«Задоволеність. Contemporary dance performance»: відкрити митців усередині себе31 августа 2017

Текст Анни Люднової

Фото Анни Овчіннікової

Що таке задоволеність? За пошуками відповідей усі охочі 13 серпня вирушили до Антона Овчіннікова, Дена Гуменного, Олени Чичко та Вікторії Донець, які презентували contemporary dance performance. Специфікою перформативного дійства стало те, що кожен глядач залишався із перформером у кімнаті наодинці на пять хвилин, обравши одну із десяти запропонованих пісень, що супроводжуватиме їх у русі. А чи у русі? Низка перформансів, які стали окремим індивідуальним досвідом для кожного глядача і можливістю розкрити найрізноманітніші свої сторони для хореографа.

Про те, що таке бути задоволеним, як і про одвічне людське питання щастя, можна думати постійно і не знаходити єдино правильних чи кінцевих рішень. Так перформери пропонують різні позиції, ймовірні варіанти сприйняття проблеми, що виражають у слові, фізичних діях, танцювальних рухах на тлі музики. Як митці вони не мають на меті навязати глядачеві свою точку зору й охоче йдуть на діалог. Крім того, у порожній кімнаті, де відбувається перформанс, на проекторі зявляються рядки: «Чи повинне мистецтво приносити задоволення?»; «Яким має бути мистецтво, щоб задовольняти?»; «Чи має бути на меті у митця задовольняти потреби реципієнта?». Таким чином танцівник ставить питання глядачеві ще й графічно, а глядач опісля перформансу вже має можливість поділитися враженнями та своїми запитаннями до перформера на камеру. Відповіді на які отримає пізніше у звіті про подію від Антона Овчіннікова.

Переказати загальний зміст перформансу як такий неможливо через те, що він не повторювався, не мав заздалегідь продуманої чіткої моделі. Для кожного він став індивідуальним досвідом із трьох правил: ніхто не торкається один одного, перформер не може залишити кімнату впродовж всього часу, а глядач може піти у будь-який момент. Так Ден Гуменний в одному із перформансів не використовує танцювальних рухів, лише мінімум слів, намагаючись налагодити психологічний контакт з людиною. Завдяки рухам та невеликому діалогу, промовляє, що задоволеність – це відчувати тепло від дотиків руками, не торкаючись один одного... танцювати серцем, фізично не виконуючи рухів.

Натомість, Вікторія Донець у перформансі танцювальними рухами та в діалозі шукає відповіді на питання про те, що таке память і чи має память порожнеча кімнати, в якій відбувається зустріч із глядачем наодинці. Також танцюючи спонукає глядача повторювати рухи за нею. Відповідно, перформери віддають перевагу спілкуванню із глядачем на теми, що їх турбують. У цій комунікації може домінувати рух, слово чи музика, яка захоплює та спонукає віддатися танцю. В іншому випадку, для Антона Овчіннікова, задоволеність – це не лише стан, єдина емоція чи переживання. Це самоаналіз, шлях до самого себе. Постійні пошуки відповідей на питання, що непокоять, і питань, на які слід шукати відповіді. А що непокоїть танцівника? Глядач і водночас учасник перформансу розуміє із діалогу: «У замкнутому просторі, наодинці з глядачем, я маю бути собою чи повинен грати якусь роль?». Це питання є навіть типовим для сучасного перформативного мистецтва, де персонаж почасти намагається спростувати актора, тим паче коли дає можливість глядачеві побути артистом (характерна зміна позицій: актор=глядач).

Перформанс таким чином стає можливістю замислитися над тим, що турбує та спробувати спільно з іншою людиною, меншою чи більшою мірою причетною до танцю, знайти відповіді. Як-от, наприклад, інше питання: танець є можливістю відкритися у русі чи насамперед інтенціями до того, аби сховатися, приховати справжні емоції та переживання у русі. Про те, чи одягає маску хореограф складно сказати глядачеві, якщо він не знайомий із виконавцем ближче. Але поняття задоволеності можна сприймати також і як порозуміння, емпатію у слові й русі.

Уже по завершенню перформансу, що тривав чотири години, Антон Овчінніков як організатор події коментує: задоволеність – це про спроби перформера задовольнити потреби глядача. Тобто горизонт очікування глядача і свій, як автора. Тому хореограф змушений бути й тонким психологом. Справді, перформанс у цьому разі почасти стає імпровізацією, яка виникає внаслідок особистих здогадок, відчуттів танцівника на рівні інтуїції. Ініціювати розмову про память, не знаючи, що глядач досліджує концепт памяті? Чи зробити все для того, щоб нагадати людині: ми всі є танцем, навіть якщо не займаємося ним, людині, яка про це неодноразово замислювалася. Збіг? Можливо.

У будь-якому разі хореографи підтверджують думку всесвітньовідомого драматурга, режисера-експериментатора Аугусто Боаля про те, що завдання митців полягає у допомозі іншим стимулювати митців усередині себе, які б ті не були боязкі, плекати ще не народжені сором’язливі думки та розпорошену до того приспану чутливість. Крім того, посмішка від задоволення лишилася за кожним. І глядачем, і перформером. А що ще? Цікавий досвід. Безліч питань, шукати відповіді на які хочеться не лише у голові, а й у серці та, навіть, у русі.


Другие статьи из этого раздела
  • Испорченный Чехов

    Прочитанная в Киеве пьеса Павла Демирского «Бриллианты — это уголь, который хорошо над собой поработал» — не самая удачная работа драматурга. Текст, который якобы является продолжением «Дяди Вани» А.П. Чехова, на самом деле — его унылая осовремененная карикатура. Сквозь уже знакомые судьбы чеховских героев проходят чисто авторские социальные клише о  «гражданском обществе», «социальной справедливости», «корзине потребителя» и т.п.
  • Фестиваль им. Давида Боровского в Театре Русской драмы

    В театре им. Леси Украинки с 17 сентября по 1 октября проведут фестиваль в честь известного украинского художника сцены Давида Боровского, отмечая 75 лет со дня его рождения. К сожалению, сам Боровский прожил несколько меньше — 1934–2006 г., но успел сделать очень много, на его счету около 150 спектаклей, в которых он выступил художником-постановщиком
  • В защиту меньшинства: «Дело Менделя Бейлиса»

    Об одном из первых иммерсивных спектаклей в Киеве
  • Владимир Панков о своей новой работе «Ромео и Джульетта»

    В Москве, в Театре Наций 22–23-го декабря состоится премьера одного из самых ожидаемых спектаклей этого года. Владимир Панков и его коллектив «СаунДрама» покажут «Ромео и Джульетту». Этот спектакль состоится в рамках программы Театра Наций «Шекспир@Shakespeare», обещая быть эмоционально острым, полифоничным и надрывным театральным событием. Один из акцентов панковской постановки классической трагедии — это заострение внимания на межэтнических разногласиях, актуальных для всего мира и для Москвы, в частности. Режиссер намеренно подчеркнул этнический конфликт с помощью двух, заложенных Шекспиром, сюжетных линий и противоборствующих сторон: клан Капулетти играют азиатские актеры (в роли Джульетты — Сэсэг Хапсасова), клан Монтеки — европейские.
  • Территория. Начало

    Фестиваль «Территория» — это и есть территория свободы в Москве. Театр здесь свободен от массового зрителя и от рамок искусства. Смешивая жанры, техники и методы, фестиваль в какой-то мере задает тон театрального развития. Первые два года этот подчеркнуто урбанистический проект существовал с созвучными подзаголовками-темами, как-то «Тело в городе». Третья «Территория» — просто Территория. Ничего лишнего, только Жозеф Надж, «Садори», Дмитрий Крымов, Кирилл Серебренникови другие.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?