allrad.ru/tyres/nokian купить автошины Нокиан в магазине Allrad - с гарантией

Діма Ярошенко12 ноября 2007

Текст підготувала Марися Нікітюк
Фотографувала Ольга Закревська

Провідний актор театру ДАХ. Народився 1986 року в місті Жовті Води. Закінчив Національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого (2003–2007). Задіяний більше, ніж у 6 виставах, серед них — трилогія про владу «Пролог до Макбета», «Річард третій. Пролог», «Король Лір. Пролог», моно-вистава «Ідіот» за Достоєвським, «Український Декамерон» за п єсою Кліма. Тихий замріяний хлопчик, з очима в десятки карат — так по-дитячому, із захопленням він іноді дивиться на світ, на людей. Дмитро — актор від Бога, він постійно прагне випробовувати себе на сцені, щоб текст був складним, щоб психологічно було важко. Приференцій у Діми нема, він хоче грати все і Гамлета.

Діма Ярошенко Діма Ярошенко

Про себе:

У ліцеї, де я навчався, був невеличкий театр. У восьмому класі ми ставили «Ревізора» Гоголя, я грав Хлєстакова. Після вистави вчителі почали говорити, що навіщо мені точні науки, фізмат, хіміко-біологічний, коли у мене, здається, є акторський талант. А ще з п’ятого класу я робив для батьків свята. Чотири чи п’ять разів на рік збиралася велика така компанія — родичі, друзі, я зі своєю сестрою писав для них сценарії. Це був такий собі домашній театр. Потім я займався в самодіяльному жовтоводському театрі. Режисером був класний дядько, Силкін Віталій Вікторович. Він колись теж збирався стати актором, в Москву вступав, але армія, родина, словом, щось там не склалося… Через рік після мого вступу театр закрили, він залишився без роботи. Я був його останнім учнем (можливо, і першим), який вирішив пов’язати своє життя з театром…

Батьки на мене у виборі професії не вплинули, вони не мають ніякого стосунку до мистецтва. Я просто вирішив вступати в Київ на актора. Про Москву, Петербург, я думав, але розумів, що там, по-перше, величезний конкурс, а, по-друге,- це такі міста, в яких дуже складно, особливо коли ти з України.

Орландо Блум української сцени Орландо Блум української сцени

Театр для мене значить більше, мабуть, ніж життя. Цікавіше за життя. В дитинстві я вірші писав, прозу, але більше вірші, зараз мене це не притягує. Тоді я ще не грав, а куди-небудь вкладувати свою творчу енергію, свої думки, треба було, хотілося з кимось ділитись. Зараз грати по 20 вистав на місяць стало для мене нормою. Це мій наркотик — якщо я не граю два-три тижні, то мені зле.

В березні 2006 року у мене була прем єра Ідіота — моно-вистави, яку я практично цілий рік готував. Спершу мені Клім дав текст, я його дуже довго вчив — його там година 15 хв.: про Бога, про любов, смерть, віру. І я цілий рік його в собі тримав. Потім нарешті була прем єра, і три дні вистави. Три дні один в «Дасі», три дні відведено мені, один на сцені — приходять люди, і я їм розповідаю. І ось після першого чи другого дня, вертаючись додому я на мить зрозумів, навіщо театр, навіщо грати. Грати в театрі — це правильно віддавати і правильно брати. Сцена для мене — це місце, де ти маєш свободу, якої не маєш у житті, де ти можеш полетіти, або не полетіти. Люди, напевно, і приходять сюди, щоб подивитися на літаючих людей…

Замислений відсторонений від суєти хлопчик Замислений відсторонений від суєти хлопчик

«Сексуальні неврозі наших батьків», роль Шефа — грузина і власника овочевої лавки «Сексуальні неврозі наших батьків», роль Шефа — грузина і власника овочевої лавки

В другому акті «Сексуальних неврозів наших батьків» Діму наряжають у платтячко В другому акті «Сексуальних неврозів наших батьків» Діму наряжають у платтячко


Другие статьи из этого раздела
  • Виталий Салий. Ярче солнца

    Виталий Салий — раскрепощенный, светлый, обаятельный актер Театра на Левом берегу Днепра. Его рыжей улыбке, бесхитростной и по-детски простодушной, нельзя не ответить. В позитивных ролях («Чонкин», «Последний герой», «Будьте как дома») он — добр, ребячлив и светится, как самое настоящее солнце. Играя плохих парней, Виталий Салий достает своего нервного, дерзкого, истеричного, резкого двойника, который тоже чрезвычайно обаятелен, хоть и со знаком минус.
  • Тамара Яценко: «Акторка не мусить бути пихатою»

    Я ж кажу, що ходжу в Будинок ветеранів сцени для того, щоб звикнутися з цим, я давно вже зрозуміла, що рано чи пізно треба буде піти, і краще я піду сама, ніж мені будуть недвозначно натякати. Хоч як би я не любила роль Проні Прокопівни, але я залишила спектакль «За двома зайцями» сама, сама підготувала акторку на зміну, і пішла. Краще я піду в період слави, ніж мене будуть виганяти.
  • Школа театру Андрія Мостренка

    Я ніколи не думав про те, що моє майбутнє буде пов’язане з акторством. Хіба що у дитинстві мріяв бути клоуном, але то були дитячі фантазії… Хотів стати військовим… Був у армії: тричі стрибав з парашутом для того, щоб взяли в десант, але не склалося, і напевно, слава Богу. Півтора роки прослужив у Німеччині, а повернувшись на батьківщину, у Таллін, пішов на завод слюсарем
  • Киевские сказки: Игорь Рубашкин

    В юности я ходил в свой родной Театр на Подоле, где практически вырос, воспринимая его как нечто родное, привычное: люди, грим, звукооператоры, цеха. Правда, остались только отрывочные воспоминания о постановках — яркие картинки, образы, эмоции, пестрые пятна. Помню, первые версии спектакля «Сон в летнюю ночь», когда артисты мне казались прекрасными как юные боги. Они играли на сцене в красных безумных одеждах. Часто ходил на детский спектакль «Белоснежка», где мама играла роль злой Королевы, но друзей водить на него не любил. Потому что она так хорошо играла плохую роль, что дети ее в тот момент не любили, и я тоже побаивался
  • Ахтем Сеитаблаев. Монологи

    В киевском театре драмы и комедии на Левом берегу он играет чувственного Ромео, в театре русской драмы им. Леси Украинки ― Монаха в «Завещании цело-мудренного бабника». Гармонично настроен, умиротворенно тих, в черных диких глазах ― янтарные бесы.Ахтем Сеитаблаев родился в городе Янгиюль в шестнадцати километрах от Ташкента, вдали от родины

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?
Заказать электронные сигареты оптом в Самаре по выгодным ценам на сайте. | сертификат соответствия требованиям таможенного союза, on | Стоимость лицензии Мчс