«Учта»: під «теплим» знаком. Враження-образ :: Огляди :: teatre.com.ua

Актори

Марко Галаневич
Актор театру Дах, музикант етно-хаос гурту ДахаБраха: «Якось я заліз на шовковицю і впав. Кров заливає, бачу, як підбігає дід. Уяви, як йому: дитина мала впала і в крові вся лежить — він переляканий, а я йому кажу: „Дідусю, ви не лякайтеся — я об гладенький камінчик вдарився“. Прямо криваве дитинство. А ще я завжди маму з татом чекав, щоб вони приїжджали на вихідні і перше слово, яке я сказав, було: „ВСУБОТУ“. Коли тато з мамою приїдуть? — в суботу…»

Соломія Мельник Акторка театру ДАХ, киянка, народилася 1984 року. Батьки музиканти, мати керує фольклорний гуртом «Дай Боже», там з трьох рочків Соломія і співає. Для Соломії велике значення має її рідна земля, без пафосу, Просто велике значення.

Руслана Хазіпова Акторка театру ДАХ. Народилася у місті Кривий Ріг. Шкільний лідер і забіячка, за світовідчуттям Українська відьма: зваблива й містична. Закінчила Національний університет театру кіно і телебачення імені Карпенка-Карого (2003–2007)

Актерский розыгрыш Смоктуновский снимает трубку. —- Кто это? Шостакович? Здравствуй, дорогой Дмитрий Дмитриевич. Беда, не могу заниматься. Рояль не влезает, никак не можем в номер втащить. Понял… Завтра мы подъемный кран пригоним, может быть, с его помощью через окно мы как-нибудь втащим этот рояль. Сломается, говоришь? Ну, сломается и сломается. Ничего не поделаешь. Но мне же надо работать. Митя, бывай здоров…

Ольга Лукьяненко «Не у многих людей есть возможность пожить во все времена. Театр — это возможность быть другой, проживать разные жизни, я могу быть какой угодно и по нескольку раз переживать на сцене какие-то счастливые моменты, которые в жизни пробую повторить, но почему-то не получается».

Міша Кукуюк. До чотирьох Вирвані шматки з неіснуючого щоденника, який завершується четвертою годиною ранку: про дитинство, про осінь, про злих героїв, про Лісовця, про девіантну літературу, про порнографію, про те, що зламалося, про акторську гру і про людей, які більше не живуть…

Катерина Качан Дитя театру, музики і танцю. «Театр — це моє життя, це основне. Є актриси, які можуть розділяти особисте і роботу, а для мене театр на першому місці, маю до нього нестримну жагу. Так мене виховали і так воно є.»

«Учта»: під «теплим» знаком

Враження-образ

Текст-враження Марисі Нікітюк

Фотографії Андрія Божка

Ірмоси — давні релігійні уркаїнські наспіви

Завантажте Флеш-плеер.
Ірмоси — давні релігійні уркаїнські наспіви

Ірмоси — давні релігійні уркаїнські наспіви — 2

Завантажте Флеш-плеер.
Ірмоси — давні релігійні уркаїнські наспіви — 2

«Нас покликали у зв’язку з річницею Василя Стуса і Леся Курбаса, за декілька тижнів нашому театрові виповниться двадцять років. Ця «Учта» — наша присвята, наша вдячність

Володимир Кучинський

Володимир Кучинський, художній керівник львівського театру ім. Леся Курбаса, співає разом зі своєю трупою

«Учта» — під такою назвою в програмці було зарекомендоване релігійне хорове співання колективу львівського театру ім. Леся Курбаса. «Учта» це — «пошана», кому — сказано, навіщо — відчутно.

Вулиця Смирнова-Ласточкіна тиха білим реабілітаційним спокоєм. Якщо їхати по Артема вгору, крізь шум, гам, суєту, вічну пробку, і перед Львівською площею завернути вліво, можна в прямому сенсі опинитися в коридорі мистецтва. В глибині вулиці Художня Академія в червоних мурах, в оточенні сплячих скульптур, а зліва модерновий техно-кубічний собор Василя Великого.

В храмі української греко-католицької церкви львівський театр і мав розпочати свою ходу Києвом на честь ювелярів.

Чотири місяці бездієвої сірі, туберкульозна зима, відсутність сонця. Але трикутні бані собору Василя Великого нагріває справжнє проміння, а на небі справжня синь — місту обіцяно ранню весну.

Храм, білий простий, кути і виступи в середині зали правильних геометричних форм. На білих стінах висять мідні хрести з запаленими жовтими лампами. Світла в храмі досить, але жовті лампочки для іншого освітлення, для теплоти.

Вихід акторів затримується. Ті, хто прийшли у світлий собор подивитися, точніше послухати «Учту», натрапили на хрестини. Справжні нерозіграні, непідлаштовані, зі справжнім немовлям, «рабою Божою Мар’яною», справжнім священником, білим одягом дівчинки, білими капцями, що злітали з малих червоних ніг. Дитину мажуть миром, вона чхає і кривиться, священник виспівує обряд, його тонкий голос швидко заповнює верхні простори храму. А там згори, в золотих рамках прозорі вікна і безшумно на вічно-синьому небі проносяться димчасті білі хмари, схожі на священних тварин.

«Раба Божа» Мар’яна

На простих лавках сидять різні персонажі: студенти-театрознавці в сірих пальтах і кольорових шарфах, актори.

По стелі в прозорих вікнах продовжують пливти молочні дракони і їжаки, священик радісно запрошує курбасівців на центр. Союз церкви і театру. Але вони дещо змінилися ролями: церква подала справжнє видовище, пратеатральне явище — ритуал Хрестин, а театр — більше сорока хвилин співав релігійних барокових і передбаракових пісень 14–18 століть. «В цих піснях багато іноземного звучання: і балканське, і єврейське. В 14–18 ст. українське середовище було різноманітне, було багато греків, македонців. Україна була такою колискою, куди з’їжджалися всі вільні дисиденти-інтелектуали» — Володимир Кучинський.

Володимир Кучинський, Андрій Водичев, Тамара Горгішелі, Микола Береза, Марія Копитчак, Олег Стефан

Власне так і почалися гастролі львівського театру імені Леся Курбаса в Києві. Шестеро людей співали кожен про своє, в одних і тих самих словах розкривалися зовсім різні життя і сенси: від аскетичного просвітлення до боротьби, і трошки мучеництва. Всі в чорному під теплим знаком благословінь, помазані миром і першим київським сонцем. Зважаючи на саму специфіку театру, який попри окремі невдачі все ж таки намагається шукати людину в високих матеріях і творить просвітленні чисті речі, це є дуже добрим початком. «Учта — теплий» знак.

Світлі люди в світлому домі

Висловити свою думку з приводу цього матеріалу (Вже 5 є)