teatre.com.ua


Огляди
Світлий театр. <nobr>Київ-Львів</nobr> Світлий театр. Київ-Львів

Львівський театр ім. Леся Курбаса традиційно приїхав святкувати до Києва свій ювілей, 20-ліття. Це унікальний театр-пошук, театр як сакралізована територія, що стоїть на перетині систем Анатолія Васильєва та Єжи Гротовського, ігрового театру, імпровізації, та ритуалу. Історія театру, відбір матеріалу для постановок, актори, атмосфера — все говорить за те, що театр імені Леся Курбаса — світлий і здоровий організм.

Чорнобиль <nobr>по-французьки</nobr> Чорнобиль по-французьки Сергій Леонтієвич Массудов в «Театральному романі» Булгакова очевидно і просто вирішив питання написання п’єс: «Що бачиш — пиши, а чого не бачиш — писати не варто». Жіль Грануйє, французький автор і постановник опусу про Чорнобиль «Весна», який показали в Молодому театрі 18 квітня в межах Французької весни, пішов іншим шляхом. Він вирішив написати про те, що читав. Жіль Грануйє наштовхнувся в інтернеті на повідомлення про туристичні поїздки в зону відчуження. І авторська фантазія розгулялася.
Неистовая нежность Медеи Неистовая нежность Медеи Еще романтики в ХVIII веке в жабо да с пышными манжетами считали, что искусственность это не просто хорошо, а только так может быть красиво. Вот этот постулат, подхваченный позже Оскаром Уайльдом, и продемонстрировала 25 октября в театре «Сузір’я» изысканная и искусственная Лариса Парис в роле зловещей Медеи, создав ее совсем Инной. Тихо шепчущей, подлой и любящей с картинными жестами, нарочитыми движениями, инопланетной.
Рожеві сльози Рожеві сльози Спектакль «Рожевий міст» по роману Роберта Джеймса Уоллера «Мости округу Медісон» поставила дочка Роговцевої Катерина Степанкова на «замовлення» матері. Можна вважати, що це перша повноцінна масштабна постановка Степанкової. Дебютувала акторка-режисер мелодрамою про мрії і про історії, що можуть тривати всього 4 дні, а лишати по собі 20 років пам’яті і 20 років кохання. Офіційне святкування ювілею Ади Роговцевої пройде 2 листопада в Театрі ім. І. Франка виставою «Якість зірки» у постановці Олексія Лісовця.
Театр по колу Театр по колу Вперше на київській сцені, в Молодому театрі, свою роботу представив режисер Андрій Бакіров, який ставить спектаклі по всій Україні. Для київського дебюту він обрав п’єсу безкомпромісного песиміста, відомого французького драматурга ХХ ст. Жана Ануя «Коломба». Завдання амбіційне і важке, з огляду на те, що улюбленим жанром Ануя була трагедія. А його світи — це завжди жорстоке зіткнення і протиставлення ідеалу з реальністю. На сцені стрімко розгортається трагедія кинутого зрадженого ідеаліста
Гоголь. Вечера Гоголь. Вечера Вот уже пять лет в Москве существует еще одно оригинальное и метафизическое пространство, где звук — равноправный участник и персонаж постановок, это — SounDrama. Эта студия-театр основана коллективом Пан-квартета во главе с их лидером, актером-режиссером-композитором, Владимиром Панковым.
Київська Пектораль 2007 Київська Пектораль 2007 27 березня у Міжнародний день театру вшістнадцяте вручили премію «Київська Пектораль» — статуетки пекторальних півмісяців і п’ять тисяч гривень на лауреата. Стосовно об’єктивності цьогорічної Премії сумніватися важко: 18 діючих театральних критиків видивлялися з маси київських прем’єр 2007-го року адекватних номінантів і чітко фіксували свої враження. Те, що остаточне рішення приймали не вони, а оргкомітет у складі чотирьох осіб, на результати суттєво не вплинуло, а ось останні суперечки між експетрами та організаторами матимуть продовження в переорганізації роботи експертного комітету. До того ж фінішував цьогорічний комітет без трьох експертів: В. Заболотня, А. Липківська та Котеленець на останньому етапі голосувань участі не брали.

Володимир Канівець

Текст підготувала Марися Нікітюк
Фотографувала Ольга Закревська

Володимир Канівець — провідний актор театру «Вільна сцена». Народився 17 серпня 1983 року в селі Лецьки Переяслів-Хмельницького району. В сільському хуліганському дитинстві Вова недбало вчився, крав полуниці і зазирав по вікнах, потрапляв у бійки. Його виховали старші брати, мати і вулиця. Був маленьким ледащо, і разом з тим був лідером, романтиком і просто чудо-хлопчиком. 2000 рік магічним фартом ввійшов в життя Вови театральним університетом ім. Карпенка-Карого. Під час навчання актор переміряв купу комічних амплуа, навіть зараз йому доводиться стримуватися, щоб не смішити журналіста. Канівець актор неабиякої харизми, хоча в театрі йому ще довго доведеться шукати себе і своїх персонажів, які ледь балансують на межі видовищного гуморцю та тонкого психологізму. В театрі Дмитра Богомазова з перервами працює з 2004 року. Задіяний більше, ніж у чотирьох виставах, серед яких грає злого янгола «Роберто Зукко» і впареного життям, маріонетку долі Френка — «Жінка з минулого»

Володимир Канівець: «Головна подія — це вступ до інституту Карпенка-Карого, що повернула моє життя на 180 градусів»Володимир Канівець: «Головна подія — це вступ до інституту Карпенка-Карого, що повернула моє життя на 180 градусів»

Дитинство Лецьке

Я був досить капризним, неспокійним, дуже вредним малим хлопчиною. У мене ще двоє старших братів — я найменший, найвередливіший. Мене трішки балували, я постійно діставав братів, отримував від них по шиї і кричав. Мене підбивали: давай голосніше, я починав плакати, лементувати. Сім’я сідала колом дивитися, як я кричу, і тільки підливали масла у вогонь, а я лементував буквально на все село.

В дворовій тусні я був найменший. Ми грали у футбол, влаштовували «беспрідєл». Ну малолітство є малолітство, без цього ніяк: лазили хуліганили, стукали й заглядали по вікнах, ходили поночі крали полуницю. А ще були великі бійки село на село, з ціпками з дрючками і травмами. Часто приїжджали хлопці з іншого села, мене посилали «нариватися», бо я ж найменший. А інше село було більше міського типу, Циблі називалося. І якось їх приїхало машин п’ять, мотоциклів десять — а нас мало, проте ми вирішили таки захищатися. Коли вони під їжджали, то таке сяйво було, наче сонечко встає. Приїхали і давай гамселити — а кого? слава богу, що ми найменшенькі і вони нас трохи палкою — і все. Тоді я подумав: ну і за що? Що то за несправедливість така велика?

Театр. Як все почалося

Головна подія в моєму житті — це вступ до інституту Карпенка-Карого, який повернув моє життя на 180 градусів. Хоча театр я не любив, бо у нас в селі його не було, а по телевізору я його взагалі терпіти не міг. І в артисти надумався, скоріше через кіношну амбіцію, бо кіно я поважав. А театр не мав на мене ніякого впливу, хіба що раз приїжджав цирк — і все. В школі привілейованим був спорт: баскетбол, футбол. Театр з’явився в моєму житті випадково. Одна подруга за рік до мого вступу провалилася в Карпенка-Карого, ось вона мені і розповіла, що є такий університет. А я ж був веселуном — ось всі й казали, що мені тільки в артисти. Я всім розповідав, що вступлю або в Києво-Могилянську академію, або в Карпенка-Карого. Мені подобалась назва: Києво-Могилянська академія — що там робили я не знав і досі не знаю, але ж яка гарна назва. Влітку 2000 р. за мною приїхав старший брат і ми понеслися на Київ і, як виявилося, приїхали в останній день допуску до іспитів.

Театр не мав на мене ніякого впливу, хіба що раз приїжджав цирк — і всеТеатр не мав на мене ніякого впливу, хіба що раз приїжджав цирк — і все

Допуск-пропуск

Вступ в інститут то окрема історія, мені просто підфартило. Я не готувався, я нічого не знав, навіть що таке проза не знав. Про байку теж вперше на допуску почув. Сиджу з другом, нічого не знаю, хіба що віршик, читати я теж не любив. Пам’ятав тільки «Зачаровану Десну». Тож, я заходжу — Ставицький (зараз вже покійний) сидить, а ще Шаварський, Захарченко. Мене попросили почати з байки. Українська народна байка, кажу я: «Чому у ластівки хвіст ріжками». «Було то давно, — розповідаю, — коли ще звірі вміли розмовляти, жив був страшний змій, а в нього слугою був комар і ще десь ластівка жила…» і т.д. Я думав, що це байка, я ж не знав, що байка повинна бути віршованою. І сміло ліпив, про те чому у ластівки хвіст ріжками! Мене питають: це байка? Та байка кажу я, українська народна. Потім попросили прозу зачитати, тобто монолог. Я анонсував: «Зачарована Десна». Олександра Довженка і почав своїми словами переповідати, що пам’ятав, про бабу, яка любила прокльони. І тут мене Зоя Олександрівна зупинила і питає: «Володимире, це що, ви своїми словами розповідаєте?» Ставицький вже почав хвилюватися, його це все бісило, мабуть, думав, що я з їх за дурнів маю. В кінці я з ними ще й посварився. Шаварський сказав, що якби я не був з села, то нічого він би мені не виписав. Але допуск мені дали. А вже іспити я так-сяк склав. Кажу ж, мені дико пощастило.

Сам собі актор

Я ніколи нікого не наслідував, сам хотів все знайти. Хотів робити своє, не знаючи, що таке театр, та я і зараз толком не знаю. Все ж 17 років я прожив без нього і лише сім з театром. Але маю улюблених персонажів у кіно, наприклад в російських «Трьох мушкетерах» обожнюю характер Атоса. Він такий серйозний, солідний, справжній виважений чоловік. З закордонних акторів мені завжди імпонували: Ентоні Хопкінс, Дастін Хофман і Джек Ніколсон. Кажуть, що Хофман і Ніколсон — це ледь не останні актори на Заході, які ще можуть зіграти і в кіно, і на сцені.

Волосся любив мамине. Любив з ним гратися. Щоб я заснув мама лягала коло мене і давала своє волоссяВолосся любив мамине. Любив з ним гратися. Щоб я заснув мама лягала коло мене і давала своє волосся

Богомазов, 2004

Я мало ходив по театрах, але точно знав, що у театри ім. І. Франка, або ім. Лесі Українки я не хочу. Ходив в театр на Лівому березі, там вперше побачив виставу Дмитра Михайловича Богомазова. До того я про нього не чув і про театр «Вільна сцена» не знав. Мене якось Митницький запрошував, але я не прийшов: там російська мова, а я хочу робити україномовний театр. У 2004 році мене взяв Богомазов на випробувальний термін. Я не розумів якого театру він від мене хоче, мене вчили в університеті одному і то не завжди чомусь, вчили соціально-психологічному театру, а тут все інакше. Дмитро Михайлович любить, щоб актори працювали самі. Самі. І працювали. А він тільки підкореговує.

Заразом прослуховувався і в «Молодий театр». Думав — я скрізь буду встигати. А Дмитро Михайлович трохи ревнивий до цього і він мене вигнав. Я запевняв його, що головне моє місце роботи буде у Вільній сцені“. А потім ще й помілірувався — це його остаточно добило. Я сказав Богомазову, що все одно до них повернуся і зник в «Молодому театрі». Там я цілий рік нічого серйозного не грав: казочку якусь і в «Марії Стюарт» трон красиво виносив.

Потім на революції ми зустрілися з Богомазовим — і я повернувся. Ми одразу почали репетирувати «Трохи вина-2». Ми з Дмитром Михайловичем під час репетицій страшенно «билися», я дуже довго входив в потрібне русло.

Інтерв’ю

Яка твоя роль у «Вільній сцені» є улюбленою?
«Трохи вина-2». І то зрозуміло, бо ця роль була першою, прикро, що ми більше цю виставу грати не будемо, бо пішов з театру один з акторів — Дмитро Сова. Хоча мені всі ролі подобаються. Зуко ось до прикладу, — це роль на подолання, бо по-перше, його грав Лінецький, великий актор. Лишилося все те саме, як поставлено було вперше Богомазовим у «Вільній сцені», тільки Зукко змінився. Для мене це був виклик, адже вистава ставилася на Лінецького. Дмитро Михайлович як правило ставить вистави під актора. По-друге, матеріал складний, це п’єса сучасного драматурга Кольтеса і вона дуже важка, я б сказав: Зукко — то сучасний Гамлет.

Серйозний Володимир Канівець велика рідкістьСерйозний Володимир Канівець велика рідкість

І як воно — бути злим янголом Зукко?
Я вважаю, що потрібно вміти скидати це все, бо жити треба довго і зробити багато, а не розірватися на одній ролі. Треба вміти заходити й виходити. Я важко репетирував, адже Зукко вбивця! До мене пізніш почало доходити, що він просто по іншому дивиться, більше бачить. Він безпричинний, вбиває просто так, без сумління, без наслідків. А я ж людина, соціальне створіння, мені потрібні гроші, любов; для Зукко це все ніщо, будь-які уподобання та ілюзії нічого не варті, а мені варті. Тому ця роль для мене є боротьбою. І я скажу так, що Роберто Зукко я ще не зіграв, я його тільки починаю грати. Богомазов пообіцяв, що коли у мене вийде так як треба, то він мені хороший коньяк виставить.

Які ролі ти б хотів зіграти?
Всі. Я навіть сірники буду виносити. Зараз в цьому театрі я буду грати все.

Що читаєш?
Зараз читаю «Дон Кіхота». Я довго читаю, і по кілька книжок одночасно, паралельно. «Біси» Достоєвського. Купив книжку Маркеса, Борхеса і Кортасара почитую. Читати полюбив, відкрив для себе літературу, а ось в дитинстві ніщо не могло мене змусити читати.

А крім театру ще чимось займаєшся?
Футболом, хоча зараз досить давно не тримав м’яча. Ремонтувати люблю, інструменти, мені нещодавно подарували такий собі набір з ключами, викрутками. Це інша робота, я так релаксую, перемикаюсь.

Як з фінансами?
Кепсько Театр приносить 750 грн. на місяць, плюс ще ставка монтувальника, трохи кіно, зйомки, все, поки так живемо.

Які твої життєві цілі, може місія яка в тебе є, що тримає тебе в найчорніші періоди?
Театр. Він вже наче дім. Раніше чув: я без театру жити не можу і не розумів, що вони мають на увазі. Але особисто я зможу, щось інше напевно робитиму, але це вже буде не повноцінно. На мене іноді находять думки, що я не тим займаюся, що гроші треба заробляти. А потім думаю, ну піду я, наприклад на будівництво. Тиждень роби, потім приходиш вихідні — що робити — набухатися… На атракціони поїхати покататися. І знов тиждень… Це ж страшне! Я так в інституті підробляв будівничим, то була каторга, я реально сидів і рахував дні.

В театрі теж є своя рутина, це теж робота, ти приходиш сюди кожен день, розминаєшся, репетируєш. Але у тебе є шанс на тих репетиціях раз і вхопити натхнення, драйв, раз і полетіти, стати іншим, за годину прожити інше життя. Така собі мистецька сатисфакція.
Буває таке, що їдеш і підглядаєш якихось стрьомних персонажів, а потім чи не стає страшно? Не боїшся стати таким самим? У мене таке кожен день. І ти нічого не можеш вдіяти. Я боюсь, що нормальне життя мене затягне: машину куплю, квартиру, живіт відрощу і заведу дітей штуки три. І знову-таки на атракціони їх водитиму. Але мене зараз більше самі люди лякають. Вони якісь страшні, агресивні. Ти наче і розумієш їх, і наче й не розумієш. Ось вони такі всі, а ти актор… от на хріна ти став актором? Щоб так дивитися на людей і все це бачити? Зараз для мене світ дуже дивний і страшний.

Я ось так подумала. Може Роберто Зукко — це метафора митця? Ми ж людей, в принципі, в голові вбиваємо?
На кожному кроці. Я метро підриваю щораз. Але ж це не вихід. Лише мистецтво дозволяє вийти. Ось тут ти соціалізований, працюєш, вчишся, живеш, а ось виходиш — і уже повертаючись, ти дивишся на світ інакше, розумієш, що буває інакше. Немає однієї реальності. Їх просто безліч. Ти йдеш і у вікна заглядаєш: а я ж міг тут народитися і інакше жити, інакше поводитися, а міг би тут, а міг бомжиком лежати. І це все реально.


Висловити свою думку з приводу цього матеріалу (Вже 4 є)

Фото огляд
<nobr>Ma-Na-Ha-Ta</nobr> Ma-Na-Ha-Ta
вересень
пн вт ср чт пт сб нд 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Новини
10 липня 2008 100 років лондонській Театралії
Форум «Простір режисури в Пермі»
У лондонському Вест-Енді «Зайшли занадто далеко»
«Жорсткі шматки» у лондонському Вест-Енді
Улюблений балет Сталіна в Большому театрі
Актори Бродвею бастувати не будуть
Оперу та балет повернули туркменам
«Театральний марафон» в Харкові
Вручили премію «Тоні»
П’єси Марка Равенхіла ставитимуть шкільні театри
Партнери: Личности GogolFest Друзi: ТЕАТРАЛЬНЫЙ ФОРУМ. Театральный портал teatral.org.ua Театральне збiговисько Драбина Часопис сучасної культури

Designed by Zakrevska Developed by dev.co.ua 2007–2008 © teatre.com.ua  Всi права застережено.
При використаннi матерiалiв сайту, посилання на teatre.com.ua — обов’язкове!
Всі матеріали Новини Огляди Актори Сучасний театр Преса про театр