«Соль» на «Морях»
Море, по словам Криса Торча, арт-директора проекта «Чорное/Северное Моря», — это символ и линия раздела, с одной стороны, и мост и символ единения — с другой. Политика и экономика уже продемонстрировали свою несостоятельность в попытке объединить Европу, возможно, это удастся искусству. В двухгодичное путешествие художественный караван «Морей» отправился с Одессы, набрав с собой драгоценные плоды творцов, поплыл по морским странам, бросая якорь в портовых городах. Тяготея к метажанрам и копродукции разных видов искусств, проект демонстрирует современные тенденции Европейского искусства. «Соль» на «Морях»
Голем. Долгое путешествие
Театр московского режиссера Бориса Юхананова, ученика Анатолия Васильева, никогда не был в мэйнстриме и туда, понятное дело, не стремился. Его спектакли-испытания, раскрывающие на территории интеллекта и мистериального театра глубокие смыслы, не создаются, чтобы ублажать публику. Каждый должен терпеть муку рождения мысли: режиссер, актер и, в конечном итоге, зритель. Сейчас Борис Юхананов пытается создать театр там, где, казалось бы, его быть не может, — на фундаменте еврейской религиозно-философской мысли. Голем. Долгое путешествие (думок — 1)
Гоголь. Вечера
Вот уже пять лет в Москве существует еще одно оригинальное и метафизическое пространство, где звук — равноправный участник и персонаж постановок, это — SounDrama. Эта студия-театр основана коллективом Пан-квартета во главе с их лидером, актером-режиссером-композитором, Владимиром Панковым. Гоголь. Вечера (думок — 1)
Волчье танго. Дети-дикари
Основная художественная задача DEREVO — передать телом любую сущность, любую эмоцию. Техника театра основана на танце «Буто», различных видах пантомимы, на клоунаде, акробатике, балетной технике и танцах народов мира. Вбирая мировой танцевальный опыт, DEREVO обрело свой собственный язык, и у себя на родине воспринималось как чудо и откровение. Волчье танго. Дети-дикари (думок — 3)
Ще один день Івана Денисовича
Жанр: его-рецензія: Ця вистава втретє відвідує Київ, дехто її стільки ж і дивився, і це, я певна, не межа. Пробираючись за жовтою курткою Андрія Жолдака по темному Арсеналу, я думала, який ефект справлятиме гавкіт собак у цих величних стінах, чи сіпатимуться зі страху грубі нервюри, спускаючи тремкіт в колони? Минулого разу я йшла на «Денисовича» по відремонтованим коридорам Жовтневого палацу в супроводі вівчарок, спостерігала стратегічно наставлених режисером юродивих, слухала про мандавошок, але все наче не про мене було, в голові відстукувало — це ТУТ, ТУТ водили на допити КГБ політв’язнів. Ще один день Івана Денисовича
«Мокрая свадьба» и миропорядок
Человеческое воображение всегда влекли недоступные знания и возможности. Одна из самых красочных и глубоких метафор человечества — алхимия — до сих пор возбуждает мистический трепет. Кто не представит таинственную, потайную комнату, где стол уставлен дымящимися колбами цвета изумруда, аквамарина и фуксии, где огненной птицей наблюдает мудрый феникс, а в углу, в кувшине персидской росписи, спрятано мумие. «Мокрая свадьба» и миропорядок (думок — 1)
«Сыроеды»
Часто смотришь спектакль и вдруг понимаешь, что это никому не нужно. То есть, безусловно, одним необходимо работать, а другим — развлекаться, но не более того. На профессиональной сцене однотонные спектакли отстреливают от зубов профессиональные однотонные актеры. Смотреть же на студенческие работы зачастую страшно — всеми силами стараешься простить инфантилизм. Нет на свете совершенства. Однако, еще не протоптав глубокую тропинку к секрету собственного вдохновения, учащиеся актеры заряжены необузданной энергией, они еще не играли сотый спектакль, и оступаются на сцене, наивно краснея, непосредственно выдавая свое волнение. «Сыроеды» (думок — 4)
ГогольFest: ожидаемое
Конец апреля — преддверие большого праздника, во всяком случае, праздника культуры. ГогольFest, бывший до недавнего времени под угрозой срыва, из-за начавшихся робот по реконструкции Арсенала, перешел со стадии организационного планирования в стадию активной подготовки. Работники загружены: пространство Арсенала подготавливается к вмещению разных видов искусств. Идейный инициатор Влад Троицкий назвал свое детище «культурным моллом», где, как в огромном супермаркете, можно найти все: литературу, музыку, театр, изобразительное искусство и даже другие фестивали (в рамках Гогольфеста пройдут дни анимационного «Крока», киношной «Молодости», Джаз-Коктебеля и т.д.). ГогольFest: ожидаемое (думок — 7)
Чорнобиль по-французьки
Сергій Леонтієвич Массудов в «Театральному романі» Булгакова очевидно і просто вирішив питання написання п’єс: «Що бачиш — пиши, а чого не бачиш — писати не варто». Жіль Грануйє, французький автор і постановник опусу про Чорнобиль «Весна», який показали в Молодому театрі 18 квітня в межах Французької весни, пішов іншим шляхом. Він вирішив написати про те, що читав. Жіль Грануйє наштовхнувся в інтернеті на повідомлення про туристичні поїздки в зону відчуження. І авторська фантазія розгулялася. Чорнобиль по-французьки (думок — 4)
Лолита, два взгляда.
На сцене Театра Драмы и Комедии на Левом берегу Днепра представили вполне весеннюю премьеру — спектакль «Лолита» в режиссерском прочтении Андрея Билоуса. И получили вполне среднюю постановку, застрявшую между иносказательностью откровенных сцен и их прямым изображением. Не порнографическая «Лолита», и не метафора из цветочных лепестков, сахарной ваты и розового кружева, а нечто среднее, убоявшееся дерзнуть и переосмыслить классический первоисточник. Лолита, два взгляда. (думок — 5)
Шекспір vs Богомазов
На горішньому поверсі офісного будинку, в клаустрофобному приміщенні в кінці вулиці Гончара є театр. Якщо добре розійтися фантазією, то замість театру Вільна сцена можна уявити собі булгаківську квартиру № 50 — де в буквальному сенсі вміщаються цілі світи: абсурдиста Іонеско, авангардиста Кольтеса, сучасного німецького драматурга Шімільппфенніга. Зрештою у безрозмірну кімнатку вліз і Шекспір, щоправда перформансований, переведений в режим оперних практик і сучасного актуального танцю. Шекспір vs Богомазов
Київська Пектораль 2007
27 березня у Міжнародний день театру вшістнадцяте вручили премію «Київська Пектораль» — статуетки пекторальних півмісяців і п’ять тисяч гривень на лауреата.
Стосовно об’єктивності цьогорічної Премії сумніватися важко: 18 діючих театральних критиків видивлялися з маси київських прем’єр 2007-го року адекватних номінантів і чітко фіксували свої враження. Те, що остаточне рішення приймали не вони, а оргкомітет у складі чотирьох осіб, на результати суттєво не вплинуло, а ось останні суперечки між експетрами та організаторами матимуть продовження в переорганізації роботи експертного комітету. До того ж фінішував цьогорічний комітет без трьох експертів: В. Заболотня, А. Липківська та Котеленець на останньому етапі голосувань участі не брали. Київська Пектораль 2007
Спіймати Місяць
В холодному небі метрополії не літають дракони, риби-гіганти і срібні красуні, спустившись з зірок на тонкому павутинні. Циклопічна ніч з лупатим місяцем — застиглий фотокадр, романтична картинка урбаністичної ночі. Запилюючи погляд в потрісканих асфальтах буднів дуже хочеться закинути голову назад і роздивитися в смогових небесах казку. Спіймати Місяць (думок — 1)
Время маленьких людей.
Без хребта
Влад Троицкий создал прообраз веб-спектакля по пьесе немецкого драматурга Ингрид Лаузунд. Привычного театрального действия в постановке почти нет, актеры сидят на своих рабочих местах, лицо и руки — это их единственные выразительные средства. Пять человек, общаясь друг с другом с помощью камер, изображают современный офис. Здесь каждый сидит в Гугл-токе, межличностное общение прервано, а коммуникация через машины искривлена ложью, двусмысленностью и паранойей. Готовясь войти в дверь к шефу, сотрудники репетируют движения, чтобы лучше выглядеть. А выходят от него просто без лица — вместо него — кусок теста, или с ножом в спине, или с собственной головой под мышкой Время маленьких людей.
Без хребта (думок — 10)
Світлий театр. Київ-Львів
Львівський театр ім. Леся Курбаса традиційно приїхав святкувати до Києва свій ювілей, 20-ліття. Це унікальний театр-пошук, театр як сакралізована територія, що стоїть на перетині систем Анатолія Васильєва та Єжи Гротовського, ігрового театру, імпровізації, та ритуалу. Історія театру, відбір матеріалу для постановок, актори, атмосфера — все говорить за те, що театр імені Леся Курбаса — світлий і здоровий організм. Світлий театр. Київ-Львів (думок — 2)
«Учта»: під «теплим» знаком.
Враження-образ
«Нас покликали у зв’язку з річницею Василя Стуса і Леся Курбаса, за декілька тижнів нашому театрові виповниться двадцять років. Ця „Учта“ — наша присвята, наша вдячність» — Володимир Кучинський. «Учта» — під такою назвою в програмці було зарекомендоване релігійне хорове співання колективу львівського театру ім. Леся Курбаса. «Учта» це — «пошана», кому — сказано, навіщо — відчутно. «Учта»: під «теплим» знаком.
Враження-образ (думок — 2)
«Город грехов» по-русски
Русская глубинка в антураже вестерна: народец, изолированный от внешнего мира, от безделья, самогона, импортного героина придумал себе свой Голливуд — играет в стрелков-ковбоев. Схема та же: есть хорошие парни, есть плохие, есть председатель, который следит за тем, чтобы поголовье плохих не превышало хороших, есть фермеры и женщины и есть враги — село каннибалов Акимовка. «Город грехов» по-русски (думок — 2)
Комедия крика
Спектакли Алексея Лисовца отличаются очень красивым и сложным постановочным рисунком: никто из актеров на себя одеяло не тянет, все как один проделывают точечную, скрупулезную работу, действуя слаженно и не выбиваясь из рисунка мастера. Эта же хрупкая ювелирная режиссура присутсвует и в его новой постановке в Театре драмы и комедии на Левом берегу Днепра «Не все коту масленица» Комедия крика (думок — 6)
Овечка Дора: «Сексуальные неврозы наших родителей»
В предновогоднее суетливое время раздался театральный залп спектаклей, который выпустил из обоймы театра «ДАХ» режиссер Владислав Троицкий.
Отладив шекспировские этно-мистерии, соорудив Климовскую серию по Достоевскому, Троицкий обратился к современной агрессивной драматургии. Одна за другой вышли русская антиутопия-вестерн Юрия Клавдиева «Анна» и «Сексуальные неврозы наших родителей» Лукаса Берфуса. Ни какой другой театр в Киеве не ставит агрессивную современную драматургию, и не просто драматургию, а социальную пьесу — такую популярную сейчас в Европе и в России наряду с документальной Овечка Дора: «Сексуальные неврозы наших родителей» (думок — 5)
Фінська сага: сонце не зійде ніколи
В Театрі на Подолі, на малій сцені, Андрієвський узвіз 20, фіни поставили фінів. Тобто фінський режисер Йоель Лехтонен поставив фінського драматурга Крістіана Смедса. Інтимний зворушливий спектакль «Дедалі темніший будинок», тьмяний і загадковий, наводнений привидами, спогадами, почуттями вини, химерами і капризами старості.
Вистава сповнена побутового трагізму піднятого до поетичного сприйняття. І хоч сюжетно Смедс заклав містичні заплутані історії старого дому, незрозумілі підміни батька на сина і навпаки, в дусі опіумного По, але крізь це все проступає палімпсестами просте цілісне життя. Життя як окремий світ, світ де вже не люди, а лише тіні розмахують руками на скелях в променях сонця, що вже зайшло Фінська сага: сонце не зійде ніколи (думок — 1)
Цнотливий апельсин
В Українському культурному просторі надміру перебродивший роман Берджеса «Механічний апельсин» отримав своє сценічне вираження в постановці молодого режисера Максима Голенка на сцені Свободного театру. Першоваріант цієї постановки був показаний ще в НАУКМА, в більш адекватній для нього камерній обстановці. Тепер же спектакль є репертуарним у Свободному театрі, і побачити його можна двічі на місяць на Межигірській, 2 Цнотливий апельсин (думок — 4)
Театр по колу
Вперше на київській сцені, в Молодому театрі, свою роботу представив режисер Андрій Бакіров, який ставить спектаклі по всій Україні. Для київського дебюту він обрав п’єсу безкомпромісного песиміста, відомого французького драматурга ХХ ст. Жана Ануя «Коломба». Завдання амбіційне і важке, з огляду на те, що улюбленим жанром Ануя була трагедія. А його світи — це завжди жорстоке зіткнення і протиставлення ідеалу з реальністю.
На сцені стрімко розгортається трагедія кинутого зрадженого ідеаліста Театр по колу (думок — 2)
Юродивий Кармен
Український режисер Сергій Швидкий створив чудо-виставу, змусивши драматичного актора Кирила Біна танцювати химерний балет. Він спаяцував саму Кармен. О, ця зловісна і прекрасна жінка з присмаком крові, кожна акторка хотіла б зіграти рокову диво-коханку. Але Кармен екстравагантного хореографа-режисера Швидкого — це хлопчик-пава з гострим носом-дзьобом. Сцена терпіла ритми фламенко різних красунь в червоних платтях, настав час гротескній паві-трансвеститу з чорною панчохою на голові сколихнути уяви тендітних хлопчиків. Юродивий Кармен (думок — 1)
Рожеві сльози
Спектакль «Рожевий міст» по роману Роберта Джеймса Уоллера «Мости округу Медісон» поставила дочка Роговцевої Катерина Степанкова на «замовлення» матері. Можна вважати, що це перша повноцінна масштабна постановка Степанкової. Дебютувала акторка-режисер мелодрамою про мрії і про історії, що можуть тривати всього 4 дні, а лишати по собі 20 років пам’яті і 20 років кохання. Офіційне святкування ювілею Ади Роговцевої пройде 2 листопада в Театрі ім. І. Франка виставою «Якість зірки» у постановці Олексія Лісовця. Рожеві сльози
Неистовая нежность Медеи
Еще романтики в ХVIII веке в жабо да с пышными манжетами считали, что искусственность это не просто хорошо, а только так может быть красиво. Вот этот постулат, подхваченный позже Оскаром Уайльдом, и продемонстрировала 25 октября в театре «Сузір’я» изысканная и искусственная Лариса Парис в роле зловещей Медеи, создав ее совсем Инной. Тихо шепчущей, подлой и любящей с картинными жестами, нарочитыми движениями, инопланетной. Неистовая нежность Медеи (думок — 1)
Сотый Макбет
Мириады событий в нашей жизни в близи кажутся такими хаотичными, такими случайными, со временем они выстраиваются в причудливые, но правильные узоры. Узоры, не имеющие ничего лишнего, ничего случайного. 26 июня в «Мистецькому Арсеналі», на улице Январского восстания, прошел сотый показ «Макбета» в постановке Влада Троицкого и театра «ДАХ» Сотый Макбет (думок — 1)
«Спектакли всякие нужны, спектакли всякие важны»
Без складних шокуючих постановок в театрі не буде висоти польоту, власне мистецтва. А без маскультних зрозумілих і смішних спектаклів в театрі не буде глядача. Дмитро Богомазов, як ніхто, вибалансовує між химерними важкими постановками і легкими масовими спектаклями. «Спектакли всякие нужны, спектакли всякие важны»
Жесть з минулого
Ти і я шукаємо любові. Адже без неї ніяк, без неї нікуди. Кожний шукає її зі своїх причин, але ніхто і ніколи не думає, що буде після. Іноді «Після» стається через 24 роки. Ви вже давно живете спокійним розміреним життям, у вас дорослий син, старіюча дружина, машина, робота і тут в двері
дзвонить ваше давнє кохання. «Жінка з минулого». І що тоді? Жесть з минулого (думок — 2)
Ігор Постолов
Діма Ярошенко Провідний актор театру ДАХ. Народився 1986 року в місті Жовті Води. Задіяний більше ніж у 6 виставах, серед них трилогія «Макбет», «Річард третій», «Король Лір»,
Володимир Канівець Провідний актор театру «Вільна сцена». Народився 17 серпня 1983 року в селі Лецьки
Соломія Мельник Акторка театру ДАХ, киянка, народилася 1984 року. Батьки музиканти, мати керує фольклорний гуртом «Дай Боже», там з трьох рочків Соломія і співає. Для Соломії велике значення має її рідна земля, без пафосу, Просто велике значення.
Ольга Лукьяненко «Не у многих людей есть возможность пожить во все времена. Театр — это возможность быть другой, проживать разные жизни, я могу быть какой угодно и по нескольку раз переживать на сцене
Ксения Николаева: О любви Доверительная повествовательность тона. Мягкие интонации. Ксения Николаева на сцене уже тридцать лет. Сейчас играет в Театре на Левом берегу Днепра. Ее сценическое и жизненное обаяние сродни дорогому вину: выдержанный вкус. Дочь актрисы, мать художницы, с галереей образов — от Снежной Королевы до Раневской. Мы застаем ее улыбающейся и готовой рассказать о себе… только то, что нам позволено услышать. Вглядитесь — и вы заметите, что ее легкость приправлена горчинкой грусти — от жизни, от трудной и прекрасной сказки театра… от любви. История жизни, которую нам только приоткрыли.
Руслана Хазіпова Акторка театру ДАХ. Народилася у місті Кривий Ріг. Шкільний лідер і забіячка, за світовідчуттям Українська відьма: зваблива й містична. Закінчила Національний університет театру кіно і телебачення імені
