Іранське ритуальне дійство тазіе02 февраля 2009

Текст Вікторії Миронюк

Фото Івана Любиш-Кірдея

Червоні прапори із написами на фарсі, чорні постаті жінок та залізні стержні київ… ─ при виїзді із Ширазу[1]. Якщо придивитися, це ─ глядачі, зосереджені навколо сцени, розбиті на чоловічий та жіночий табори. А на сцені: чоловіки у середньовічних східних латах ведуть діалог співом, метушаться діти у яскравих костюмах і коні слухняно чекають своєї черги, щоби вступити в гру. Усе навколо інтригує. Усе навколо — це тазіе.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

Історія тазіе

Тазіе ─ це суто перська театрально-ритуальна традиція, яка попри всі заборони та численні трансформації дійшла до наших часів. У доісламський період (до сьомого століття нашої ери) в Ірані були поширені видовища іншого типу, пов’язані із траурними церемоніями і вшануванням іранських міфологічних героїв: Сіявуша, Шервіна, Іраджа, Заріра. Коли араби захопили Персію, традиційні видовища було заборонено, оскільки cамі араби не мали театру і, мабуть, мало розуміли його суть. Натомість вони принесли іслам, і персам довелося трансформувати історію про Сіявуша у ісламську релігійну оповідь. Так, виникає тазіе, що в перекладі із арабської означає «співчуття», «жалоба». Тазіе, зазвичай, має один стандартний сюжет про загибель імама Хусейна[2], який залежно від регіону, де він грається, доповнюється чи видозмінюється.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

Сюжет тазіе

Наступник пророка Мухамеда імам Хусейн, на думку шиїтів, мав стати каліфом, але Язид привласнив собі цей титул ─ це ядро історії тазіе. Коли імам Хусейн разом із родиною і своїми прибічниками вирушив до Куфи, щоб здобути для мешканців міста каліфат, військо Язида оточило їх у Карбальській пустелі та протягом десяти днів тримало в облозі без їжі та води. У першу ніч імам запропонував своїм прибічникам залишити його і врятувати свої життя, наступного дня з ним лишилося 72 людини ─ його родина та найближчі родичі. Тоді Язид наказав взяти жінок і дітей, щоби, принижуючи і знущаючись, водити їх вулицями Куфи та Дамаска. І деякі уривки тазіе розповідають про подальшу долю рідних імама Хусейна, вони називаються «шаме-карібан» або «ніч відчужених». На десятий день мучеництва імама Хусейна (який зараз відзначають ритуалом Ашури[3]) вороги вбили всіх тих, хто лишався з імамом, не шкодуючи також його шестимісячного сина. Самому імаму Хусейну завдали 32 колотих ран та відрубали голову. Але на цьому історія не закінчилася, її фінал настав чотири роки по тому, коли прихильник імама Мохтар Сакафі влаштував бунт, в якому загинули всі причетні до злочину в Карбальській пустелі.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

Музика тазіе

Режисером тазіе, зазвичай, є сценарист дійства, завдання якого ─ навчити персонажів пісенним партіям, що не так просто, як здається на перший погляд. Усі позитивні персонажі в тазіе співають кількома характерними манерами. Щоб навчити всіх відповідному стилю, потрібен час та навички. Перед самим дійством грається щось на зразок увертюри, яка створює у глядачів певний настрій. Великі і малі барабани, флейти, тарілки ─ кожен із цих інструментів має свою функцію: барабани супроводжують батальні сцени, сентиментальні епізоди доповнюють флейти.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

Символізм тазіе

Символізм тазіе для людей поза іранською культурою навряд чи є зрозумілим, а місцевий глядач за секунди розпізнає частини тазіе та їх основних персонажів, оскільки образи цього театрального ритуалу є сталими і повторюваними. На сцені тазіе завжди є миска з водою, яка символізує Єфрат, доступ до якого перекрило Хусейну військо Язида. Коли режисер хоче показати, що події відбуваються через декілька років, він змушує героїв кружляти навколо сцени, кількість кіл ─ це кількість років, що минули. Щоб повідомити про закінчення вступної частини, один із героїв підходить до глядача, виставляючи вказівний та середній палець у знак V і промовляючи: «Подивися на ті події крізь мої два пальці». Костюм кожного персонажа також є символічним, зло ─ у червоному, добро ─ у білому. Цікаво, що жіночі ролі виконують чоловіки, читаючи тексти високими голосами, а жінки на сцені представлені лише дівчатами, які час від часу повторюють певні репліки. Самі виконавці не є акторами, вони ─ шабхчани, тобто імітатори, які не грають, а читають свою роль, підкреслюючи символічну відстань між персонажем і собою. За правилами Корану, не можна показувати святих і присвоювати собі їхні ідентичності. Смертна людина не повинна втілюватися в постать імама Хусейна чи пророка Мухамеда, тому персонажі на сцені завжди тільки імітують.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

Ґрунт тазіе

Незважаючи на екзотичність і, можливо, певну незрозумілість європейському глядачу, тазіе, поза сумнівом, є однією із найчарівніших близькосхідних театральних традицій. Недаремно Пітер Брук, вперше побачивши тазіе, був настільки захоплений, що запросив постановку до Англії на фестиваль. Але тазіе суто як театральне видовище, відірване від своїх сакральних функцій, втрачає свою магію. Щоб відчути смак перської традиції, збагнути сутність ритуалу, варто дивитися тазіе на його ж ґрунті.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

[1] Місто на півдні Ірану

[2] Для шиїтів третій імам в ісламі. Внук пророка Мухамеда

[3] Символічне самобичування залізними киями як знак жалоби за імамом Хусейном


Другие статьи из этого раздела
  • Любов — гра… декорацій

    Стрижневим мотивом постановки є кохання, що переслідує героїв, не приносячи їм щастя. Воно має чимало складних іпостасей: це кохання-пекло і кохання-гріх, кохання-забавка і кохання-самоствердження. На його руїнах ніхто з героїв так і не зміг побудувати власного майбутнього, і тому дія спектаклю розгортається на фоні декорацій недобудованого дому, розкиданих цеглин і повітряного змія — символу бажаної і нездійсненної легкості буття
  • ГогольFest’16: искусство для ленивых

    Деякі сторінки українського театрального Вавилону
  • В защиту меньшинства: «Дело Менделя Бейлиса»

    Об одном из первых иммерсивных спектаклей в Киеве
  • Фантасмагории чешского театра

    Пражская литературная школа наиболее известна в мире мрачной мистикой Франца Кафки, а также магической готикой Густафа Майринка. Одним из представителей этой условной группы был и чешский немец Иоганнес Урцидиль, менее известный русскоязычному читателю. Широкая популярность к Урцидилю как к поэту и новеллисту, автору коротких рассказов пришла в 1950-м году. Чехи, хорошо прочувствовав природу своего литературного наследия, а также мистический дух Праги, воплощают его в театре, основные черты которого: интеллектуальность, фантасмагория, примат темного сюрреалистического начала.
  • Турне харківського Елвіса містами України

    Постановка «Червоний Елвіс» — зразок авангардного театрального мистецтва, що декларує експериментальність, шокує незвиклого до ненормативної лексики обивателя і використовує максимум засобів комунікації із глядачем

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?