Пасторальний портрет театру Вєршалін04 декабря 2008

Автор: Вікторія Миронюк

Фото взяті з сайту театру Вєршалін

Автобус, який везе групу глядачів із сходу Польщі, губиться в маленькому селі Супрашль, намагаючись доїхати незаасфальтованими дорогами до будинку театру. Водій виходить і питає дорогу у місцевих мешканців. Вони, посміхаючись, вказують у напрямку звичайного дерев’яного будинку на околицях.

Вперше, коли я почула, що приміщення альтернативного театру, який зриває чергові перші нагороди на міжнародних фестивалях, знаходиться в селі, спав на думку досвід Станіславського із Сулержицьким та групою акторів у Каневі.

Театр «Вєршалін».Фрагмент вистави «Клятва» Театр «Вєршалін».Фрагмент вистави «Клятва»

У провінції краще чути Бога

Здавалося, що може змусити відомий театр оселитися в глухому передмісті? Звичайно, передусім — фінансовий стан, що нерідко змушує альтернативні театри обирати собі найдешевший варіант існування. Наприклад, познанський театр Стрефа Сіши локалізується у одному із справжніх бараків, Легніцький театр ім. Хелени Моджеєвської — в реконструйованому кінозалі, в умовах цілковитого відчуження створив свій найкращий спектакль Гротовський. Так сталося і з Вєршаліном.

З іншого боку, передмістя — це можливість абстрагуватися від зовнішніх проблем та повністю присвятити себе роботі.

Фрагмент вистави «Життя снем» Фрагмент вистави «Життя снем»

Театр Вєршаліна розташований у старовинній будівлі початку століття. Звичайні кімнати сільського будинку культури перероблені на гримерки, щоб дістатися до сцени, потрібно пройти через низку дверей, аж поки опинишся в найбільшому приміщенні, де проходить вистава, що по-своєму колоритно. Більшість вистав П. Томашука занурені в сільську дійсність — суспільство гріха, архаїчності, яке при цьому сповнене містицизмом та святістю.

Режисер-антидиктатор

Пьотр Томашук-режисер і директор театру Вєршалін закінчив режисерський факультет лялькарства у Бялемустоку, а також факультет театрознавства у Варшавській театральній академії. У 1986–1989-х роках П. Томашук працював у Ляльковому театрі Бялегостоку асистентом режисера, а згодом як самостійний режисер. Тут він поставив за власним сценарієм дві лялькові п’єси для дітей «Про Фелікса та Фізика» і Turlajgroszek. Далі П. Томашука звела доля із театральним критиком Тадеушем Слободзянскім, і вони після тривалої співпраці над виставами вирішили обрати для свого театру садибу в селі Супрашль.

Пьотр Томашук має статус скандаліста: звинувачують його в образі релігійних почуттів, в моралізаторстві, ба навіть у співпраці з дияволом. Насправді ж його цікавлять межові стани людини, саме тому його героями переважно є маргінали, навіжені, люди «не від світу сього».

Фрагмент вистави «Бог Ніжинський» Фрагмент вистави «Бог Ніжинський»

Його сценічний простір часто апелює до середньовічних театральних форм-містерій, карнавалів, в якому переплітаються маски, ляльки та живі актори. Для П. Томашука важливим є помірне використання сценічного знаку, метафори за допомогою яких говорить про життя, смерть, Бога, пекло. Всі вистави насичені містицизмом, чудовим співом та дивовижною грою акторів. Далеко не всі з них закінчували акторський факультет. Між ними є достатньо таких, які навчалися на відділі лялькарського мистецтва у Бялимстоку і потім потрапили до Томашука. Сам він себе характеризує як режисера-антидиктатора, адже вірить в те, що примусом неможливо видобути із актора правдивих почуттів.

«Бог Ніжинський»

Коли після чергових лабіринтів кімнат глядачі нарешті знайшли сцену, стало очевидним, що через декілька хвилин в цій залі розпочнеться певний ритуал…

«Бог Ніжинський» — вистава про шаленство польського генія балету — Вацлава Ніжинського, який, переживаючи втрату Дягілєва, починає підписуватися — «Бог Ніжинський», вистава про досконалість, безумство, геніальність і тонку межу між тим й іншим.

Фрагмент вистави «Бог Ніжинський» Фрагмент вистави «Бог Ніжинський»

Ніжинського грає Рафал Гонсовськи, екстатичні стани якого можна порівняти хіба що із майстерністю Рищардом Цєсляком в «Książę Niezł omny» Гротовського. Там є багато криків, ридань, моментів молитви і ненависті, тиші. У напруженій атмосфері актори кружляють по сцені у дивному ритуалі, повторюють молитви, заклинання, прокляття. Дехто з глядачів хоче вийти, не витримуючи тиску.

Після вистави відчуваєш себе пульсуючою раною, але хочеться ще раз і ще раз повертатися до Супрашля і до Томашука. Його вистави мають цінність, яка зараз вкрай рідко трапляється нам у театрах.


Другие статьи из этого раздела
  • «Крысолов». Идейный голод

    Сегодня можно сказать, что Дмитрий Богомазов и его театр «Вільна сцена» вошли в череду самоповторений, жаль, что этот театр попал в ловушку безыдейности, не достигнув, своего пика. Это проблема не только Киева, и не только театра, экономический кризис, который повлек за собой идейный застой, не случайно назвали цивилизационным, в результате него — штиль и затишье отчетливо иллюстрирует нам киноиндустрия, визуальное искусство и литература. Понятно, что ребята из  «Вільной сцены» скованы, кроме всеобщего кризиса, еще и камерным помещением, но  «Крысолов» — их последняя премьера — оказался довольно блеклой копией предыдущих камерных спектаклей Д.  Богомазова.
  • Что видел Гоголь, сидя на берегу

    Первого апреля в усадьбе Николая Гоголя — Гоголево — отмечали день рождения писателя: Владислав Троицкий организовал специфический open-air и перформанс на воде. К сожалению, гуляние смогли увидеть немногие: местные жители, журналисты и театральная общественность. Три автобуса зрителей были доставлены в родные места Николая Гоголя из Киева. Днем взорам открывались деревянные и соломенные тотемные чудовища, напоминавшие сердитых и злых жрецов майя. По берегу расхаживали колоритные актеры «ДАХа» в соломенных одеждах и носах. А с наступлением темноты начался сам перформанс.
  • Мовою Ритму

    З 22 по 25 квітня в Києві в Жовтневому палаці зіграє свою останню шоу-програму легендарний театралізований шум-ритм колектив STOMP, вистави якого багато років не сходять зі сцен Лондонських театрів, а шоу занесені до списку must see столиці Англії. «Я скажу так, що навіть середньостатистичний українець може вступити до лав STOMP, якщо у нього правильно „здвинуте“ мислення, якщо він по своєму характеру STOMP-івець»
  • Золотий вішак: хореографія

    В Totem Dance School показали прем'єру Ярослава Кайнара на актуальну тему
  • Опера на энтузиазме

    Зрелищная финальная версия «Кориолана» Влада Троицкого оказалась очередным черновиком

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?