«Спектакли всякие нужны, спектакли всякие важны»

Текст Марисі Нікітюк
Фото Михайла Поплавського

Без складних шокуючих постановок в театрі не буде висоти польоту, власне мистецтва. А без маскультних зрозумілих і смішних спектаклів в театрі не буде глядача. Дмитро Богомазов, як ніхто, вибалансовує між химерними інтелектуальними постановками і легкими масовими спектаклями.

Богомазов ― зрілий повнокровний театральний режисер. Він з початку дев’яностих йшов до тих експериментальних постановок, що представляє його теперішній власний театр «Вільна сцена». 29 червня 2007 року він поставив прем’єру «Останній герой» в Театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра — останній форпост класичної і водночас експериментальної театральної культури. Цей театр вежею зі слонової кості височить через дорогу від станції метро «Лівобережна». З перших режисерських кроків у театрі на Лівому березі постановки Богомазова вирізнялися високим стилем європейського ґатунку.

Драматург «Останнього героя», одесит, Олександр Мардань, вже представляв свої п’єси в театрі на Лівому березі. Режисером «Черги», першої його п’єси поставленої на Лівому березі теж був Богомазов. Обидві вистави режисер сам тягне на своїх плечах, частково перекидаючи небеса спектаклів «ні про що» на акторів.

Рештки совкового пафосу в славні дев’яності. Ірина Мельник, Олександр Кобзар, Леся Самаєва, Анастасія Кірєєва

Потужний акторський склад (Олександр Кобзар, Леся Самаєва, Лев Сомов) прекрасно справляється з ролями персонажів, які не заслуговують на такий рівень майстерності. Несмачний побутовий сюжет, де причиною безмежного щастя є знайдена героями на смітнику банка червоної ікри, розгортається у варварські дев’яності. Персонаж Олександра Кобзаря стає героєм, за аналогією з програмою «Останній герой», намагаючись лишитися останнім у будинку, який має зносити нехороша будівельна компанія. Він їде з глузду на ґрунті спроб вибити з компанії мільйон доларів.

Вистава фактично про продуктовий дефіцит у радянські часи та квартирне питання. До того ж, у найкращих російських традиціях (а Мардань писав саме про Росію) всі персонажі протягом усієї вистави п’ють і святкують.

Родина невдах Вітя і Люда в смерть упили представника будівельної компанії Віталія (Лев Сомов)

«Останній герой» нашпігований парадоксами і одеським гумором. Наприклад, персонаж Льва Сомова розповідає, що коли раритет — бабка Сталіна Петрівна — втратила свідомість, її чорний кіт взяв її на руки і поніс геть.

По атмосфері вистава нездорова, химерна — цим і єдино притягує, її істеричний фльор вводить глядача в азарт, обіцяючи всі блага театрального абсурду, адже перед нами розвесела маячня. Але обіцянки лишаються всього-на-всього обіцянками — побутова квартирна драма не дотягує до театру абсурду.

Їх виживали з квартири відключенням газу, світла й води, але вони не здалися! Абсурд без абсурду.

«Останній герой» оздоблений дорогими і красивими декораціями, у формі двох поверхів квартири в розрізі. Тобто виходить один ТБ-коктейль: «Останній герой за склом». Фактично, кожен крок персонажів приправлено режисерською вигадкою — страва з самих спецій. Але як не намагався Богомазов порожній текст Марданя припудрити і нарядити, а він так і лишився безсенсовим. Хоча масовий глядач може не навантажуючи звивини хіхікати та бризкатися райдужною слиною під простий та якісний продукт. Та і напруженому інтелектуалу іноді треба розслаблятися: гортати Акуніна, дивитись «Останній герой».

А героїні Лесі Самаєвої хотілося ось на стілечки бути щасливіщою, хоч трошки «пожити»

І ще раз упивають персонажа Льва Сомова