Чорнобиль по-французьки21 апреля 2008

Текст Марисі Нікітюк

Фото Андрія Божка

Сергій Леонтієвич Массудов в «Театральному романі» Булгакова очевидно і просто вирішив питання написання п’єс: «Що бачиш — пиши, а чого не бачиш — писати не варто». Жіль Грануйє, французький автор і постановник опусу про Чорнобиль «Весна», який показали в Молодому театрі 18 квітня в межах Французької весни, пішов іншим шляхом. Він вирішив написати про те, що читав. Звісно, Булгаков мав на увазі не буквально бачене, а чіткість картинок в уяві автора, але братися за Чорнобильську тему європейцеві — це те саме, що слов’янину писати про Холокост. Жіль Грануйє наштовхнувся в інтернеті на повідомлення про туристичні поїздки в зону відчуження. І авторська фантазія розгулялася. Тема Чорнобиля як невичерпне джерело пекельних та ядерних метафор («оголений уран в безоднях саркофагу») і потужне натхнення для драматургії розбитих життів та перманентних страждань, надихнула його. Коротше, можна лише уявляти як збуджує уяву європейського автора багата на конфлікти тема Чорнобиля.

Жіль Грануйє Жіль Грануйє

Але в Прип’яті, Славутичі, в покинутих хатках в зоні відчуження живуть люди, там зелено, там тихо, там нема закону, і можливо, в фосфоритному свіченні місяця закинутими вулицями Чорнобиля і пробігають стада двоголових срібних антилоп, але навряд. А сама тема Чорнобиля, активно залайозана усілякими державними соціальними ініціативами, так і не була переосмисленою високохудожньо. До неї звертатися в мистецькому плані це вчорашній день, день кострубатих і надуманих Чорнобильських мадонн (поема Івана Драча) і обов’язкових публікацій в кожному ЗМІ на 26 квітня.

Але звідки це все знати Жілю Грануйє? Певна, що у Франції всі би розплакалися і забажали нашого якнайшвидшого вступу в Євросоюз. Але тут, у Києві, це смішна затягнута постановка, насичена всіма можливими стереотипами України, починаючи від теми і завершуючи постійним згадуванням героями Маркса, Енгельса, Леніна, Блохіна — за ідеєю автора це мало б надавати українського колориту. Один з конфліктів між пожежником, що 26 квітня напився і пропустив час смерті, Павлом і не зрозумілим персонажем Петром, який чомусь усім мститься, лежить в площині комунізм-капіталізм. Невже в Європі думають, що ми проклинаємо бізнесменів, орендодавців і тричі хрестимося проходячи повз Арена-сіті?

Павло (Жуліо Герреро) розповідає Петрові (Ів Брессіан) про пекельний кратор саркофагу. Вистава французькою мовою супроводжувалася титрами Павло (Жуліо Герреро) розповідає Петрові (Ів Брессіан) про пекельний кратор саркофагу. Вистава французькою мовою супроводжувалася титрами

Оскільки театральна система Франції діаметрально протилежна нашій, то дивитися їх вистави зазвичай цікаво. В них є єдиний державний театр — Комеді Францез, а все інше — це вільні театральні групи, що часто ставлять свої тексти, мало звертаючись до звичних класиків. Такою групою є і трупа відкриття минулорічного Авіньйонського фестивалю Жоеля Помра, і подібна компанія Premier Acte привозила минулого року в Київ в межах Французької весни симпатичну виставу «Макондо» за Маркесом. Щось незавершене є з точки зору драматургії в подібних спектаклях, вони зазвичай схожі на переповіданий однокласником сюжет книги з навчальної програми.

Так і у випадку з «Весною». Є Ольга (Валері Ларрок), яка є гідом у зону. Їй видалося вийти заміж за пожежника в Славутичі 26 квітня 1986-го року. Чоловік смертельно опромінився під час ліквідації, що не завадило через деякий час їм, у лікарні, треба розуміти, на його останньому подиху, зачати дитину. Ні, драматургія вистави радше може насмішити своєю недолугістю — якби Шекспір писав сценарії для мексиканських серіалів про маргіналів, могло вийти щось подібне. В сюжетній канві купи неточностей, нестиковок, які зрештою можна було б і виправдати, пославшись на радіацію, але навіть цього не робить режисер-автор.

Ольга (Валері Ларрок) всю виставу првозилася з зеленим салатом. Щось на кшталт: і в Чорнобилі ростуть квіти Ольга (Валері Ларрок) всю виставу првозилася з зеленим салатом. Щось на кшталт: і в Чорнобилі ростуть квіти

Акторів просто шкода, вони так відчайдушно намагаються оживити труп Чорнобильської саги. Там, де вони сидять за столом і розповідають про пиятику і весілля, життя більше, ніж там, де силкуються просльозитися з героїчних смертей своїх близьких під час ліквідації. Хоча у французів варто повчитися просто і зі смаком організовувати сценічний простір. Декорації зроблені за принципом колажу: по центру шмат зеленої трави для гольфу, кілька лакових стільців, стіл-тумба, він же згодом двері, і дощатий екран (як рекламні щитки з панельок), на якому зображується то Славутич і пропливають безтурботні хмарки, то саркофаг, з якого зриваються язики полум’я, то головна героїня Ольга. А внизу сцени сидить забутий музикант, що відтворює шуми на електрогітарі і контрабасі (шуміти, до речі, можна було чимось і по-скромніше).

Баба Таня (Ольга Нірод) і всі інші в день злополучного весілля, 26 квітня 1986 рік Баба Таня (Ольга Нірод) і всі інші в день злополучного весілля, 26 квітня 1986 рік

Можливо, завдячуючи масово примусовим творам і малюнкам по школах України в пам’ятний день, Чорнобиль ніколи і не буде переосмислений мистецьки. До сонму українських символів: Шевченка, рушників, Лесі Українки, пісень, вже давно приєднали і чорних лелек і чотирихвостих білочок. Туди можна відправити і «Весну» як підбірку стереотипів про Україну.

Дощатий екран з відеопроекціями розширював сценічний простір. Це Ольга в кафе фліртує з незнайомцем Дощатий екран з відеопроекціями розширював сценічний простір. Це Ольга в кафе фліртує з незнайомцем

Фредерік Дамані, дуже зосереджений музикант Фредерік Дамані, дуже зосереджений музикант


Другие статьи из этого раздела
  • Антиутопический «Гамлет» Оскара Коршуноваса: Безупречно красивая постмодерная скука

    Оскара Коршуноваса ставят в ряд таких известных литовских режиссеров, как Эймунтас Някрошюс и Римас Туминас. В этом году ему выпала честь открыть фестиваль своим мрачным антиутопическим спектаклем «Гамлет». Это чрезвычайно красивый и мастерский спектакль. И настолько же чрезвычайно — длинный и скучный. Почти самым важным в этом «Гамлете» является его мрачная постапокалиптическая атмосфера тоталитарного общества — Эльсинора, — который возвышается на обломках цивилизаций, как последний оплот человеческих страданий, рока и ненависти
  • Львівський карнавал

    Відкривався театральний фестиваль «Золотий Лев» цього року традиційною карнавально ходою. До вашої уваги фотозвіт Максима Казаріна
  • Жертвуя Турандот

    Самым удачным и неоднозначным спектаклем польской программы в Киеве оказался кровавый опус, воспевающий красоту зла. — «Турандот» neTTeatre, режиссер Павел Пассини «Турандот» — злая полуоперная сказка о Джакомо Пуччини и о его последних днях жизни. Дории Манфреди — это имя шепчет закадровый голос, приятным немного насмешливым тоном, придающий этой странной истории целостность. Менфреди была служанкой композитора, которую жена Пуччини Эльвира обвинила в любовной связи с ее мужем и преследовала, пока та не покончила жить самоубийством.
  • Фріндж: единбурзький британський шоукейс

    Театральною візитівкою Шотландської столиці Единбургу є Фріндж — щорічний ярмарок вистав, в якому можуть взяти участь всі бажаючі, зареєструвавшись на офіційному сайті. Більшість з труп приїздять сюди зазвичай за власний рахунок та з однією метою — заробити гроші, підписавши вигідні контракти, чи отримати славу і визнання серед критиків, газет та продюсерів.
  • «Квітка Будяк»: у пошуках українських реалій

    Станіслав Мойсеєв ввічливо пропонує подивитися на себе зі сторони

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?