгенія Рахна

В холодному небі метрополії не літають дракони, риби-гіганти і срібні красуні, спустившись з зірок на тонкому павутинні. Циклопічна ніч з лупатим місяцем — застиглий фотокадр, романтична картинка урбаністичної ночі. Запилюючи погляд в потрісканих асфальтах буднів, хочеться закинути голову назад і роздивитися в смогових небесах казку.

Щовесни фльор Франції її готичні легенди та міфи пробираються до безликого Києва разом з першим днем мистецького фестивалю «Французька весна». Фестиваль проходить вже уп’яте, знайомлячи українців з літературним, художнім та театральним життям цієї країни. Кілька років тому Хрещатиком пролітали металеві химеро-люди, виринувши з глибин міфів і переказів постапокаліптичного світу, де метал і людина сплавилися в одне.

Рік назад горіла Софіївська Площа, а цього разу, 29 березня, в небі під аркою Дружби народів літали надувні казкові створіння вуличного театру «Літаючі акробати», і всі ловили Місяць.

Коли чуєш про вуличні театри в уяві одразу виринають бродячі цирки з бородатими жінками, дівчатками-скорпіонами, голомозими силачами в упряжі кольорових вагончиків замість коней, і дерев’яні колеса вагонів до половини у в’язкому бруді розбитих доріг. Іноді так хочеться в якомусь шатрі кіоску чи під’їзді розгледіти карликів-трюкачів, зверхніх акробатів, однооких факірів, адже не лишилося майже нічого без металевого присмаку одноманітності у спально-офісному Києві.

25 розмальованих акторів бігали натовпом і тягли за мотузки надувних велетнів, творячи спектакль просто неба. Їх швидке пересування між публіки, легкі штовхання і попереджувальні вигуки, розворушували аморфну масу людей. І кожен розумів: ось ці люди з яскравим гримом і ці надувні велети скріпленні нитчастими артеріями. Тим часом небом плив човен, дракон і риби, з ротів глядачів випурхували кульки повітря, а в товщі води дурні риби ловили Місяць.

Центральний вияв любові, зворушливі тертя один об одного велетня дракона та його громіздкої подружки, заворожували кожного і кожен розумів це любов, не залежно від того, що на фоні розповідають по-французьки. Але загалом драматургія дії була затягнута: довгі зависання в небі Місяця до і після драконячих пестощів розріджували хмари незвичайної пристрасті. Тому власне казки-видовища не вийшло. Окремо в кількох епізодах казка, а все інше просто великі надувні фігури в небі — незвично і весело.

А в кінці, коли акробатка Марія Беллюар вертілася в обручі під велетенським надувним Місяцем, по різні боки арки Дружби народів вистрелили хмари блакитного конфеті. Легкі кружальця в хвилях потужного світла прожекторів повільно розпорошувалися, наче маленькі бразильські метелики в золоті і фіолеті шурхотіли крилами посеред урбаністичного холоду.

Фото Артема Девлиша. Цим човном закоханий пастух мав дістатися місячної красуні, яку полюбив, розгледівши в небі. Фото Артема Девлиша. Цим човном закоханий пастух мав дістатися місячної красуні, яку полюбив, розгледівши в небі.

Фото Артема Девлиша. Різнокольорові акробати виринали з натовпу, направляючи повітряних велетів Фото Артема Девлиша. Різнокольорові акробати виринали з натовпу, направляючи повітряних велетів

Фото Артема Девлиша. Дракон то ганявся за строкатими дурними рибами, то кидався на людей Фото Артема Девлиша. Дракон то ганявся за строкатими дурними рибами, то кидався на людей

Фото Артема Девлиша. Зворушлива химера, коханка Дракона Фото Артема Девлиша. Зворушлива химера, коханка Дракона

Фото Євгенія Рахна. Хмари блакитного конфеті Фото Євгенія Рахна. Хмари блакитного конфеті

Фото Артема Девлиша. Міліціонер і зимова казка Фото Артема Девлиша. Міліціонер і зимова казка

Фото Євгенія Рахна. Акробатка Марія Беллюар в зграях конфеті Фото Євгенія Рахна. Акробатка Марія Беллюар в зграях конфеті

Фото Євгенія Рахна. Салют наостанок Фото Євгенія Рахна. Салют наостанок


Другие статьи из этого раздела
  • Рисовать на песке

    В пример остальным театр «ДАХ» показал в пятницу открытый смотр актерских работ под названием «Нервы» — НЕРежисерські Вистави (украинский). Концепция «Нервов» заключается в том, что это работы актеров, их свободный полет, не всегда удачный, но всегда полет. Это демонстрация того, что театр может быть и должен быть разным. Не известно, будут ли повторены эти этюдные произведения еще раз, и будет ли продолжаться открытая работа артистов «ДАХа», но именно эта сиюминутность, непосредственность, непретенциозность действия, и харизма артистов создали территорию свободы, привнеся в театральную обыденность Киева свежий ветерок. Это как рисунок на песке, который никогда не повторится.
  • Семь смертных грехов

    На закрытии 41-ой Венецианской биеннале показали спектакль «Семь смертных грехов», созданный из семи коротких частей, поставленных семью великими мастерами Европейского театра в рамках актерских лабораторий. Задачей фестиваля является не только демонстрировать лучшие спектакли, но также «инвестировать» в будущие театральные поколения. Проведя несколько дней в лабораториях Томаса Остермайера, Жозефа Наджа, Яна Фабра или Ромео Кастелуччи, молодые люди пытались понять принципы работы мастеров. Подобным образом Италия вовлекает мастеров всех стран в учебный театральный процесс, вкладывая в будущее своего театра, расширяя его рамки и возможности.
  • Актер — иероглиф

    В китайском, японском и корейском языке слово «каллиграфия» записывается двумя иероглифами, буквальный перевод которых — «путь пишущего». «Путь» читается как духовный выбор, внутреннее стремление обнаружить в искусстве письма философию жизни. Именно ее предложил познать танцовщикам хореограф Лин Хвай-мин. Он долго изучал китайскую каллиграфию, пока не обнаружил в ней «предельно сфокусированную энергетику»
  • Фантасмагории чешского театра

    Пражская литературная школа наиболее известна в мире мрачной мистикой Франца Кафки, а также магической готикой Густафа Майринка. Одним из представителей этой условной группы был и чешский немец Иоганнес Урцидиль, менее известный русскоязычному читателю. Широкая популярность к Урцидилю как к поэту и новеллисту, автору коротких рассказов пришла в 1950-м году. Чехи, хорошо прочувствовав природу своего литературного наследия, а также мистический дух Праги, воплощают его в театре, основные черты которого: интеллектуальность, фантасмагория, примат темного сюрреалистического начала.
  • В Харькове показали «Да, мой фюрер!»

    В арт-подвале Муниципальной галереи состоялась премьера спектакля DE FACTO

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?