Володимир Мінєнко12 ноября 2007

Текст підготувала: Марися Нікітюк
Фотографувала: Ольга Закревська

Влітку мені хочеться зими, багато снігу, а потім настає зима і хочеться літа. Я дуже люблю сніг, люблю прокидатися, коли ліг увечері снігу не було, а прокидаєшся — і все в снігові, він такий пухкий. І тоді твоя душа розривається і ти не розумієш цього відчуття, це ж сніг, він білий, ну просто чистий. Я все люблю до пори до часу. Люблю, коли стає дуже спекотно, і ти як краб лежиш на якомусь пляжі, а тобі хочеться зими, хочеться ходити в куртці, щоб було мерзно, щоб приходити додому і відігріватися.

Актор театру ДАХ, народився в місті Чернігів. З дитинства був змушений грати в театральному гурті мами. Вперше у шість років вийшов на сцену в «Голому королі» в ролі хлопчика, що кричав: «Подивіться, король голий!». Театр і сцену Володимир не любив аж до вступу в Національний університет театру кіно і телебачення імені Карпенка-Карого у 2003. Тут він зустрів Влада Троїцького і потрапив в театр «ДАХ». Поки що Володимир грає в п’яти виставах: в «Пролозі до Макбета», «Річарді третьому», «Королі Лірі», «Українському Декамероні» і в «Одруженні» за Гоголем. Тепер театр любить, весь час там проводить. А ще любить дивитися на сніг з вікна, коли він чистий і лапатий.

Володимир Мінєнко Володимир Мінєнко

Про себе:

У мами в Чернігові був свій самодіяльний колектив і я займався у неї в театрі. Дико ненавидів театр, прогулював репетиції, гуляв в дворі з друзями. Мама змушувала, говорила: «Йди на репетицію, ти мусиш, ти зобов’язаний». Мені це зовсім не подобалось, ну серйозно. А потім настав час вибору, куди йти далі після школи. І якось так вийшло: оцінки погані, поведінка теж, мама каже: «Їдь у Київ, вступай до Карпенка-Карого». Я сказав, що не хочу, а мама заявила: «Ти ж більше нічого не вмієш». Ну я і поїхав. Не хотів спочатку, а потім навіть стало цікаво вже на вступі, на іспитах. Я розумів, що доведеться йти в Карпенка-Карого і вступив, без допомоги, без нічого, навіть репертуар не вивчив. Вступав відразу на два курси, і потрапив на Український. Там зустрів Влада Троїцького— сподобалось. До нас часто тоді приходили нові люди, багато режисерів, про Влада я нічого не чув, не знав. І Танюк якось привів його як нового педагога. Я подивився: мужик смішний, цікавий, слушні питання ставить. Принаймні ті, що раніше приходили до нас, були строгими людьми. А з Владом було дуже легко спілкуватися.

Володимирові найбільше до лиця комічні ролі і ролі красунчиків Володимирові найбільше до лиця комічні ролі і ролі красунчиків

При мамі я не визнавав і не приймав театр. Зараз я розумію, що це моє і все. А відчув задоволення вперше від сцени, мабуть, на вступі. На пробах, коли розповідав репертуар, я зрозумів, що це класно і прикольно. Таке відчуття, коли ти один виходиш на сцену і ти голий перед кафедрою, а вони тебе про щось питають. Улюблена роль: в усих виставах по різному, зараз я граю в чотирьох-п’яти спектаклях, і в кожному є своя атмосфера, свої почуття. Насправді я мало грав характерних ролей, тілки в «Одруженні» Гоголя та в «Декамероні». А в Макбеті, чи в Річарді не можна казати про характерність, там зовсім інші переживання. Спробувати хотілося би багато, і підлих персонажів теж. Хоча, як говорить режисер, та я і сам відчуваю, мені більше пасує гарти піжонів, типаж такий, і мені це подобається.

Ексцентричний «милашка» має темпарамент палкого італійця Ексцентричний «милашка» має темпарамент палкого італійця

Останній рік чи два я в театрі більше відчуваю життя, більше смак цього самого життя. В бутті постійному його власне кажучи і нема, ні вільного часу, ні особистого життя: ти як машина — знаходишся в місті, ти рухаєшся схематично за маршрутами, а коли приходиш в театр, ти тут зупиняєшся, можеш абстрагуватися від усього, пошукати щось своє, чуже. Взагалі, для мене особисто важко сказати, що значить театр. Для мене він важливий — це точно, мені ніде не буде приділятись такої уваги, а вона мені потрібна. До того ж, в театрі ти можеш все що завгодно, можеш експериментувати, це і є саме життя. А буденність — це машина, яка тебе з їдає як людину. Або ти особистість дуже велика і масштабна, яка не має стосунку до театру, або ти розчиняєшся.

Принц солоного Середземномор’я Принц солоного Середземномор’я


Другие статьи из этого раздела
  • «ЁЛКИ — 7»

    «Ёлки» в театре — это длительная пауза в репертуаре, которая начинается в День Святого Николая и длится вплоть до Старого Нового года. В это время театральные залы заполняются детской аудиторией, а сцены — Пиратами, Змеями Горынычами, Шоколадными Сырками и прочими персонажами. Для каждого актера «Елки» — это свой «праздник»: возможность пообщаться с детьми, заработать немного денег или сыграть неожиданный юмористический экспромт, пользуясь тем, что дети не искушены во взрослых шутках.
  • Діма Ярошенко

    Провідний актор театру ДАХ. Народився 1986 року в місті Жовті Води. Задіяний більше ніж у 6 виставах, серед них трилогія «Макбет», «Річард третій», «Король Лір», Моно-вистава «Ідіот» за Достоєвським, «Український Декамерон» за п’єсою Кліма.
  • Соломія Мельник

    Акторка театру ДАХ, киянка, народилася 1984 року. Батьки музиканти, мати керує фольклорний гуртом «Дай Боже», там з трьох рочків Соломія і співає. Для Соломії велике значення має її рідна земля, без пафосу, Просто велике значення.
  • Ахтем Сеитаблаев. Монологи

    В киевском театре драмы и комедии на Левом берегу он играет чувственного Ромео, в театре русской драмы им. Леси Украинки ― Монаха в «Завещании цело-мудренного бабника». Гармонично настроен, умиротворенно тих, в черных диких глазах ― янтарные бесы.Ахтем Сеитаблаев родился в городе Янгиюль в шестнадцати километрах от Ташкента, вдали от родины
  • Виталий Салий. Ярче солнца

    Виталий Салий — раскрепощенный, светлый, обаятельный актер Театра на Левом берегу Днепра. Его рыжей улыбке, бесхитростной и по-детски простодушной, нельзя не ответить. В позитивных ролях («Чонкин», «Последний герой», «Будьте как дома») он — добр, ребячлив и светится, как самое настоящее солнце. Играя плохих парней, Виталий Салий достает своего нервного, дерзкого, истеричного, резкого двойника, который тоже чрезвычайно обаятелен, хоть и со знаком минус.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?