«Темна ніч. Ясні зорі»: за участі Шевченка (але не про нього)01 июня 2014

Текст Жені Олійник

Фото Володимира Клюзка

З Вірляною Ткач зустрічаємося за кілька днів до київської прем’єри вистави в Центрі Леся Курбаса — на бульварі Шевченка, в однойменному музеї. Режисерка разом з фотографом чекають на акторів. Для них запланована екскурсія, головним чином для того, щоб побачити графічний портрет Айри Олдріжда роботи Тараса Шевченка — найвідоміше документальне свідчення їхньої зустрічі, яка лягла в основу вистави «Темна ніч. Ясні зорі».

Те, що режисерка привезла в Україну постановку про Кобзаря до його ж 200-річчя, дивує. Адже це саме ті «червоні черевички», з якими режисерка так вперто не хотіла працювати. Виявилося, що спектакль замовило посольство Сполучених Штатів. «Я не планувала робити цю виставу, — каже Ткач. — Але знаєш, як тобі хтось скаже: „Не думай про білих слонів», то тільки про них і думатимеш. Тож режисерка поволі шукала матеріал, актори працювали надвиставою «Капітан Джон Сміт», і час плинув — аж раптом хтось згадав, що Шевченко був знайомий із афроамериканським актором Айрою Олдріджем. Ідея вистави стала очевидною. У доволі тривіальній для себе темі Вірляна Ткач несподівано знайшла улюблений мотив — діалог між культурами.

Шевченко й Олдрідж зустрічалися в домі графа Толстого в Санкт-Петербурзі упродовж двох місяців взимку 1858 року. Поета саме звільнили із заслання, а актор гастролював Росією. Не маючи жодної спільної мови, вони потоваришували — певно, тому що обидва почувалися митцями у вигнанні. Шевченко відбував арешти за вірші і до кінця життя носив тавро малороса. Олдріджу не було місця у знаних театрах, бо для тамтешніх сцен чорношкірий актор вважався ганьбою. Вони обидва були визнаними майстрами своєї справи, але для суспільства цього завжди було замало.

«Я взялася робити цю виставу, тому що у мене був молодий актор, який грає Шекспіра», — пояснює Вірляна Ткач. Айра Олдрідж теж спеціалізувався на шекспірівських ролях — саме він став першим в історії чорношкірим Отелло. «Джеремі Тарді не зовсім підходив за віком, але мені було байдуже, — розповідає режисерка. — Я хотіла відтворити не епоху, а дію — сам процес порозуміння між людьми».

Вірляна Ткач розповідає, що саме у період знайомства Айра Олдрідж та Тарас Шевченко вирішили повернутися додому: в Америку та Україну. Шлях назад, до своєї землі і традицій, до того, з чого усе починалося — на цьому побудована вистава. Окрім Джеремі Тарді, Миколи Шкарабана та Марії Плешкевич (які грають Шевченка та 15-річну доньку графа Катерину Юнге), у спектаклі задіяні також чорношкіра акторка Шона Такер та її 9-річний син Барак. Вони втілюють дитячі візії Олдріджа, його спогади про родину.

В постановці традиційно для Ткач багато музики: від українських народних мелодій, які виконує бандурист Юліан Китастий, до дитячих приспівок на мові йоруба та церковних африканських гімнів, що з’явилися ще до спірічуелз, і які АйраОлдрідж успадкував від батька-проповідника. Власне, спектакль складається із серії побутових замальовок, поєднаних музикою. Герої п’ють чай, вивчають Біблію, створюють славнозвісний портрет, провадять незграбні двомовні діалоги — і час від часу переживають спільні флешбеки на тему минулого, виражені у піснях або віршах (у виставі звучать шість шевченкових поезій). А кульмінацією стає епізод, де герої співають старовинний гімн Jerusalem My Happy Home українською і англійською.

«Темна ніч. Ясні зорі» — річ, схоплена на живу нитку. Найцікавіше у виставі — це історія, що стоїть за нею, і актори не стільки відтворюють своїх персонажів, скільки окреслюють і пропонують домислити образ. Олдрідж — це уособлення ураженої гордості, талант, укріплений почуттям власної гідності. Шевченко ж постає охопленим тривогою і повним любові — до України, малювання, життя. На сцені відсутня будь-яка архаїка. Вірляна Ткач залишила тільки те, що можна зрозуміти в усі часи і попри будь-які культурні бар’єри. Навіть у візуальному оформленні: сценографія вистави, наприклад — це відеопроекції Шевченкових картин.

Ця постановка цінна для України насамперед тому, що демонструє, як легко можна позбавитись кліше, пов’язаних з іменем Шевченка. Для цього зовсім необов’язково вбирати його в косуху або протигаз. Достатньо відкинути усю міфологію, з ним пов’язану, і поглянути на нього з позиції світової культури. Адже Шевченко Вірляни Ткач — це лише частина великої історії про велике диво — комунікацію поза мовою.


Другие статьи из этого раздела
  • Глубина личной боли

    К вечеру в павильонах студии Довженко становится прохладно и сыро, возможно, поэтому — как-то даже в толпе зрителей — одиноко. Но это как раз впору, в настроение нового хореографического спектакля Раду Поклитару. Этот двухактный балет на четыре танцора с абстрактным названием «Квартет-а-тет» стал одним из самых ярких впечатлений театрального ГогольFestа. Отчаяние, безнадежность и горечь. В этот раз сквозь привычно чистые и техничные танцы Полкитару прорезалась сумятица страсти, боли и человеческого метания.
  • Сотый Макбет

    Мириады событий в нашей жизни в близи кажутся такими хаотичными, такими случайными, со временем они выстраиваются в причудливые, но правильные узоры. Узоры, не имеющие ничего лишнего, ничего случайного. 26 июня в «Мистецькому Арсеналі», на улице Январского восстания, прошел сотый показ «Макбета» в постановке Влада Троицкого и театра «ДАХ»
  • Вариации на тему любви

    Одна из премьер, которой порадовал своего зрителя киевский Молодой театр — «Загадочные вариации» Эрика-Эммануэля Шмитта. И надо сказать, ставка на культового французского драматурга сыграла.
  • «Идиот» Някрошюса

    «Идиот» — последняя премьера литовского режиссера Эймунтаса Някрошюса, которую показали в Литве, в Италии и в России. После Петербуржского театрального фестиваля «Балтийский дом»«Идиота» увидели и в Москве 14, 15, 16 ноября в Малом театре на фестивале «Сезоны Станиславского». «Идиот»«Някрошюса» удивительным образом передает надрыв Ф. Достоевского, который в романе нагнетается стремительным наплывом персонажей самого разного толка, обычно маргинального, и срывающимся голосом автора. Повествование Достоевского построено по ним же и описанному принципу эпилептического припадка: ускоряющийся лихорадочный тон событий, все на пике своей нервозности, потом невероятный всплеск неожиданного безумия/припадка, минутное просветление и мрачное забвение. В спектакле же этот ненормальный мир передан обострением и даже излишним гротеском персонажей
  • Кто здесь маньяк?

    В пьесе немецкоязычного автора Лукаса Берфуса «Сексуальные неврозы наших родителей» остро поставлен вопрос двойной морали общества. Это и странный, и магнетический текст о девочке Доре, болезнь которой подавляли таблетками, а потом прекратили и удивились тому, как быстро она схватывает на лету пороки современного мира.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?