Земфіра: Портрет у музичному супроводі10 января 2010

Лєра Шевченко

Люди не умеют летать — // им это вряд ли нужно. // Мне тоже вобщем-то чуждо, // но в распутанных мыслях воздух, // и в распахнутых окнах звезды ─ Земфіра

Біографічна довідка

Повне ім’я: Земфіра Талгатівна Рамазанова

Місце і рік народження: Башкирська РСР, Уфа, 26 серпня 1976 рік

Батько: Талгат Талхойович Рамазанов, викладач історії

Мати: Флорида Хакимівна, лікар

Освіта: Музична школа, клас фортепіано; Уфимське училище мистецтв, червоний диплом за спеціальністю «естрадний вокал»; незакінчена вища — філософський факультет МДУ.

Альбоми: «Земфира» (1999), «Прости меня моя любовь» (2000), «Четырнадцать недель тишины» (2002), «Вендетта» (2005), «Спасибо» (2007)

Нагороди: Премія журналу FUZZ «Кращий альбом» і «Кращий гурт» (2000), «Овация»«Рок-виконавець року» і «Солістка року» (2000), Премія журналу FUZZ «Кращий альбом» і «Кращий гурт» (2001), Премія «Рекорд»«Виконавець року» і «Альбом року» (2001), Премія журналу FUZZ «Краща пісня» і «Кращий відеокліп» (2002), Премія Побоroll за Кращий концертний виступ (2002), Премія «Рекорд»«Вітчизняний альбом року» (2006), Альтернативна премія RAMP «Respect RUнета» (2007), Альтернативна премія RAMP «Альбом року» і «Концерт року» (2008), Незалежна музична премія «Степной волк»«Кращий концерт», «Кращий диск» і «Кращий музичний фільм» (Зеленый театр в Земфире) (2008)

Zахоплення: співи, написання пісень, концерти, англійський футбол, спорт, рибки, талановиті музиканти…

Роzдратування: дилетантство, втручання в особистий простір, ідеальні обличчя, необґрунтована критика…

«Мне кажется, о человеке стоит судить по его делам, в моем случае — по песням. Я потому так за них сражаюсь, несу их, каккакую-то свою идею, потому что я настаиваю на том, что это и есть тот самый портрет, самый точный портрет — Земфіра

«аллё! я девочка с ума, девочка — вольно. себя сделав сама, сделала больно.» Земфира «Скандал» «аллё! я девочка с ума, девочка — вольно. себя сделав сама, сделала больно.» Земфира «Скандал»

Інформаційна довідка:

Рок-музика(англ. Rock music) — узагальнена назва багатьох напрямів музики, що існують з середини 1950-х років. Слово rock — гойдати — відтворює характерні для цих напрямків ритмічні відчуття, пов’язані з певною формою руху, за аналогією з roll, twist, swing, shake тощо. Рок-музика має безліч спрямувань: від легких жанрів, таких як танцювальний рок-н-рол, поп-рок, брітпоп до брутальних і агресивних дез-металу і гранжу. Зміст пісень варіюється від легкого і невимушеного до глибокого і філософського.

Основні центри розвитку рок-музики — США і західна Європа (особливо Великобританія). Більшість текстів пісень — англійською мовою. Проте, і з деяким запізненням національна рок-музика з’явилася практично в усіх країнах.

«Если мне хочется ─ сбудется»

Москва. 11 грудня 1999 року. Будинок культури ім. Горбунова. Закінчується другий день фестивалю «Нашествие». Зала скандує: «Зем-фі-ра!», ─ всі чекають новоявлену зірку, яка надто довго не виходить. На сцені у цей момент — організатор фестивалю Міхаіл Козирєв, який вдає, що нічого не відбувається і несе нісенітниці, розуміючи, що його зараз цілком ймовірно розірвуть на шматки. Хтось із працівників сцени підказує, що артистка готова, і виходить Земфіра, щоби феєрично, блискуче, на надриві завершити фестиваль. «Я ворвалась в твою жизнь, и ты обалдела», — під час виконання пісні «Снег» Земфіра емоційно розриває пухову подушку, через яку, власне, і трапилася така гнітюча і вибухова пауза. Співачка заздалегідь попередила організаторів про необхідність на сцені пір’яного реквізиту, але у передфестивальній метушні її прохання забули, і повідомили про це за півгодини до виступу. Земфіра розлютилася, зчинила скандал, кинула стільцем в одного з організаторів шоу… і поїхала за подушкою додому до свого директора Анастасії Калмановіч. З того часу вона ще не один раз ставатиме героїнею скандальних хронік, жовта преса писатиме про її нестерпний характер. Однак майже кожного разу справа буде не в примхах, а у вимогливості до себе й до інших, у відповідальності. Її кредо — працювати професійно і віддаватися своїй справі на всі сто. Так вона знищила частину тиражу другого альбому «Прости меня, моя любовь», де почула ледь помітний дефект.

Земфира для журнала Vogue Земфира для журнала Vogue

У фільмі «Зеленый театр в Земфире» (2008) співачка говорить: «Перфекционизм — мой бич, мой крест. Иногда я думаю, что это психическое заболевание». Багатьох це дратує, дехто називає її асоціальним монстром, схильним до скандалів, бійок та невмотивованої агресії. В принципі — їй байдуже. В принципі, її слухачам — теж, адже її творчість вибачає і компенсує будь-які недоліки характеру, якщо припускати, що вони справжні, а не вигадані бульварними виданнями. А якщо спробувати подивитися неупереджено, то виявиться, що Земфіра — надзвичайно талановита і надзвичайно вразлива особистість, яка змушена захищатися. Захищати власний простір, власну музику, власний погляд на життя і професію. Можливо, інколи вона реагує занадто емоційно, можливо, інколи надто різко розриває дружні стосунки через малозначущі приводи. Але її музика не вимагає зразкової поведінки, так само, як її талант не потребує вибачення чи схвалення. Земфіра завжди була амбітною, вважала, що заслуговує на особливе ставлення і всенародне визнання. Ще у школі вона роздавала однокласникам автографи зі словами: «Потом будет поздно». Саме про це вона співатиме згодом зі сцени в Олімпійському:

Ставлю
сто фишек на черное,
Вставши
у края, упорная
Кто мне сказал:
«Не получится»?
Если мне хочется —
сбудется —

«Я — боец, fighter. Я осознанно выбрала себе эту модель», — скаже співачка Ренаті Літвіновій у фільмі «Зеленый театр в Земфире». Підтвердженням правдивості цієї заяви є слова Тіни Канделакі, сказані у програмі «Деталі»: «вы подстроили весь российский шоу-бизнес под себя. Вы — единственный музыкант, который сумел доказать продюсерам, что в продюсерское время может существовать отдельное государство». Це справді вдається далеко не кожному, адже, щоби працювати поза законами музикального бізнесу, треба мати неабияку відвагу, силу і цілеспрямованість. 2007 року Земфіра випускає альбом «Спасибо» без участі рекорд-компаній, впевнено рухаючись до бажаної незалежності. Диск викупає видавничий дім «Коммерсантъ», розповсюджуючи його у всеросійській мережі продажу мобільних телефонів. Земфіра не має продюсера, директора чи адміністратора, усі функції, творчі та організаторські виконує сама.

«Люди не умеют летать — им это вряд ли нужно. Мне тоже вобщем-то чуждо, но в распутанных мыслях воздух, и в распахнутых окнах звезды.» «Люди не умеют летать — им это вряд ли нужно. Мне тоже вобщем-то чуждо, но в распутанных мыслях воздух, и в распахнутых окнах звезды.»

Что мне
Косые эти взгляды
Я вне
Закона
Я — синоптик

«По воскресеньям я пишу отличные песни»

Якщо вірити словам пісні «Воскресенье», то перший альбом «Земфира» (1999) і останній — «Спасибо» (2007) написані саме в неділю. Принаймні вони вигідно відрізняються від трьох інших — «Прости меня, моя любовь», «Четырнадцать недель тишины» і «Вендетта». Музика Земфіри, як і будь-якого автора і виконавця власних пісень, дає можливість простежити зміни світогляду, емоційних станів, настроїв, що відбулися протягом певного часу.

Перший альбом «Земфіра» вибухнув 1999 року, охопивши не лише Росію, але й СНД. На обкладинці — рожеві ромашки, перший хіт — трек з кричущою назвою «СПИД». Голос Земфіри стає голосом багатьох поколінь і голосом часу — заходом дев’яностих. Непересічний талант, непідробне рокове звучання і глибина текстів спочатку захопили продюсера Леоніда Бурлакова, а через деякий час — численну публіку. Критики теж не оминули нову «зірку» увагою, «симпатичним» назвав альбом прискіпливий музикальний журналіст Артемій Троїцький, що з його вуст звучало компліментом.

«Мы меняли буквы в слове. Изучали камасутру. Объедалися любовью На границе рано утром» Земфира «Паранойя» «Мы меняли буквы в слове. Изучали камасутру. Объедалися любовью На границе рано утром» Земфира «Паранойя»

Після року виснажливої праці з’являється друга платівка «Прости меня, моя любовь» з фотографією промислової зони Магнітогорська на обкладинці, платівка, що виправдала всі очікування. Земфіра витримала випробування: другий альбом довів, що її музика не одноденна, що вона, Земфіра, на сцені — надовго. Треки «Шкалят датчики», «Хочешь?», «Девочка созрела», «Рассветы» та інші звучали не менш роково і відверто, ніж у першому альбомі.

За третій альбом «Четырнадцать недель тишины» критики звинувачували Земфіру у кон’юктурності. Дійсно, інструментально він звучить набагато «легше» за попередні, неможливо порівняти пісні «Мачо», «Паранойя», «Главное» з тими ж «Ракетами», «Синоптиком» або «Шкалят датчики». Це стосується музики, але ні в якому разі не торкається змісту, який, як і завжди, — на висоті. Менше жорстких гітарних рифів, частих ударних, швидкого «залізного» ритму, надриву, акцент — на словах і мелодійності. Чи то настрій у авторки був ліричний, чи вона дійсно піддалась мейнстріму. До прикладу візьмемо композицію «Песня» з цього альбому:

«Что мне Косые эти взгляды Я вне Закона Я — синоптик» Земфира. «Что мне Косые эти взгляды Я вне Закона Я — синоптик» Земфира.

Люди не умеют летать —

им это вряд ли нужно.

Мне тоже вобщем-то чуждо,

но в распутанных мыслях воздух,

и в распахнутых окнах звезды.

Текст анітрішечки не поступається змістом попереднім альбомам: глибоке розуміння творчого процесу виражене простими для сприйняття словами. З точки зору тексту — доречне використання деталі, гра словами, а з інструментального боку — легкі гітарні перебори, м’які ударні, мелодійна головна лінія. Звісно, «Четырнадцать недель тишины» неможливо віднести до бездумної і музично одноманітної російської естрадної музики. Це, скоріш, альбом рок-балад, які контрастують з попередніми різкими, деякою мірою юнацько-максималістичними композиціями.

Альбом «Вендетта», що вийшов 2005 року, за настроєм і звучанням є найбільш депресивним з усіх інших. У Земфіри в принципі немає надто веселих пісень, але тут вона просто перевершила себе. Злий, агресивний настрій вплинув також і на інструментальне вирішення платівки: Земфіра використала і нові прийоми, схилившись ледь не до електронної музики, і повернула собі початковий рок-напрям, який трохи втратила у попередньому альбомі. Чітко схарактеризувала «Вендетту» Вікторія Базоєва на порталі Звукі.ру: «Рассчитанная и осмысленная, но в то же время очень искренне-злая и острая пластинка заявляет лучше своего автора, что у уфимской звезды все так же хватает смелости менять и меняться, заявлять, уходить, оставаться, бросать резкости в лицо и не считаться с „миллионом придурков“».

І нарешті — «Спасибо». Звучить, як прощання наприкінці творчого шляху. Проте, за словами артистки, зараз у неї найкращий період у житті і творчості. Зовнішній вигляд, поведінка і останній альбом Земфіри цілком підтверджують цю тезу. На сто відсотків виважені тексти, вдале поєднання пронизливої лірики і рокового звучання — так можна схарактеризувати «Спасибо». Вже згадуваний Артемій Троїцький, який негативно відгукувався про попередні два альбоми співачки, на цей раз заявив: «Я не считаю, что у Земфиры на альбоме только две хорошие песни, я считаю, у нее там две плохие песни, а именно „Мы разбиваемся“ и „Спасибо“, все остальные — хорошие». Свої слова він підтвердив нагородженням Земфіри заснованою ним же премією «Степной волк» за кращий диск.

Zemfira Zemfira

«Обо мне узнаешь из газет, учти, они привирают»

Засоби масової інформації загалом, газети зокрема, дійсно перекручують реальність. Деякі тільки «для красного словца», інші — створюючи рейтингові міфи і легенди. Проте серед купи мотлоху у всемережжі, на телебаченні та радіо все ж таки можна відшукати цінну, а головне правдиву інформацію про артиста. Про Земфіру таких відомостей небагато, адже вона вибірково ставиться до зв’язків із медіа. Вартісними уваги і такими, що являють справжню Земфіри, можна назвати дві бесіди: з Тіною Канделакі у її програмі «Деталі» та з Тетяною Толстою й Авдотією Смірновою в «Школі злословія». Обидві зустрічі демонструють відкриту, вразливу, інтелігентну, інтелектуальну, самозаглиблену особистість, що нічого спільного не має з нав’язаними їй медійними образами. Сама Земфіра не раз наголошувала, що пісні в неї виходять краще, аніж розмови. І, слухаючи її музику, усвідомлюєш, що вона має рацію, діалоги тут зайві, коли настільки блискучий музичний монолог.

«Под потолками на лампочках мысли горячие зрячие жмутся повисли. я грею ресницы мне страшное снится» Земфира. «Суицид» «Под потолками на лампочках мысли горячие зрячие жмутся повисли. я грею ресницы мне страшное снится» Земфира. «Суицид»


Другие статьи из этого раздела
  • Жизнь и смерть Фриды Кало

    На кожаном стульчике сидит маленькая девочка в белом платьице и высоких ботиночках, в руках у нее — розы, за ее спиной — сумрак облачного дня, расстелившегося на просторной террасе. Эта буржуазная фотография четырехлетней Фриды Кало напоминает сентиментальные европейские снимки начала века. Но мы не в Европе, мы в — Мексике, мы в самой сердцевине этой мятежной, страстной, жестокой и гордой страны — мы в Мехико. Мы здесь в сезон дождей, наполняющих город влагой, словно глубокую чашу, и в эпоху кровавой революции, охватившей страну пламенем ритуального огня. Самый рассвет 1911-го года
  • Єжи Ґротовський: з глибин

    Ґротовський мріяв про актора, здатного подолати роздвоєність тіла й духу і грати всім своїм єством, досягаючи спонтанності, повноти й цілісності. Останні тридцять років життя режисер, відійшовши від публічної театральної роботи, досліджував прадавні ритуали, провадив тілесні й духовні практики самопізнання
  • Евгений Шварц: необыкновенный сказочник

    …У пьес Евгения Шварца, в каком бы театре они ни ставились, такая же судьба, как у цветов, морского прибоя и других даров природы: их любят все, независимо от возраста. Когда Шварц написал свою сказку для детей «Два клена», оказалось, что взрослые тоже хотят ее смотреть. Когда он написал для взрослых «Обыкновенное чудо» — выяснилось, что эту пьесу, имеющую большой успех на вечерних спектаклях, надо ставить и утром, потому что дети непременно хотят на нее попасть…
  • Микола Хвильовий: Останній Романтик

    20–30-і роки ХХ століття — що там, на розбитому роздоріжжі між першою світовою і громадянською війнами, між Росією і Європою, між націоналізмом і комунізмом, коли вся країна билася й звивалася у білих, чорних, червоних руках, коли з простих провінційних викладачів латини виростали зерови, а з бунтівних шибайголів — хвильові? Зрештою, це один з небагатьох періодів в історії, коли Україна фактично йшла в ногу з розвитком світового мистецтва. Семенко писав свої червоні футуристичні вірші, над ним знущався у формі справжнього вишуканого футуризму Едвард Стріха (Кость Буревій), буквально на очах поставали урбаністичні романи Підмогильного і Домонтовича. На довершення — кривава бійня, якою закінчився «азіатський ренесанс» товариша Хвильового, і сентиментальна сльоза за винищеним генофондом зробили з літератури цього періоду бренд «розстріляне відродження», а з її ідеолога Миколи Хвильового — культовий персонаж, щоправда, у вузькому колі «любителів української літератури»
  • Исаак Бабель: скупой рыцарь литературы

    Вплоть до средины ХХ века Молдаванка была домом для мелких торговцев, лавочников, рабочих, биндюжников, а главное — нескольких тысяч одесских бандитов — «аристократов Молдаванки». Этот район стал первым домом и для Исаака Бабеля.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?