«Сніданок з ворогом»: дещо інше, ніж вистава26 июня 2014

 

Текст: Анастасія Головненко

Фото: Женя Олійник

 

Дебютна вистава Антона Романова, молодого режисера з Криму, у Черкасах — подія очікувана й несподівана водночас. Справа в тому, що у це місто Антон переїхав нещодавно, і мав час на проведення усього 18 репетицій. Однак ані поверховою, ані «сирою», виставу назвати не можна. Навпаки: через переживання кримсько-донбаської ситуації «на власній шкурі», режисер поставив гранично чесний та живий спектакль.

 

В основі сюжету — дуже коротка абсурдна історія про війну. Солдати не хочуть воювати, ведуть дитячі розмови, стріляють навпомацки, снідають з батьками на полі бою, і беруть полонених, не тямлячи, як належить із ними поводитись.

Вистава Антона Романова замішана на небилиці: повторюючи оригінальний сюжет Аррабаля її доповнено сьогоднішніми східноукраїнськими воєнними подробицями, персонажами й характерами. Так, наприклад, матір головного героя (Світлана Москаленко) — це образ, позбавлений аррабалівського глуму — така собі пересічна українська жіночка, що знає усе про життя і війну. Цікаво, що головні ролі у виставі виконали учасники балету трупи черкаського театру Сергій Коваленко та Дмитро Потапчук. Дебютуючи у виставі Романова, актори перетворюються на тендітних солдатиків та наповнюють персонажів Аррабаля, чужих для нас за національністю, знайомими рисами «зелених чоловічків». Комедія абсурду перетворюється на болісну реальність із нерозв’язаним конфліктом, діалогами про безглуздість війни і смертей, які вона несе.

Змістова частина вистави базується не на оригінальній драматургії, а на стократних алюзіях: у мові, географії, піснях, натяках, кольорі солдатської форми — абсолютно усьому, що становить національне або політичне. «На руку» проекту грають і загальна колористика вистави, що поєднує сірі буденні кольори із кольором крові. Пластичне обрамлення вистави — танок дівчинки-медсестри з польового госпіталю з маріонетками символізує постійну присутність певної третьої сили, яка керує усім, що відбувається.

Навмисне до абсурду спримітийована гра акторів та режисура вистави, мінімалізована кількість декорацій та зображувальних елементів у виставі скоріше грає проти неї, аніж на користь. Однак відкриттям вистави є так званий її «четвертий» акт — фінал, до якого залучають глядача. Покладаючи квіти у пам’ять про загиблих у збройних конфліктах в останній сцені, актори спонукають його провести чітку лінію між виставою і життям: публіка залишає залу, занурена у власні думки. Не про побачене на сцені, а, скоріш, про пережите останнім часом. На уклін актори не повертаються.

Режисер присвятив виставу полоненим режисерам Олегу Сенцову та Павлу Юрову. І, якщо в цілому — найвиразнішим засобом вистави стає не драматургія чи гра акторів, і навіть не фінал. Важливість «Сніданку з ворогом» у тому, що постановка не потребує ані обґрунтування актуальності, ані пошуків підтектстів, ані пояснення режисерських рішень, ані критичного аналізу взагалі. Така вистава сталася, бо, можливо, більше не можна щоби її не було.


Другие статьи из этого раздела
  • Понавісять медалі, кричатимуть: «Слава!»

    В «Зототих воротах» відбулася гучна прем’єра про війну, яка ніколи не закінчується
  • «Не-Счастье реки Потудань»

    Андрей Билоус — талантливый режиссер, но в частном случае инсценировки платоновского рассказа, даже при наличии отличных актеров, которыми являются актеры Театра на Печерске, чуда не произошло. Более того, странное прочтение главных героев, выводящее спектакль в более простую физиологическую плоскость сбивает с толку
  • На  «Перекрестке»

    Новый балет «Перекресток» стал настоящим скрещением новых идей и творческих усилий нескольких выдающихся творцов. Впервые в Украине для одного проекта собрались лучшие: Раду Поклитару — хореограф, Мирослав Скорык — композитор и дирижер, Александр Друганов — график и сценограф.
  • Потрошители ангелов

    9 апреля на Софиевской площади показом уличного спектакля Цирковых студий Марселя «Площадь Ангелов» открыли седьмой по счету фестиваль Французская весна. По канатам, подвешенными над площадью, носились белые фигуры, напоминающие ангелов, и разбрасывались перьями. По началу, перья сдувал куда-то в сторону острый порывистый ветер, и одинокие белые фигуры в черном и холодном небе Киева выглядели довольно скучно и однообразно
  • Чехов Митницкого: трагедия личности

    С каким бы оправданным уважением мы бы не относились к классике, надо признать, что и она устаревает и перестает с нами, современниками, говорить. В чеховских текстах есть нечто не столько устаревшее, сколько диссонирующее с нашим временем, с нами, с нашим ритмом. Меланхолия, мечтательность, неопределенность и медлительность начала 20 века,  — все это не свойственно нашему миру, мы люди другого мирочувствования, мировоззрения и ритма.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?