Театр мирної конференції19 мая 2010

Йоанна Віховська (Joanna Wichowska), редактор відділу театру часопису «Dwutygodnik.

Переклав Михайло Барбара

В цьому тексті йдеться про особливий суспільно-політичний інтераткивний спектакль лише для трьох людей одночасно (редакція TEATRE)

В ексклюзивному готелі в центрі Кельну відбуваються ізраїльсько-палестинські перемовини. Посередником виступає ЄС, а ролі дипломатів, до речі, виконують глядачі — інтерактивна політична фантастика (political fiction) німецької групи Futur3

Futur3, „Petersberg 1,

режисура — Андре Ерлен (Andrй Erlen), Стефан Крафт (Stefan H. Kraft).

Покази під час фестивалю „Globalize: Cologne, 8–11 квітня 2010.

Інфодовідка: Futur3 — Незалежна театральна група багато років робить вистави в Кельні та закордоном, часто пов’язані з міським простором і суспільно-політичною проблематикою, між іншим, «Запах, Гроші та Місто» (Der Duft, das Geld und die Stadt), «тато.мама.пес» (vater.mutter.hund), «Що мене цікавить — моя вчорашня балаканина» (Was interessiert mich mein Geschwдtz von gestern), а також цикл citybeats (ритми міста). Учасники групи грали також «Квартет для чотирьох акторів» Богуслава Шефера (Bogusł aw Schaeffer), a Андре Ерлен (Andrй Erlen) — «Сценарій для неіснуючого, але можливого інструментального актора» — у версії, переданій йому багаторічним виконавцем цієї моновистави Яном Пешка (Jan Peszka). Futur3 творять актори і режисери: Андре Ерлен (Andrй Erlen), Стефан Крафт (Stefan H. Kraft), Клаус Зее (Klaus M. Zehe). Постійними співробітниками є драматург Клаус Фелінг (Klaus Fehling) i музикант Мар’яна Садовська.

Готель Petersberg над річкою Рейн називають німецьким Camp David. Тут підписували важливі документи, що стосувалися післявоєнної ФРН, а потім ЄС, тут відбувалися конференції з питань Косово та Афганістану, тут зупинялися Черчилль, Хайле Селассіє, Нельсон Манделла, Брєжнєв і Горбачов, Арафат і Мубарак. Якщо б Німеччина мала виступити посередником у справі конфлікту на Близькому Сході — перемовини відбувалися б саме тут.

Точкою відліку спектаклю групи Futur3 „Petersberg 1 є саме така «політична фантастика» (political fiction). В ексклюзивному готелі в центрі Кельну відбувається попередня конференція, в результаті якої має бути підписаний мирний договір в готелі Petersberg. Глядачі отримують ролі учасників конференції — стають членами однієї з трьох делегацій: Ізраїлю, Палестини або Європейського Союзу. Кожен показ, щовечора повторюваний багато разів, грають лише для трьох глядачів. І жоден з них не бачить цілого — може відслідковувати історію виключно з однієї перспективи.

Такий прийом є продуманою маніпуляцією, знущанням з нашої потреби об’єктивізму. Теоретично ми всі знаємо, що палестинська правда діаметрально відрізняється від правди ізраїльської, а для ЄС важливі інші інтереси, але проведений вулицями міста і провезений готельним ліфтом сам-на-сам з актором, який розповідає історію свого персонажа, глядач дізнається різні правди у вимірі особистого досвіду звичайних людей. Розказаний настільки безпосередньо та інтимно, що жодним чином неможливо в ньому засумніватися. Будучи слухачем, одночасно стаєш спільником цього досвіду. Забуваєш, що існує інша версія подій. І навіть триразовий перегляд вистави є привілеєм достатньо двозначним. Переконання, що для того, аби зрозуміти і засудити, достатньо ознайомитися з аргументами всіх сторін, виявляється оманою.

Історії, які розповідають актори дорогою до конференц-залу, категорично відрізняються від видовищних та переповнених кров’ю картин з Західного берегу чи сектора Гази, що транслюються у медіа. В них немає загрози, жодних жахливих сцен, жодних трупів, ран, жалоби. Немає озлобленості та звинувачень. Дівчина, котра нещодавно приїхала до Кельну з Тель-Авіва, утікаючи від повсюдного відчуття загрози, згадуючи про вибух бомби перед офісом свого батька-адвоката (захищав однаково і ізраїльтян, і палестинців), миттєво підкреслює, що ніхто не загинув. Молода ж палестинка в готельному номері, готуючи глядача до участі в конференції (масаж, обмивання рук, розчісування волосся), розповідає про ізраїльські пропускні пункти у режимі переказу сну, а не реальних подій. Обидві натомість багато розповідають про море. Перша сумує за особливим («ніде в світі такого немає») світлом тель-авівського пляжу, фото якого завжди носить із собою. Друга згадує про найкращий спогад з дитинства — вид моря, якого не бачила багато років.

Фото Ебергард Вайбле. Палистинська сторона питання Фото Ебергард Вайбле. Палистинська сторона питання

Ці стримані розповіді ненав’язливо повертають нас до європейських реалій. Поселенка з Геброну з великим животом (четверта вагітність) має проблеми з виданням у Німеччині своєї кулінарної книжки: видавництво вимагає усунути рецепт святкової страви на Пурим, оскільки він наданий дружиною Баруха Гольдштайна (Baruch Goldstein), який був учасником розправи в мечеті Геброну в 1994). Німець, який переїхав до своєї дружини в Рамала (Ramallah) і бореться за збільшення доступу палестинців до води, із захопленням занурює пальці у фонтан, що стоїть у дворі готелю.

Європейська точка зору представлена, що зрозуміло, з найбільшою самоіронією. Європейські представники мають найкурйозніші ідеї щодо розв’язання конфлікту (наприклад, обидві конфліктуючі сторони мають щиро здійснити «акт примирення») і продовжують закулісні суперечки всередині делегації ЄС (француженку, яка насмілилася розповідати про жорстокість ізраїльських солдатів, усунуто від переговорів, їх тепер проводить «той німець»). Ігнорування, протекціонізм, відірваність від реальності, бездумне використання засад політичної коректності — Європа має на своїй совісті власні гріхи, цілком іншого ґатунку, кардинально інші, ніж Ізраїль і Палестина.

Але гріхи кожної зі сторін яскраво проявляються лише тоді, коли нарешті троє глядачів сідають за стіл переговорів. Звичайні люди, такі, як ті, що хвилиною раніше нас супроводжували, не мають сюди доступу. І саме тут чути взаємні звинувачення, конкретні вимоги, глухість до будь-яких аргументів опонента. Дипломатичні представництва цинічно вирішують свої власні інтереси. Натомість у перервах розслаблені делегати теревенять про кулінарію і спільно сміються з дуже «неполіткоректних» жартів про євреїв і палестинців в Ізраїлі, а також про німців у Освенцимі.

Але найцинічнішим є завершення. У фойє готелю PR-менеджер проводить коротку лекцію на тему ефективного висвітлення результатів конференції. Ефективність тут означає — вміло подати брехню. Маєте півхвилини на виступ перед пресою, — каже тренер. Мусите висвітлити найважливішу інформацію, ту, яку, на вашу думку, має почути світ. Ніхто не хоче чути усієї правди. Немає часу на нюанси. Важливішим є те, як виглядатиме ваше рукостискання на фотографії. Посмішка, спалах, дякую. Ви вже готові до шоу-примирення в готелі Petersberg.

Інтерактивні вистави — зазвичай експеримент дуже ризикований. Творці вистави „Petersberg 1 ризикують вміло та відповідально: з цілковитим усвідомленням мети і великим тактом. Роблять глядача спільником, але не змушують його до жодної іншої співпраці, крім участі в спільних роздумах. Безцінно.


Другие статьи из этого раздела
  • Небайдуже світло театру

    Я прийшов сюди звичайним монтувальником, чудові хлопці тоді були в монтувальному цеху. Колективу я не знав, а вони мене добре прийняли. Я вперше змонтував із ними декорації, а потім ми залишилися подивитися виставу. Тоді вистава мені не видалася цікавою, але сама атмосфера всередині колективу булла цікавою. І так з першого дня, чим далі, тим цікавіше мені стало працювати
  • Олег Липцын: «Никто особо никому не нужен…»

    Я не знаю, почему так получилось, но это действительно был наплыв. В Москве тогда говорили: «О, опять украинцы приезжают», потому что каждый курс имел кого-то из Украины, и это, как правило, была незаурядная личность. И тем более удивительно, что Украина по части театра никогда не выделялась.
  • Театр як соціальний проект

    Німецька театральна компанія «Ріміні Протокол» працює в жанрі документального театру, створюючи вистави на межі мистецтва і соціальних досліджень, інформування і рольових ігор. Колектив, заснований Даніелем Ветцелем, Штефаном Кегі та Хельгард Хауг, видозмінив сам підхід до створення театру: авторів, акторів та режисерів в ньому більше немає, сценою виступає дійсність, актори і публіка часто — одні й ті самі люди. Персонажі з підмостків сцени розповідають справжні історії, реальні події перетворюються на вистави
  • Коммуналка для Театра

    21 января 2011 года в Киеве, в  «Дворце Украина», презентовали новую театральную сцену для бездомных театров, и театров, которые ютятся на чрезвычайно малых квадратных метрах. Проект создан спонтанно без какой-либо государственной директивы, без особой поддержки, собственно, из необходимости, из безнадежности, из безысходности и на энтузиазме. Новую театральную площадку образовали в пресс-центре «Дворца», назвав «Малой сценой»
  • Елена Ковальская о становлении «новой драмы» в России

    Владислав Троицкий, узнав о существовании «Любимовки», предложил рассказать на ГогольFestе, как функционирует наш фестиваль, и как ему удалось изменить ситуацию в российском театре. То, что он изменил ситуацию — это чистая правда. Двадцать лет назад, когда в театре отменился диктат идеологии, которую в основном через современную пьесу и продвигали, о современной пьесе забыли, как о страшном сне.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?